Що думають в Івано-Франківську про діяльність уряду Гройсмана

14 лютого Прем’єр-міністр України Володимир Гройсман та його уряд представили звіт про свою діяльність на 207 сторінках. Головний акцент – на здобутках і планах, жодної критики чи визнання помилок.

Основними досягненнями, на думку прем’єра, є: запуск зони вільної торгівлі з ЄС, збільшення державних інвестицій у сфері соціально-економічного розвитку, запровадження електронної системи ProZorro в усіх державних закупівлях, впровадження е-декларування, збільшення мінімальної зарплати до 3200 гривень з початку 2017 р., а також зарплат освітянам і медикам, децентралізація, субсидії на комунальні послуги, скасування 367 регуляторних актів, за якими стояли мільярдні суми, що не доходили до національної економіки, ремонт 816 км українських доріг, введення єдиної ринкової ціни на газ, НАК «Нафтогаз України» вперше за останні п’ять років став прибутковим.

Та чи можна вважати ці новації однозначним позитивом для українського народу? Приміром, система ProZorro потребує вдосконалення. Бо попри те, що цю реформу лобіювали провідні громадські активісти, молоді парламентарі, є факти, котрі свідчать, що система не досконала і навіть прозорі торги призводять до зловживань.

Те ж стосується й е-декларування. Топ-чиновники України, які показали свої неймовірні статки, досі не пояснили, яким чином вони їх набули. І невідомо, чи відбуде хтось із них покарання перед українським народом за нечесне збагачення. А це ж одне із завдань антикорупційної реформи, яка мало-помалу реалізовується.

Найбільш дискусійне нововведення – підвищення мінімальної заробітної плати. Чи є це реальним покращенням і зростанням платоспроможності українців, а чи тільки механізмом, завдяки якому уряд мав на меті збільшити надходження у Пенсійний фонд? Чи впорається з таким податковим навантаженням малий та середній бізнес? Час покаже.

А найдорожча новація для українського бюджету – субсидії. Хто їх отримав – радів, якось перезимував і дожив до весни. Але є люди, які через підвищення тарифів на комунальні послуги опинилися на межі виживання. Зрозуміло, що для більшості громадян – це непосильний фінансовий тягар. Водночас дехто вважає, що субсидії – це інструмент перекачки грошей із держбюджету на рахунки монополістів, які надають послуги населенню.

Найбільшими анти-досягненнями уряду Гройсмана є незапровадження безвізового режиму між Україною та країнами ЄС, непроведення приватизації великих державних підприємств, як наслідок – бюджет втратив 17 млрд гривень доходу. Також Кабмін не зміг вирішити проблему дефіциту вугілля-антрациту, який у результаті бойових дій на Донбасі був заблокований на непідконтрольній  території.

А що кажуть про реформи Володимира Гройсмана в Івано-Франківську?

Ярослав Повх, співвласник ТОВ «Корона Захід»:

Все пішло не так, як слід. Я, наприклад, зазнав збитків через Управління держпраці. 240 000 грн штрафу за одну перепрацьовану годину у передсвяткові дні! Тобто, у табелі я мав поставити сім годин, а вніс вісім. Одна година – а який штраф! У кого забрали ці гроші? В мене, у працівників. Вся ця політика мала на меті вбити малий і середній бізнес. Хоча згори її подавали як добру ідею. Не можна за те, що не закомпостував талон у тролейбусі, садити на 25 років у тюрму. За неоформлене робоче місце 320 000 грн штрафу? Це ж непідйомна сума! Як підприємець може заплатити ці штрафи?! Не будуть платити, закриватимуться підприємства, хто від цього виграє? Я розумію, що мають на меті злякати людей, щоби всі все робили правильно, платили податки. Але з одного боку – треба платити, а з другого – ми точно знаємо, що гроші крадуть. Тому влада повинна зробити так, щоб не крали. Тоді ми платитимемо податки і знатимемо, куди вони потрапляють. А коли нам показують електронні декларації і в людей мільйони готівки під подушками, і всі розуміють, що це крадені гроші, то яка в нас мотивація платити податки? Адже розуміємо, що тільки частина з них піде за призначенням. Тому урядові реформи – то популізм.

Любов Кузенко, директор магазину ювелірних виробів «Пектораль»:

Підняття мінімальної заробітної плати відчутно вдарило по кишені підприємців. Люди не мають грошей, їхня платоспроможність знижується катастрофічно, ніхто нічого не купує. Зрозуміло, що після Революції ми ще за інерцією пливли і рано чи пізно це вибухнуло б кризою. Покупців більше не стало, а видатки зросли. Таке враження, що всі реформи уряду зводяться тільки до того, щоб висмоктати останню копійку в середнього і малого бізнесу й повісити на шию підприємців весь пенсійний фонд України. Кількість пенсіонерів в державі постійно збільшується, а тих, хто працює – зменшується. Ні роботи, ні інвестицій немає, люди не мають мотивації залишатися в цій країні і працювати тут. Те, що підвищили заробітні плати бюджетникам, не відбилося на платоспроможності населення загалом. Доходи знижуються, а видатки ростуть – ось і всі реформи.

Віталій Заріцький, підприємець, забудовник:

Реформи не відчутні, навпаки, помітне часткове згортання попередніх, втілених ще Арсенієм Яценюком. Корупція зростає, в кожній галузі з’явилися «наглядачі». Таке враження, що теперішній уряд – це суцільна демагогія і брехня. Для бізнесу – постійне збільшення витрат. Неймовірна кількість перевірок. За останні 6 місяців на моєму підприємстві вже було чотири перевірки, в той час як за останні чотири роки не було жодної. Щодо обслуговування бізнесу державою, то це якась фікція – всюди необґрунтовані відмови, нічого з того, що уряд обіцяв, немає.

Галина Несторівна Ковбас, голова правління ВАТ «Івано-Франківське виробничо-торговельне швейне підприємство «Галичина»:

Найбільше збентежило підняття мінімальної зарплати до 3200 гривень. Це нам не під силу, ми ж не бюджетники, мусимо заробити ці гроші. Минулого року у нас були більші прибутки, цьогоріч уже не такі. Внутрішній ринок не працює абсолютно. Люди не мають коштів собі на одяг, це при тому що ми фабрика і в нас вироби набагато дешевші ніж ті, що завозять і перепродають. Ніхто не допомагає, тільки питають про прибуток. Чому не апелюють до підприємств, які взагалі не платять податків? У нас всі працюють офіційно, податки сплачені, ніяких конвертів. Фабрика діє з 1939 року, і роботу свою фактично не припиняла. І ніхто не цікавиться, як нам працюється, а от податки хвилюють. А що маємо з цим підняттям мінімальних зарплат? Охоронець отримує 3200 гривень, плюс нічні й вечірні, і в результаті заробляє більше, ніж кваліфікований спеціаліст, якого через кілька років в Україні не знайдеш, тому що випускників наших вишів не порівняти з тими фахівцями, котрих знає вся Європа. Ось так і працюємо: ремонтуємо фабрику самі, міняємо вікна. Хочеться, звичайно, щоб і місту було приємно за підприємство, але ж допомоги ніякої.

Іван Соболевський, комерційний директор будівельної компанії «Мельник»:

При цьому уряді приймали низку законів, які мали покращити інвестиційний клімат та умови здійснення господарської діяльності. На жаль, очікуваних змін фактично не відбулося.

Якщо говорити про саме обслуговування бізнесу, то є позитивні зрушення. Бюрократичних процесів стало менше, але не всі обіцянки, озвучені прем’єром, виконані. Наприклад, планували передати бази ДФС Міністерству фінансів, організувати повноцінний електронний кабінет платника податків – не завершили, є купа питань на стадії вирішення. Але в цьому напрямку є покращення. Політика відносин між бізнесом і фінансовою інспекцією вибудовується так, щоб платник податків мінімально спілкувався з інспектором, а перемовини відбувалися в електронній формі. Це, звичайно, зручно, бо виключає корупційну складову.

Щодо новацій у будівельній галузі, то важко не згадати про процедуру реєстрації декларацій на початок виконання робіт та про готовність робіт. У рамках децентралізації ці функції передані на місця і покладені на органи місцевого самоврядування. Що маємо? По факту на папері все ніби відбулося, але на практиці не діє, тому що збереглася стара корупційна схема. Ми мали досвід з одним із наших підприємств, то, мабуть, разів з п’ятнадцять пробували подати електронну  декларацію. Хочу зазначити, що це просто он-лайн реєстрація, всю відповідальність за інформацію в декларації несе керівник, що її подає. Ми не могли зареєструвати декларацію, бо приходили формальні відписки: то не повністю документ описаний, то якась фраза не подобалася. Хоча за логікою реєстрація декларацій повинна б відбуватися тут, а виходить, що повноваження передали на місця,  а реєстр залишився в Києві.

Щодо інвестиційного клімату. Уряд декларує, що все добре, а от звіт Ради бізнес-омбудсмена, який працює в галузі захисту інтересів бізнесу в частині оскарження дій державних органів, вказує на протилежне. Тільки протягом IV кварталу 2016 року Рада отримала найбільшу кількість скарг за всю історію роботи в Україні – 275. Це пік діяльності вже Володимира Гройсмана. Про що це може свідчити? Зрозуміло, що не про покращення інвестиційного клімату. Бізнес, в основному малий і середній, скаржиться на владу. 79% – українські компанії, 21% – підприємства з іноземними інвестиціями. Як із такими показниками до нас можуть прийти інвестори?

Загалом є відчуття нестабільності і незручності.  За останній рік тільки лінивий в місті не знає, що наша компанія воює з місцевою СБУ. І тут хочеться поставити логічне запитання: а де ж адміністративна реформа, обіцяна прем’єром? У ній же йшлося про  усунення дублювання функцій у правоохоронних органах? Зараз це ніби уже на стадії вирішення, в Кабінеті Міністрів України є проект про створення фінансової поліції, за яким в усіх структур заберуть економічний блок і цим буде займатися єдина новостворена. На сьогодні економічні злочини розслідують усі правоохоронні органи. І якщо подивитися, як вони працюють, то складається враження, що це останній подих – кожен хоче урвати свій шматок і лізе в бізнес. Протягом останнього року ми постійно відчуваємо тиск СБУ. Проте який вони мають стосунок до містобудівного законодавства, незрозуміло. Нас обклали запитами, залякують структури, які видають нашій компанії дозвільні документи, щоб  заблокувати роботу підприємства. І все через те, що ми відмовилися платити за «кришування» бізнесу.

Тому хочеться, щоб прем’єр активніше займався питанням корупції і ми нарешті відійшли від показників до конкретних результатів. Коли правоохоронні органи викривають той чи інший злочин, особливо коли йдеться про серйозну корупцію, то має настати реальний ефект: якщо є злочин, його треба доводити у суді, якщо винному винесли вирок, то він має бути покараний. Поки що це тільки декларативні зміни, котрі не призводять до якогось економічного ефекту. А хочеться результату.

Ростиcлав Шпук, директор ТОВ «КОЛО», українського дистриб’ютора кількох польських виробників опор вуличного освітлення:

«Подія року» для бізнесу – це славнозвісні 3200 мінімальної зарплати при збереженні всіх відрахувань і фактичній забороні «півставок». У результаті кожен працівник тепер обходиться не менш як у 5000 грн на місяць.

Оскільки цей стрибок нічим не захищений, то головний його результат – укрупнення бізнесу за рахунок підкошення дрібного, що рівноцінне стагнації підприємництва. Це дуже ускладнює ініціативу початківців у створенні нової діяльності, коли потрібно випливати на ентузіазмі, пробах і помилках, покривати витрати власними кишенями, інколи щодва тижні змінювати працівників, вибираючи кращих. Саме на таких мікроекспериментах і зростають великі економіки світу.

Було б чесніше обнулити для молодого бізнесу податки. У Польщі для цього створювали економічні стрефи, які згодом перетворились із депресивних у розквітлі, а в Туреччині на певний час податкова заплющувала очі, обмежуючись сліпим фіксованим збором, і цього вистачило для виходу з кризи. Нормальний уряд для підприємців – це як поручні на сходах для молодих людей: за них нема потреби триматись, коли переміщуєшся, щоб перейти на іншу висоту. Але вони потрібні, щоб було за що схопитись, якщо оступився, падаєш.

Як на мене, друга «подія року» – та сама, що і попередніх років і десятиліть – абсолютна капітуляція перед контрабандою. Тільки цього разу, як і в 2005-му, гучно відрапортована переможними реляціями. Але, судячи з фактів, у війні нашого уряду «лінія вогню» дуже звивиста. Спробуйте купити імпортний товар по безготівковому розрахунку з ПДВ. У 80% випадків вам виставлять рахунок, на 10-20% дорожчий, ніж за готівку. Це симптом, тому що ціна розмитненого товару вже містить ПДВ. Чи імпортеру вистачає підприємливості, щоб ганяти стотисячні контейнери, але не вистачає вміння оптимізувати власну діяльність, зареєструвавшись платником ПДВ? Ні, це контрабанда. Завдяки їй ми часом купуємо речі дешевше, ніж на батьківщинах цих товарів. А в кінцевому підсумку втрачаємо значно більше: час на розвиток країни. І якщо держава – це спосіб взаємного пристосування людей, обмежений кордоном, у нас наразі це спосіб пристосування обмежених людей без кордонів. У нашому суспільстві надто багато тих, від кого треба захищатися. І всі ці люди знаходяться на перших ролях. Або в крайньому разі на других. Тому лукавство стало чеснотою, влада, пороззиравшись, стає все абсурднішою, абсурд стає все владнішим. Вона так і не навчилась дивитися в очі бізнесу, їхні погляди не збігаються, як у пари, де обоє зраджують одне одному, але не від надлишку сил, а від надміри слабкостей.

Стартовий пафосний слоган Гройсмана «я вам покажу, що таке керувати країною» дав зрозуміти: це прем’єрство буде інфантильним, країна відбуватиме його, як чергове повторення пубертатного періоду, в непоясненій ситуації незрозумілого становлення. Перехід на особистості – це недобре, але доречно в ситуації, коли проблеми країни вирішуються ніби не людьми, а психофізичними травмами, захованими в дитинстві кількох із них.

На щастя, наше суспільство специфічне: точка G його особливого збудження – це точка непримирення. Тому воно все виправляє, але поволі, бо з власною природою боротися важко.

Отже, діяльність уряду Володимира  Гройсмана досить неоднозначно оцінюється як у суспільстві, так і в експертному середовищі. Та незважаючи на весь скепсис, урядовці працюють, запроваджені багато реформ. І можна точно сказати, що Володимир Гройсман діє впевнено і сміливо, що для держави неабияк важливо. Мабуть, найбільшою проблемою є те, що зміни в основному торкаються малого та середнього підприємництва і безпосередньо пересічних громадян. Пан Гройсман, виходець із великого бізнесу та соратник Президента Петра Порошенка, не готовий проводити реформи і робити генеральне прибирання у бізнесі олігархів. Бо ж, як то кажуть, не годиться плювати в криницю, з якої п’єш воду.

Автор: Наталія СЕРБИН

Стаття опублікована в журналі МІСТО № 6

*Передрук матеріалу дозволяється тільки за погодженням з редакцією.