«Реанімація — це не вирок, а шанс»: як працює відділення інтенсивної терапії та з якими викликами стикаються медики

Основне навантаження відділення анестезіології та інтенсивної терапії сьогодні — це пацієнти із серцево-судинними захворюваннями.

Про це розповіла завідувачка відділення Христина Радомська для Каналу 402, передає Місто.

За її словами, левову частку хворих становлять пацієнти з гострими інфарктами міокарда, декомпенсованими серцевими патологіями та різними видами аритмій. На другому місці — люди з порушеннями мозкового кровообігу, часто у важкому стані, із порушенням свідомості та необхідністю підключення до апаратів штучної вентиляції легень.

«Такі пацієнти потребують цілодобового моніторингу й повного забезпечення як персоналом, так і обладнанням. На жаль, у частини з них розвиваються незворотні зміни в головному мозку. Ми маємо досвід діагностики смерті мозку, що є підставою для подальшого донорства. А донорство — це шанс врятувати інші життя», — зазначає лікарка.

Третю велику групу становлять післяопераційні пацієнти — після складних і травматичних втручань. Вони потребують постійного контролю життєвих показників, діурезу, парентерального та ентерального харчування до повної стабілізації стану.

Самолікування і страх діагнозу

Окрему категорію пацієнтів, за словами медиків, становлять ті, хто потрапляє до реанімації через пізнє звернення по допомогу або самолікування.

«Люди бояться почути діагноз, бояться лікуватися. Дехто роками не коригує терапію хронічних захворювань, покладаючись на старі призначення або поради з інтернету. Буває, що після самолікування чи нетрадиційної медицини пацієнти потрапляють до нас уже у критичному стані», — каже Христина Радомська.

У відділенні наголошують: будь-яке захворювання потребує динамічного спостереження і корекції лікування. Лікарі працюють за затвердженими протоколами та міжнародними рекомендаціями, а рішення в екстрених ситуаціях іноді доводиться приймати за лічені хвилини або навіть секунди.

Війна, ПТСР і нові виклики

Повномасштабна війна суттєво вплинула на роботу відділення. Зросло емоційне навантаження як на персонал, так і на пацієнтів. Серед них — внутрішньо переміщені особи, а також чинні та колишні військовослужбовці.

«Багато пацієнтів мають посттравматичний синдром: безсоння, підвищену тривожність, проблеми з довірою. Тому ми застосовуємо мультидисциплінарний підхід — залучаємо психологів, психотерапевтів, реабілітологів. У лікарні працюють медичні капелани, які надають духовну підтримку», — розповідає завідувачка.

У відділенні дозволені відвідування 24/7: один із родичів може перебувати поруч із пацієнтом за відсутності екстрених ситуацій. З близькими спілкуються чесно й максимально зрозуміло, без складної медичної термінології.

Оснащення та міфи про реанімацію

Відділення забезпечене апаратами штучної вентиляції легень, сучасними моніторами спостереження, шприцевими насосами для безперервного введення препаратів та власною лабораторією, що дозволяє цілодобово контролювати показники без очікування.

Втім, медики наголошують: існують хибні уявлення про реанімацію.

«Перший міф — що якщо пацієнт потрапив у реанімацію, то все обов’язково буде добре. Ресурси медицини не безмежні, а резерви організму — обмежені. Інший міф — що реанімація це вже кінець. Насправді це шанс, і ми боремося за кожного пацієнта», — підкреслює лікарка.

Кадровий дефіцит і емоційне вигорання

Серед головних проблем — нестача кадрів, особливо середнього медичного персоналу, та емоційне вигорання через тривале навантаження й війну.

Попри це, колектив намагається підтримувати одне одного, створювати теплу атмосферу в команді та зберігати професійну стійкість.

«Найкраща підтримка — це колеги й родина. А ще — досвід, гумор і вміння тримати професійну дистанцію. Ми робимо все можливе, щоб пацієнт використав свій шанс на життя максимально», — підсумовує Христина Радомська.