Дім, де живе добро

У невеличкому селі Горохолина Богородчанського району розташований незвичайний двоповерховий будинок, який зібрав під своїм дахом жінок з нелегкими долями.

Когось з них примушували зробити аборт, хтось втік від чоловіка-тирана, хтось залишився без даху над головою з маленькою дитиною. Тут, у Реабілітаційному центрі матері та дитини, їм дають другий шанс на нормальне життя.

Жінкам потрібен окремий простір

Будинком матері та дитини опікується згромадження «Cестер Служебниць Господа і Діви Марії з Матара», Чернеча Родина Воплоченого Слова, УГКЦ. Будівля видніється ще далеко з дороги – за вказівник велике й красиве панно Матері Божої. Не заблукаєш, бо й місцеві залюбки спровадять куди треба, а водій автобуса люб’язно зупиниться біля самих воріт.

На території розкидані дитячі іграшки, але навколо ні душі, бо тиха година. Лише з вікна будинку виглядає чиєсь маля й махає рукою.

Нарешті у дверях гостей зустрічає сестра Марія Милостива. Нині вона тут за головну, бо настоятелька – сестра Марія Непорочна – поїхала з дітьми на табір до Франківська. Ще одна монахиня з дівчинкою на лікуванні.

Сестра проводить усередину до кухні. Тут прохолодно, світло і якось святково.

Розповідає, що їхній будинок діє з 2011 року. Тут допомагають матерям, які опинилися в нелегкій та кризовій ситуації.

Сестра Марія Милостива каже, що досі мами з дітками мешкали у Крихівцях – у Містечку милосердя Святого Миколая. Потім сестри побачили потребу в окремому будинку, бо таких потребуючих матерів ставало більше і їм був потрібен окремий простір, аби прийти до себе, відновитися.

Бог послав людей, які подарували будинок у селі Горохолина, а з допомогою благодійників змогли зробити ремонти, аби було затишно жити матерям та дітям

Бог послав людей, які подарували будинок у селі Горохолина, а з допомогою благодійників змогли зробити ремонти, аби було затишно жити матерям та дітям.

За словами монахині, більшість жінок, які приходять до них, потерпіли від домашнього насильства. Це жінки різного віку, з різних куточків країни. Прихисток тут дають матерям з Львівщини, Закарпаття, Київщини, Буковини, Прикарпаття.

Матері, які проживають у будиночку, мають дотримуватись правил. Вони погоджуються доглядати за своїми дітьми і позбуватися шкідливих звичок.

Всі жінки можуть перебувати стільки, скільки їм потрібно. Поки не будуть готові влаштувати своє життя самостійно. Комусь потрібно більше часу, комусь менше.

Школярі, дошкільнята й немовлята

Нині тут мешкає троє сестер, семеро матерів і 15 дітей. Удома не всі. Старші діти поїхали на табір. Залишилися лише малюки. По одному заходять у їдальню й з цікавістю розглядають гостей. Вітаються, знайомляться.

«Маємо сім школярів, один хлопчик-дошкільнятко, Оленці – 11 місяців, а найменшим – Наталочці та Андрійку – по вісім місяців», – рахує всіх сестра Марія Милостива.

Розказує окремо за трирічного хлопчика, який теж може йти в садок, але ще не говорить. Монахиня каже, що будуть займатися з ним й возити до спеціалістів.

«Його мама прийшла до нас, бо потерпіла від домашнього насильства, то можна уявити, що бачила та пережила дитина, – каже сестра. – Батько випиває. Мама залишилася без житла і дуже переживала, щоб через це у неї не забрали дітей. Маємо хорошого психолога, яка до нас приходить і часто влаштовує тренінги матерям. З дітками багато працює».

Мами також вдома не всі. Дві на роботі у Франківську. Сестра розказує, що одна їхня мешканка знайшла роботу через біржу й працює в дитячій лікарні. Ще одна молода мама закінчила Прикарпатський університет за спеціальністю «Дошкільне виховання», і її влаштували вихователькою.

Навчити бути в родині

Решта мешканок будинку пораються по своїх кімнатах. На кухні під співи гурту «Kazka» ґаздує Ірина. Нині її черга готувати вечерю. Звідти долинає запах чогось смачного й печеного.

Всі мешканці будинку мають свій графік і дотримуються його – діти, мами й монахині.

«Готуємо для всіх, – розказує монахиня. – Стараємося навчити, як в родині, бо ми і є велика сім’я. Хтось з цих жінок ріс із бабусею, а хтось в інтернаті. Вони не бачили й не знали сім’ї. Стараємося навчити, аби не звикали до споживацького способу життя. Стимулюємо, аби вміли думати й піклуватися про інших».

Монахині підтримують зв’язок зі своїми підопічними, які влаштували своє життя поза центром, бо, як наголошує сестра Марія Милостива, вони вже їхня родина.

Розказує про одну маму зі Львівщини, яка мала проблеми з алкоголем. Заради дітей пролікувалась у спеціальному центрі й тримається – не п’є.

«Вона дуже любить своїх дітей, коли зрозуміла, що це її останній шанс, взялась за розум. Зробила все, аби бути з дітьми, – хвалить її Милостива. – Казала, що скоро відвідає нас».

Викинув вагітну вниз сходами

Нарешті з кухні виходить Ірина (імена всіх жінок змінено – авт.) й біжить дивитися, чи спить її маленька принцеса – Наталочка.

«Спить», – хрипло говорить Ірина, бо простудила горло. Розпливається в усмішці, коли показує на телефоні восьмимісячну донечку. Дівчинка на кожній світлині усміхнена на вісім зубів.

Ірина з Наталочкою приїхали з Києва і живуть тут вже пів року. Зі столиці у Горохолину їх направили з державного кризового центру. На жаль, там можна було бути лише три місяці, а тут, в сестер – термінів немає.

От тоді з двомісячною донькою й направили на Франківщину. Історія Ірини жахає. Її співмешканець одного дня просто спустив вагітну на шостому місяці жінку сходами з шостого поверху. Все через те, що вона перестала ходити на роботу й приносити гроші.

Жінку одразу забрали в лікарню – в реанімацію. Дитина народилась недоношеною, тримали під ковпаком. На щастя, все обійшлося. Нині вони обоє живі, здорові, в безпеці і поруч з людьми, які їх ніколи не образять.

Ірина дуже щира, багато жартує. Каже, як донечка трошки підросте, то буде повертатися до столиці. Хоче влаштувати маленьку у садочок, а сама піти на роботу. Говорить: розуміє, що таких жінок, як вона, дуже багато і всім треба допомогти. На жаль, схожих кризових центрів небагато, а таких, як у сестер, – одиниці.

Мама-квочка і малий дяк

До їдальні заходить худе невисоке дівчатко з малюком на руках. Це Віка з восьмимісячним Андрійком.

У Віки на шиї красива дерев’яна вервечка. Молода мама розказує, що її подарувала Милостива на день народження – 1 травня Віці виповнилося 19 років. Вона родом із Закарпаття. Її вагітною на дев’ятому місяці з дому вигнав співмешканець.

Вона народжувала у Франківську, і у Будинок сестри їх забрали з пологового, коли Андрійкові виповнилося десять днів.

«Він вже говорив «мама», – Віка із захватом розповідає сестрі Милостивій. – Я така була рада, вхопила телефон, хотіла зняти, а він й перестав. Так його розцілувала від щастя».

Про себе Віка не дуже хоче розказувати і про те, як потрапила до Франківська. Єдине каже, що має маму, яка живе десь на Закарпатті.

Туди не хоче вертатися через вітчима, бо погано до неї ставився. У її мами десятеро дітей. Віка друга. Наймолодшій її сестрі – два роки.

Швидко переключається на сина, показує його фото на телефоні з ігрової кімнати, потім плескає малому в долоньки, бо починає вередувати.

«О, ви би чули, як він співає на службі Божій», – сміється Віка.

«Клуб успішної леді» вже близько року опікується Будинком матері та дитини

«І так, що ми інколи себе не чуємо», – жартує сестра Милостива. Підхоплює хлопчину на руки, обіймає, цілує.

До їдальні знову забігають малюки й швидко втікають назад. Лише маленький Андрійко нікуди не біжить, бо дуже зацікавився диктофоном.

За ним приходить його мама – Марія. Висока худа жінка з дівчинкою на руках. Оксанка спершу соромиться гостей і міцно обіймає маму за шию.

Історія Марії також нелегка. Сюди втекла від чоловіка, бо бив її, знущався, зачиняв у підвалі. У будинку вона багатодітна мати – мешкає з п’ятьма дітьми. Страшенно їх любить, піклується, турбується.

Робити добро просто

В їдальні зібралась вже ціла дружня компанія мамів з малюками. Про себе говорити не дуже хочуть. Зате залюбки діляться враженнями від проєкту «Перевтілення – фототерапія», який їм влаштували «Клуб успішної леді» та «Школа леді».

До речі, «Клуб успішної леді» вже близько року опікується Будинком матері та дитини. Проводять різні заходи, акції, аби розказати про такий заклад, про його мешканок та зібрати для них кошти.

Так, до прикладу, вже організовували розпродаж одягу, де вдалося вилучити близько 10 тисяч гривень.

Потім організували благодійний інтернет-аукціон. Оскільки у «Школі леді» є кондитери, психологи, фотографи, косметологи, дизайнери, майстри прикрас та декору, як лот ті виставляли свої послуги.

У результаті після закінчення аукціону вдалося зібрати понад 10 тисяч гривень. Ці гроші також передали на потреби Будинку матері та дитини.

А недавно успішні леді організували для мешканок Будинку ще один оригінальний благодійний проєкт, аби відкрити жінок, показати, що вони можуть бути іншими, красивими.

«Історії жінок з Будинку вражають. І незалежно, це 40-річна мама семи дітей чи 19-річна мама восьмирічного сина, – вони різні, але прекрасні, хоч життя достатньо їх пошарпало, – говорить засновниця «Клубу успішної леді», меценатка Оксана Мельник. – Цим проєктом ми хотіли показати їм їхню жіночну сторону, аби вони знову почали вірити у диво, у мрію і що в них все вийде».

Отож, усіх жінок з малюками запросили до Івано-Франківська й влаштували їм справжнє свято жіночності та краси.

Хтось допоміг коштами, хтось приніс взуття, ще інші сиділи з дітками, крутили локони, підбирали образи і просто спілкувалися

Спеціально орендували дитячу кімнату із фотозоною, яку надала Оксана Андрейчук. Тут діти гралися, бігали, стрибали. Також пригощали дітей піцою, яку люб’язно надала «Grande Pizzeria». І як без солоденького?! Смачні капкейки для малих спекла учасниця клубу Наталя Малецька.

А тим часом над їхніми матерями чаклували професіонали. Макіяж усім мамам робила Оксана Мухіна, а власниця салону краси «Мері» Мар’яна Копачук запросила свого перукаря, яка чаклувала над зачісками. Анна Гукова та Ірина Зінченко надали вечірні сукні. Фотографували все те перевтілення Надія Пушко й Аліна Стецюк.

До проєкту долучилися й інші учасниці «Школи леді». Хтось допоміг коштами, хтось приніс взуття, ще інші сиділи з дітками, крутили локони, підбирали образи і просто спілкувалися й приділяли свою увагу тим матерям. «Було таке спілкування на позитиві, аби вони відчули себе в жіночій атмосфері, – говорить координаторка «Клубу успішної леді» Вікторія Гаврилюк. – Жінки, в яких добре склалося життя, могли поділитися досвідом, порадами та просто поговорити. Я бачила в очах тих мам позитив і радість».

«Мені було дуже цікаво, як я вийду, – пригадує емоції Віка. – Вибрали для мене рожеве пишне плаття, накрутили волосся, взули в каблуки, що я аж розплакалась. Плачу, а всі питають, що сталося. А це від радості. Такі добрі люди, таке для нас організували. Наших мамів теж так гарно нафарбували. Мені Марія сподобалась, Люба і Наталя. Візажистка кожній мамі подарувала пензлики для накладання тіней, а ще маємо книжку, як доглядати за обличчям».

Киянка Ірина з усмішкою говорить, що тоді згадала, як то бути жінкою, бо трохи забула. Каже, для інших жінок це справді була подія, бо дехто косметикою ніколи в житті не користувався. Тоді в усіх горіли очі.

Автор: Світлана Лелик

Стаття опублікована в журналі МІСТО № 27

*Передрук матеріалу дозволяється тільки за погодженням з редакцією.