Драма_тур: що ховається за лаштунками Франківського драмтеатру. ВІДЕО

У Франківському драмтеатрі започаткували драма_тури – екскурсії закуліссям. Чому їх варто відвідати, та що приховують стіни театру – дізнавалося МІСТО.

Ми взяли участь у другій екскурсії, що відбулася до карантину 7 березня. Окрім нас, зібралося 20 людей різного віку. Прийшли «помандрувати» лабіринтами театру навіть троє дітей.

Будівля приховує багато несподіванок і таємниць, розповідає наша провідниця закуліссям Леся Зьола. Наприклад, є підвали з ходами. А на даху – вертолітний майданчик. Але це далеко не всі «секрети», які ми дізналися.

Першим, куди пішли – головна сцена. Зал вміщує більше 800 глядачів. З обох боків сцени «кишені», де зберігаються декорації. В одній з них ми побували. Нам дозволили відчути себе акторами і походити по сцені, роздивитися декорації для вистави «За двома зайцями». Сьогодні увечері її тут гратимуть.

На головній сцені найбільше театральне коло, його діаметр – 14 м.

Назар, помічник режисера, розповів про пульти керування. На першому розміщені телефони для зв’язку з освітлювачами, кнопки для оповіщення акторів. Другий – для керуванням завісами та штанхетами. На них кріпляться декорації. Іноді для вистави на штанхетах піднімають акторів.

Далі ми пропрямували до Лесі Дмитрівни в костюмерну. Вона працює у театрі з 1965 року і знає кожнісіньке вбрання. Тут костюми з усіх вистав, що грали в театрі. Під час створення нової вистави, сюди приходять з художником і вибирають одяг. Коли ж потрібного нема – шиють.

Пані Леся хвалиться: якось гуцульські костюми з драмтеатру брали для зйомок фільму.

На третьому сценічному майданчику, куди ми потрапили опісля, готувалися до вистави «Мадам Елен», режисер – Жюль Одрі. Прем’єра буде вже незабаром.

Раніше у цьому приміщенні розміщувалися квиткові каси. У 90-і роки тут продавали сантехніку. Коли директором став Ростислав Держипільський, він повернув театру цю сцену. «Вона цікава тим, що глядачі знаходяться близько до акторів», – каже Леся Зьола.

Ми рухаємося далі, аби не заважати режисеру й акторам.

Наступне місце – підвал. Тут грають неооперу-жах «Гамлет» за Шекспіром. Йдемо тут обережно, спускаємося скрипучими сходами. Тут раніше була машинна зала.

Режисер «Гамлета» – Ростислав Держипільський – зібрав кращих акторів. Музику написали Роман Григорів та Ілля Разумейко (до слова, вони цьогорічні лауреати Шевченківської премії). На виставі побував відомий вчений-шекспірознавець Майкл Добсон.

Він переглянув нашу виставу і сказав, що прийшов би з Лондона пішки, аби побачити її ще раз», – розповіла Леся Зьола.

Варто побачити й кімнату Олександра Семенюка, головного художника. Тут всі залишені ним роботи. Він працював до останнього подиху і помер у своєму кабінеті 2013 року. Митець доклав рук до 60 вистав.

Художник колекціонував клоунів. Із цим у театрі побутує така легенда: хто принесе сюди в музей, художникові, клоуна, той приречений на успіх. Семенюк чи не щодня повторював фразу: «Ми приречені на успіх», розповідає Леся Зьола Так, і сталося.

Панно косівської кераміки робили троє майстрів – Василь Вільшук, Йосип Косович і Михайло Мурафа – з шамотки. А випалювали у Львові, а у Франківську формували в ціле. Розміри – 120 м.кв. До речі, у панно майстри зобразили себе.

Останньою сценою, куди ми завітали – сцена-цех. Тут грають виставу «Модільяні». Чому цех? Бо тут виготовляють декорації.

«Модіяльяні» – спектакль особливий, глядачі за дією спостерігають до лікарняних ліжках. Час від часу слово бере оповідач й розповідає про життя і творчість художника.

У бутафорному цеху створюють маленькі декорації. Він теж як міні-музей. Тут багато дрібничок, з яких створюють маленькі шедеври.

Після майже двох годин відвідувачі залишаються задоволеними. Ще б пак, такого драмтеатру вони не бачили. Рекомендуємо відвідати закулісся і ми. Гарантуємо, буде цікаво, пізнавально і навіть містично.