Квартирне питання

За квартири, які лишилися без власників та спадкоємців, у місті точиться серйозна боротьба. За принципом “хто перший встав, того і тапки”, за житло наввипередки змагаються зловмисники, винахідливі франківці та чиновники. З 2013 року лише одна “відумерла” квартира знайшла свого власника, проте нині місто судиться ще за п’ять. Чи отримають дармове житло франківці, перші у черзі на поліпшення житлових умов? Навряд чи.

“Вселився у квартиру і подав судовий позов”, – так починалася історія іванофранківця, який став щасливим власником квартири після майже десятилітнього стажу “черговика”.

Згідно зі ст. 1277 Цивільного кодексу України, “у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття чи відмови від спадщини суд визнає спадщину відумерлою за заявою відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини. Заява про визнання спадщини відумерлою подається після одного року з часу відкриття спадщини. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини. Спадщина, не прийнята спадкоємцями, охороняється до визнання її відумерлою”.

Два роки тому друзі підказали, що є квартира в Івано-Франківську, власник якої помер, а спадкоємців немає, – розповідає “МІСТУ” голова Івано-Франківської обласної організації Української Спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів) Юрій Купчій. – Я зробив хід конем: вселився до квартири і подав до суду.

У чоловіка двоє неповнолітніх дітей, і він з 2007 року стоїть у черзі на поліпшення житлових умов. Шанси отримати житло, каже Юрій Купчій, були малі, адже черги на житло великі.

Інформацію про “відумерлі” квартири знайти доволі складно. Вона є дуже цінною і конфіденційною, “зав’язується” на рівні виконкому

Юрій Купчій звернувся до суду з позовом до виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради про визнання права користування житлом. Він просив суд зобов’язати виконком видати ордер та укласти договір найму житлового приміщення – квартири на вул. Незалежності.

У виконкомі ж вважали такі вимоги безпідставними. Це, зокрема, зазначено і в рішенні суду.

Я не знаю, як Юрій Купчій отримав інформацію, але він зробив несправедливо й нахабно. Він не був у найбільш жахливих житлових умовах, – каже “МІСТУ” начальник відділу реєстрації та розподілу житла управління житлової політики департаменту житлової, комунальної політики та благоустрою Івано-Франківської міської ради Надія Храбатин.

Юрій Купчій отримує пенсію за особливі заслуги та, відповідно до закону “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” користується правом на позачергове поліпшення житлових умов.

У суді порахували, що, згідно з нормативами, сім’ї Юрія Купчія потрібне житло на понад 70 кв. м, що значно перевищує площу “спірної” квартири, яка є юридично та фактично вільною.

На неодноразові звернення позивача про забезпечення його сім’ї житлом відповідач повідомляв, що необхідно почекати, оскільки житло для забезпечення пільгових категорій населення відсутнє, – йдеться у рішенні суду.

І хоча Юрій Купчій не був першим у черзі на отримання житла, суд не з’ясовував реальних можливостей надати черговику квартиру, наявність чи відсутність коштів для цього, не враховував економічної ситуації, а зважив на правові підстави афганця для отримання житла. Відтак прийняв рішення на користь Юрія Купчія.

Суд тривав два роки. Я судився – і робив ремонт у квартирі. Це був той шанс, яким я скористався, – стверджує Юрій Купчій.

Він каже: подібну інформацію про “відумерлі” квартири знайти доволі складно.

Вона є дуже цінною і конфіденційною, “зав’язується” на рівні виконкому, – додає франківець.

Розбираємо “кухню”

Як потрапляють на квартирну чергу?

Тільки ті франківці, які перебувають на квартирній черзі на поліпшення житлових умов, можуть отримати житло з комунального фонду (Житловий кодекс передбачає і винятки. – Авт.).

Питання взяття громадян на квартирний облік регулюється Правилами обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов і надання їм жилих приміщень в Українській РСР від 11.12.1984 року. Згідно з пунктом 13 Правил, на квартирний облік беруться громадяни, які потребують поліпшення житлових умов. Чергу формують громадяни, котрі забезпечені житловою площею нижче встановлених нормативів; проживають у приміщеннях, що не відповідають встановленим санітарним та технічним вимогам; хворіють на тяжкі форми деяких хронічних захворювань; орендують житло чи живуть у гуртожитках; живуть по дві і більше сім’ї в одній кімнаті; внутрішньо переміщені особи серед інвалідів війни.

Позачергово житло надається громадянам, які втратили його через стихійне лихо; направлені у порядку розподілу на роботу в іншу місцевість; дітям-сиротам та дітям, позбавленим батьківського піклування, дітям, після завершення терміну перебування у сім’ї опікуна, прийомній сім’ї, дитячому будинку; дітям-інвалідам із попередньої категорії; реабілітованим, інвалідам війни, ветеранам війни; особам, обраним на виборну посаду, якщо вони переїхали в іншу місцевість; членам сім’ї народного депутата у разі його смерті в період виконання депутатських обов’язків.

Загалом станом на березень 2018 року на квартирному обліку при виконавчому комітеті Івано-Франківської міської ради перебувало 10 574 сім’ї. З них на позачергове поліпшення житлових умов претендують 1204 сім’ї (тут можна переглянути квартирну чергу).

Як житло потрапляє у власність міської громади?

Якщо у будинку звільняється квартира і немає спадкоємців, така інформація потрапляє до балансоутримувачів, а звідти – до правового департаменту міської ради. Юристи подають до суду про визнання спадщини відумерлою та про передачу її територіальній громаді. Якщо суд приймає рішення на користь міста, квартира переходить у житловий фонд міста і тоді проводиться розподіл, – каже Надія Храбатин.

Чи реально отримати житло?

У чергах – франківці, які чекають на свою квартиру понад 40 років. Але надій отримати безкоштовне житло зовсім мало. При цьому місто самотужки нічого не будує, бо не має коштів.

Згідно з відповіддю на інформаційний запит “МІСТА“, упродовж п’яти років (з 2013 до березня 2018 року) квартира на вул. Незалежності (в яку, власне, і вселився Юрій Купчій) була єдиним випадком, коли відумерла спадщина перейшла в комунальну власність міста.

Крім відумерлої спадщини, до житлового фонду міста можуть переходити квартири зі звільненого фонду – тобто, якщо квартира не приватизована, вона підлягає повторному розподілу. Однак, практично все житло вже є приватною власністю.

У чергах – франківці, які чекають на свою квартиру понад 40 років. Але надій отримати безкоштовне житло зовсім мало

Нині в суді перебувають п’ять справ за позовом Івано-Франківської міської ради про визнання спадщини відумерлою та передачу її територіальній громаді. Йдеться про квартири на вул. Нова загальною площею 52,5 кв. м; на вул. Пушкіна загальною площею 52 кв. м; на вул. Сахарова загальною площею 28,4 кв. м; на вул. Я. Карпінця загальною площею 43,4 кв. м та на вул. Грушевського загальною площею 41,7 кв. м.

Щодо чотирьох квартир спірних моментів не надто багато, адже спадкоємців або немає, або ж особи, які претендують на майно, не мають права на отримання спадщини. Проте в однокімнатної квартири на вул. Сахарова цікава історія: двоє пенсіонерів, які тут проживали та були власниками житла, померли. Спадкоємців не було. Цією ситуацією скористалися зловмисники: виготовили підроблену довіреність приватного нотаріуса з Росії, на основі якої продали квартиру. При цьому договір купівлі-продажу було оформлено через рік після смерті власників. Нині міська рада позивається, щоб визнати договір купівлі-продажу недійсним, а квартиру – відумерлою спадщиною та передати її у комунальну власність міста.

Івано-Франківський міський суд прийняв рішення на користь міської ради. Справа перебуває в Апеляційному суді Івано-Франківської області.

А коли квартири відсудять, віддадуть першим у черзі?

Навряд чи.

Будемо обстежувати житлові умови, – каже Надія Храбатин. – Потім це питання обговорюється на житловій комісії, яку очолює перший заступник міського голови Микола Вітенко. Остаточне рішення приймає виконавчий комітет міської ради.

Чи правда, що у виконкомі існує схема “для своїх”?

За інформацією “МІСТА“, у виконкомі існує схема, коли “відумерлі” квартири отримують свої працівники. Однак для цього вони мають самі знайти квартиру, яка стала нічиєю.

Надія Храбатин категорично заперечила таке:

Це неправда. Ніхто з працівників виконкому не отримував житла. Якби таке сталося, міський голова звільнив би з роботи.

Чи справді ніхто з чиновників не отримував квартир?

У липні 2016 року Господарський суд Івано-Франківської області повернув із незаконного володіння квартиру на вул. Василіянок. Так, ця квартира була неприватизована, а її власник помер наприкінці 2014 року. 30 листопада 2015 року Івано-Франківський суд визнав право власності на цю квартиру за племінником померлого власника. У такий спосіб племінник через суд набув право власності на житло, яке його родич не приватизував. Розуміючи пташині права на квартиру, чоловік під час судових перипетій відчужив її у статутний капітал своєї ж фірми. Але це не допомогло. Зрештою, на час цих подій квартира уже мала жильців.

Так, рішенням виконавчого комітету міської ради від 26 червня 2015 року цю квартиру загальною площею 25,6 кв. м було зареєстровано за апаратом виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради як гуртожиток для проживання малих сімей із правом поселення та реєстрації. Таке рішення було прийняте на підставі клопотання профспілкового комітету виконкому міської ради. Згідно з витягом із протоколу спільного засідання адміністрації і профспілкового комітету виконкому від 1 липня 2015 року, “адміністрація і профком вирішили вищевказану квартиру виділити начальнику відділу з питань соціально-правового захисту дітей служби у справах дітей виконавчого комітету міської ради”. Наприкінці серпня 2015 року виконком видав ордер на право поселення, а вже у вересні чиновниця прописалася у квартирі з неповнолітнім сином. Чоловік чиновниці у 2016 році як підприємець отримав дохід у сумі 175 тис. грн, а вже торік – майже 1 млн грн.

Автор: Оксана ПІЛЯНСЬКА

Стаття опублікована в журналі МІСТО № 19.

*Передрук матеріалу дозволяється тільки за погодженням з редакцією.