Чи змінює українська армія хлопців?

«Іди в армію, там зроблять з тебе мужика!» Як часто доводиться нам чути це про службу в ЗСУ, якої сьогодні сторониться чи не кожен другий-третій хлопець. Чи й справді армія така жорстка, як про неї говорять? Чи стають інакшими юнаки після проходження військової служби і чи змінюється з розвитком технологій сама армія? Це журналісти «МІСТА» з’ясовували у самих хлопців, які служили у різні часи.

1998

Микола Ленивцев, служив у 1998 році.

Спершу півтора року Микола служив у Львівській області, в містечку Самбір. Потім – в Івано-Франківську. «Спочатку не дуже хотів, але знав, що треба служити. Назад дороги не було», – розпочав свою історію чоловік.

З дідівщиною в ті часи вже потроху боролися, але деякі прояви все одно були. Офіцери слідкували за цим – збирали новобранців і розпитували, чи старші по службі не ображають. Але незважаючи на перевірки, молоді часто виконували ту роботу, яка була в обов’язках старших по службі.

Наприклад, якщо в наряд потрапляли разом, то старші спали, а молоді несли службу. Випадки побиття в армії траплялися, проте зрідка. В їдальню завжди перші заходили старші по службі. Якщо вранці взимку прапорщик давав команду на прибирання території від снігу, то йшли молоді. Як і тоді, коли треба було щось робити в дощову погоду.

Микола зізнається, коли служив на Львівщині, випадки дідівщини траплялися частіше. Адже тоді в Івано-Франківську утворився штаб армії, часто приїжджали з перевірками, тож дідівщини було менше.

Проте чоловік не шкодує, що свого часу проходив військову службу. «На мою думку, служити – не найгірший варіант. Армія загартовує молодих хлопців. Щоправда, зараз призивають у 20 років, а тоді – у 18», – акцентує він.

2008

Анатолій Купчак, служив у 2008 році.

Анатолій пішов служити у 18 років. Хотів цього. Рік служив у 80-му окремому аеромобільному полку. Зізнається, спочатку думав, що не витримає фізичного і морального навантаження, але з часом звик.

Каже, що дідівщини у них не було, з цим було дуже строго. Вважає, що армія змінила його на краще – завдяки фізичним навантаженням тіло стало сильнішим, моральні навантаження загартували волю і віру в свої сили.

Військова частина була найбільш елітною в Західній Україні, тому і підготовка солдатів була на високому рівні. Чоловік розповідає, що після служби в очах друзів і близьких він сильно піднявся, тому що пройшов такий вишкіл.

У 2014 році Анатолій вдруге пішов добровільно служити – спочатку в добровольчий батальйон, потім – мобілізація, далі й до цього часу – за контрактом.

«Сказати, що я хотів служити в ЗСУ, не можу, просто так склалась ситуація в країні, – ділиться Анатолій. – На війні служба зовсім інша, підготовка солдатів надзвичайно низька, все опирається на попередній досвід військовозобов’язаних. Головні задачі – це виконати наказ і залишитися живим. Служба на війні дуже важка. Немає нормального сну, надзвичайне моральне навантаження. Ніколи не знаєш, що буде через кілька хвилин».

Якщо вранці взимку прапорщик давав команду на прибирання території від снігу, то йшли молоді. Як і тоді, коли треба було щось робити в дощову погоду

Чоловік також розповідає, що помічає, як кардинально міняється ставлення людей до тих, хто повернувся з війни: з’являється осторога і навіть побоювання. «Багато людей вважають нас неурівноваженими», – каже Анатолій.

2018

Степан Андріїв, служив у 2018.

Хлопця призвали на службу в кінці 2018 року як офіцера запасу.

Степан розповідає, що хотів служити, знав, що піде, ще за три місяці до призову. Спочатку його відправили на тримісячні курси перепідготовки та підвищення кваліфікації у Харків. Після цього розподілили у 703-й окремий Вінницький полк оперативного забезпечення у м. Самбір.

Хлопець розповідає, що служиться йому непогано. Режим практично робочий – з 8:45 до 18:00. Живе на орендованій квартирі. Товариші свідомі, співпрацюють, незважаючи на звання. Непорозуміння спочатку, може, і трапляються, адже люди є різні і характери також, але це залагоджують одразу ж офіцери задля запобігання конфліктних ситуацій. Переважно стосунки визначає займана посада.

Забезпечення військових на достатньому рівні, каже Степан, окрім окремих випадків, і акцентує на забюрократизованості армії: «Кругле – носиться, а квадратне – котиться. Простіше кажучи, Українська Паперова Армія. Звісно, що не без грішків. Якщо брати забезпечення обмундируванням – то берци, які видають, годяться тільки для… Ні для чого не годяться. Це як метод каторги: важкі, жахливі, ноги не дихають. Колишні совдепівські, звичайні, з чорної шкіри, – і ті були кращі за сучасні… Більшість скаже: «Піди і купи собі інше». Але для чого ж я маю купляти, коли держава має забезпечувати?».

У частині, де служить Степан, ставлення до солдатів більш ніж лояльне. Проявів дідівщини, зауважує, немає: «Якщо чесно, у війську дуже багато залежить від самих людей. Тобто, якщо командир полку – свідомий і мислить логічно, то все у частині гаразд. А якщо якийсь затятий фанатик – тоді біда. Фанатики позбавлені логіки, а відповідно, логічного мислення, що приводить до нелогічних вчинків та завдань».

Хлопець каже, що йому служба надає більшої впевненості в собі та розвиває здатність імпровізувати.

Степан стверджує, що армія все-таки змінює. За собою помічає, що став нервовим і недосипає. Цю нервовість також помічають і люди навколо. Проте хлопець не пожалів, що пішов служити.

Тобто в усіх складається по-різному: когось армія загартовує, когось ламає; у когось в частині дідівщина проявляється більше, в когось менше; хтось після служби змужнів і тілом, і духом, хтось став нервовим.

А для повного бачення картини і для порівняння 30 років української армії «МІСТО» розшукало чоловіка, який служив і задовго до 1998, і в 1998, і в 2008, і в 2018, і зараз служить.

На хлопців військова служба впливає по-різному: одних армія розгальмовує, інших, навпаки, затискає

Сергій Петренко почав служити ще в 1993 році. Спочатку в Чернівцях, потім у Кам’янці-Подільському. З 1995 і до цього часу служить за контрактом в Івано-Франківську.

Чоловік розповідає, що на строкову йшов досить спокійно (хотів чи не хотів, питань не виникало – треба), хоча навкруги ходили страшилки про дідівщину. Якраз в ті часи застав розвал Союзу. Ще служили росіяни, кавказці, але вже небагато (може, гадає, відбір був жорсткий у підрозділ зв’язку).

Після «цивілки», каже Сергій, організм перебудовується повністю на умови проживання в казармі: підйом о 6:00, відбій о 22:00, наряди, варти, роботи. Звідси недосипання, втома. Легко не було. Як казали хлопці: «Попав ногами в маргарин».

А на контракті, порівнює чоловік, військовий живе вдома, ходить на ранішнє шикування, виконує різні завдання: наряди, варти, службові відрядження. Але ж повертається додому, а не в казарму – це величезний плюс.

На «срочці» молодому солдатові важко морально, бо перші пів року він ніхто – «дух». Хоча в усіх різні ситуації. Треба знайти золоту середину, розмірковує чоловік, аби зі старшими по службі не заїдатися, і зі своїм призовом, і з офіцерами, і прапорщиками. Це потім в житті стає в пригоді.

Сергій каже, що на хлопців військова служба впливає по-різному: «Одних армія розгальмовує, інших, навпаки, затискає. Мені пощастило в усіх аспектах, коли я був солдатом. І з «дєдушками», і зі своїми було комфортно. З офіцерами і прапорщиками теж більш-менш. На контракті легше, бо ти прийшов підготовленим спеціалістом. Тебе вчити не треба – заліз в станцію і працюй. Певний час до тебе придивляються, ти придивляєшся, працюєш на себе».

Про завжди актуальну проблему дідівщини має свою думку: вважає, що нікуди таке явище не пропало, нестатутні відносини між військовослужбовцями були, є і будуть. Тільки різною мірою це проявляється. Коли багато молодих, то легше ділити обов’язки: прибирання казарми, кубрика, території. Погано, коли старих багато, а молодих майже нема.

«У навчанні ми всі були однакові, нами керували сержанти – вони були царями і богами, – розповідає Сергій. – Але не дозволяли собі знущань, які відбуваються в бойових частинах. Відбій-підйом за 45 секунд, різні дрібниці».

А в той же час поверхом нижче, пригадує Сергій, була комендантська рота. То був не учбовий, а бойовий підрозділ. Там молодим не заздрив ніхто. Вони після вечері в автопарку мили всі автомобілі, які виїздили на маршрут, потім йшли в казарму і підшивали «дідам» комірці. Також прибирали і застеляли ліжка за всіма.

На контракті, наголошує Сергій, такого немає. Хоча до молодого покоління теж придивляються ретельно. Ну, може кілька разів на вихідні сходити в наряд – як молодий. Але раніше, зауважує, на контракт брали тих, хто пройшов «срочку», і вони розуміли стан справ.

«Солдатом взагалі важко бути. Відірвали від мамки, від друзів, від домівки… Бували відпустки на кілька днів як заохочення. Та і служили вже не по всьому Союзi… Батьки приїздили час від часу. Але водночас було і цікаво, – згадує Сергій свій солдатський побит. – Я, наприклад, засвоїв кілька військових спеціальностей. На контракті вони знадобилися».

Як розповідає військовий, перші роки контракту були найлегші. Тоді ще були пільги (багато хто йшов в армію, аби отримувати пайок, оплачувати половину комуналки, безкоштовно їздити у відпустку із родиною). Тепер пільги призупинені.

Чоловік стверджує, що в армію обов’язково треба йти. В більшості випадків вона змінює на краще. Дехто вважав і вважає, що то був дарма втрачений час. На його думку, це не так. Людина виробляє імунітет до образливих слів, дій, стає трохи загрубілою, але навчається давати відсіч, самоконтролю, самодисципліни, комунікативних навичок, розвиває самоповагу.

Також він вважає, що на нормальну державну роботу не беруть тих, хто «срочку» не служив, і розповідає про випадок зі свого життя. Після армії два роки перед контрактом Сергій працював в організації, йому треба було їздити по області, розвозити різні документи. Також їздили до Києва. Мав зброю для самозахисту і захисту кореспонденції. Сергіїв товариш дуже захотів і собі такої романтики. Проте на співбесіді йому відмовили. Тому, що не служив.
Сергій переконаний, що змінився після армії. Друзі, мама (особливо мама) казали, що після строкової служби подорослішав, зміцнів, змужнів. Правда, став трохи «психом», як мама помічала. Просто дуже багато за два роки було побачено, пояснює чоловік. А контракт, вважає, міняє його постійно з 95-го.

«А як змінилося ставлення людей до мене, ви навіть не уявляєте. Я в 20 років уже мав статус «старший мужик після армії». Сусіди, знайомі, друзі трохи заздрили (особливо ті, хто не служив). Бабульки біля під’їзду казали: «Маладєц!» А як пішов на контракт, то взагалі, як бачили у формі – впадали в екстаз», – з гумором розповідає Сергій.

Українська армія за роки незалежності нашої держави змінилася дуже сильно. Міняються люди, техніка, стає інакшим ставлення суспільства і держави до військових

Чоловік, який служив в армії протягом тридцяти років, який бачив немало різних ситуацій, навчив немало солдатів, вважає, що українська армія за роки незалежності нашої держави змінилася дуже сильно. Міняються люди, техніка, стає інакшим ставлення суспільства і держави до військових, зважаючи на те, що ще років п’ять тому держава стояла до армії спиною.

Звичайно, не оминає військовий зі стажем і проблем: «Коли я йшов на контракт, в мене приймали заліки зі спеціальної підготовки, я показував, що вмію. Був професійний відбір. Тепер запрошують усіх. Потім намагаються вчити. Не завжди успішно. Та й охочих йти на контракт все менше. Бо війна…»

Жити за статутом

Як бачимо, сьогодні ситуація з добровольцями на службу дещо критична. Спеціально для тих батьків, які бояться відпускати своїх синів в армію, «МІСТО» розпитало одного з солдатів про його щоденний розпорядок.

Станіслав Худак, служить з кінця 2018 року, розповідає, що в армії дні не проходять, а летять. Там немає крутих, бідних чи багатих – всі однакові. В армії починаєш цінувати ті речі, на які вдома навіть уваги не звертаєш. Головне завдання – жити за статутом.

А це значить:

06:50 – підйом заступників командирів взводу.

07:00-07:10 – підйом особистого складу.

07:10-08:00 – ранкова фізична зарядка.

08:00-08:30 – ранковий туалет, заправлення постелі (прибирання в казармі; казарма ділиться на кубрики, в кожному – взвод з 20-30 хлопців).

08:30-08:50 – сніданок (в їдальню йдуть колонами, обов’язково в ногу і під рахунок; з їдальні – аналогічно і з піснею)

08:50-09:00 – підйом Державного Прапора України.

09:00-13:50 – навчальні заняття з предметів бойової підготовки, з них остання година – заняття з фізичної підготовки.

13:50-14:10 – зміна робочого одягу, чистка взуття, миття рук.

14:10-14:40 – обід.

14:40-15:40 – обідній відпочинок (сон).

15:40-19:20 – навчальні заняття з предметів бойової підготовки (чи це буде стройова, вогнева, бойова, чи просто самовдосконалення).

19:20-19:30 – чистка взуття, миття рук.

19:30-20:00 – вечеря.

20:00-21:00 – час для особистих потреб.

21:00-21:40 – час перегляду ТБ-інформаційних програм.

21:40-21:55 – вечірня прогулянка.

21:55-22:10 – огляд зовнішнього вигляду, тілесний огляд.

22:10-22:30 – вечірня перевірка.

22:20-23:00 – вечірній туалет.

23:00 – відбій.

Такий розпорядок переважно день за днем.

У неділю в частині грає музика з гучномовців. Якщо немає «зальотів», відпускають у звільнення.

Автор: Вікторія Пасайлюк

Стаття опублікована в журналі МІСТО № 27

*Передрук матеріалу дозволяється тільки за погодженням з редакцією.