Прикордонник із Прикарпаття: історія воїна на псевдо Старий

Роботящий, уважний та відповідальний Василь Мельник у цивільному житті працював будівельником – звик створювати, а не руйнувати.

Чоловік має багато друзів. На початку повномасштабної війни Василь разом з одним із них, не вагаючись, добровольцем став на захист країни.

Свою службу він розпочав у лавах Мукачівського прикордонного загону. Адаптація до війська проходила на ділянці українсько-румунського кордону.

Згодом, у складі бойового підрозділу, Василь вирушив на Житомирщину – на українсько-білоруський кордон. Ще під час бойового злагодження побратими дали йому позивний Старий. У свої 35 років він був найстаршим серед своїх колег. Та справа була не лише у віці – у ньому відчувалася життєва виваженість, спокій і внутрішня стійкість.

Віч-на-віч із війною Старий зустрівся на Авдіївському напрямі. Перші вісім днів, згадує Василь, були найважчими. Ворог лютував, завдаючи ударів з різних видів озброєння, не даючи перепочинку ані вдень, ані вночі. За ці дні він навчився розрізняти війну на слух – по звуках визначати, що і звідки летить. Головне правило, яке засвоїв прикордонник – щоб вижити, потрібно бути уважним: дивитися, слухати й запам’ятовувати кожну деталь.

Стійкості додавала впевненість у тих, хто був поруч, і підтримка з дому – мами та рідної сестри. Їхні слова, думки й молитви ставали невидимим, але міцним щитом.

Рідні пишаються своїм воїном. А сам Василь скромно каже, що не робить нічого надзвичайного – просто виконує те, що має робити кожен чоловік, коли у його домі прагне панувати чужинець.

Командири та побратими цінують Старого за спокійну вдачу, золоті руки й уміння впоратися з будь-яким завданням.

Зараз Василь Мельник перебуває на ротації – знову проходить службу у Мукачівському прикордонному загоні. Прикордонник мріє створити сім’ю, мати власний дім і жити у країні, де панує мир, який він виборює разом із побратимами.