Медицина на рідних та акторство у Zoom: як прикарпатці здобувають освіту онлайн

Тема дистанційного навчання зараз чи не одна з найболючіших серед українців.

У Франківську ця ситуація виглядає наступним чином. На початку вересня через складну епідеміологічну ситуацію з коронавірусом місто потрапило у «червону зону». Щоб не переводити учнів одразу на дистанційне навчання, їм продовжили канікули до 11 вересня.

У середині вересня все ж розпочалось традиційне навчання. Та вже на початку жовтня почалися дискусії стосовного того, що ж робити далі, – напередодні та після виборів. МОН рекомендувало встановити канікули з 15 до 30 жовтня. Та міська влада Івано-Франківська прийняла рішення продовжити навчання у звичному режимі, бо, як зазначалося, «ліміт» канікул уже вичерпаний.

Згодом стало відомо, що з 23 до 27 жовтня – на час виборів – франківські школярі навчатимуться дистанційно.

Згодом, як повідомляють у МОН, учні 5-11 класів перейдуть на змішане або знову дистанційне навчання. Очно навчатимуть лише учні 1-4 класів. Та, зрештою, все залежить від епідеміологічної ситуації.

29 жовтня міський голова Івано-Франківська Руслан Марцінків повідомив, що франківських школярів 5-11 класів переводять на дистанційне навчання.

Як б не було шкільне навчання буде, немає значення у якій формі. А от як бути зі студентами вишів, особливо тих спеціальностей, які фактично побудовані на тому, щоб навчатися в аудиторії чи спеціально призначеному закладі.

«МІСТО» поспілкувалося з прикарпатцями, які навчаються на «дистанційці» в українськи вишах. Ми дізнавалися, як у них проходиться процес «віддаленої освіти».

Медицина на рідних

Уродженка Бурштина Анна Гордійчук вчиться на лікаря. У вересні у них навчання проходило у змішаній формі, зараз – у дистанційній.

Дівчина розповідає, що зі змішаним навчання проблем не було. Пари, на яких вивчали теорію проходили онлайн, практичні – на кафедрах в університеті. На жаль, через епідемію відвідувати лікарні було заборонено. Студентам при вході в університет міряли температуру, вони обробляли руки антисептиком.

А от навчатися на лікаря дистанційно дещо складніше, каже прикарпатка.

«Дистанційне навчання відбувається, як і було в минулому семестрі. Пари починаються о 9, скільки пар по розкладу мало бути в університеті, стільки і онлайн. Займаємося на платформі майкрософттімс, нічого незвичного. Проходимо опитування, вмикаємо камеру і мікрофон, відповідаємо. Так здаємо і модулі, але переважно до кожного студента дзвонить викладач, ти показуєш документ, що підтверджує твою особу, на екрані висвітлюється білет, ти відповідаєш, дивлячись у камеру. Можуть іноді попросити тримати руки в кадрі, щоб було видно, чи ти нічого не гортаєш», – ділиться Анна.

Та складнощі починаються тоді, коли потрібно тренувати практичні навики. Для цього потрібні пацієнти або хоча б муляжі.

«Зараз у нас та база, яку ми маємо використовувати всі подальші роки, а ми не можемо нормально її відпрацювати, бо в нас нема пацієнта, ми не можемо провести пальпацію, перкусію і аускультацію. На жаль, доводиться дивитися відео з ютубу, слухати», – розповідає майбутня лікарка.

Викладачі, каже дівчина, ставляться поблажливо до ситуації. Бажають студентам здоров’я та пояснюють, як вони можуть практикуватися на рідних.

Дистанційно, але в медичній формі

Ірина Гафійчук навчає анатомії майбутніх медсестер в Івано-Франківському медичному фаховому коледжі. Викладачка розповідає, що від початку карантину їхній навчальний заклад працював дистанційно, не відступаючи від розкладу. Трохи зменшили лише тривалість заняття, адже, як розповідає, пані Ірина, студентам складно довго перебувати перед монітором. Працювали у Viber та Zoom, а знання оцінювали на спеціальній платформі на сайті закладу.

Цікаво те, що викладачі та студенти на заняттях одягнені в медичних халатах.

«По той бік екрану у них така ж форма, як і в коледжі. Вони себе відчувають студентами медичного закладу», – каже викладачка.

Зараз для пар з анатомії пані Ірина використовує наочні матеріали. У мережі жінка ділиться світлинами, як демонструє онлайн анатомію кістки.

На лекціях вона показує, з чого складається кістка. А на практичних заняттях просить назвати її складові. Також цікавим є опитування у вигляді німих малюнків. Там є позначки, по яких студенти мають описати, що бачать. Викладачка, відповідно, перевіряє завдання по той бік екрану. Потім відбувається обговорення.

«Важко, психологічно важко. Те, що кажуть, ніби воно простіше, бо дав дітям завдання і все, – це неправда. Якщо ти ретельно готуєшся до занять, то це займає дуже багато часу. Рівень знань, які вони отримують на очному навчанні, значно вищий, ніж на дистанційному. Коли поточне опитування проходить на освітній платформі, ми обмежуємо час, щоб вони не мали можливості десь «підглянути», – поділилася з «МІСТОм» пані Ірина.

Акторство у Zoom

Франківка Анна Януш навчається на акторському факультеті. Як і більшість студентів якийсь час вона навчалася на змішаній формі. З цим, каже, проблем не було. Дівчинка розповідає, що вивчати теоретичні предмети в онлайн можливо, і це навіть зручніше та швидше. А ось акторство виключно в онлайні – справа не з легких.

«В нас такі предмети, які потребують практики. Це акторська майстерність, сценічна мова, є ще фортепіано, вокал. Це ні по «зумі», ні по «міту» неможливо зробити. У нас також є сценічний рух, ми вивчали сценічний бій. Це так дивно вивчати по книжці. Нам скидали книжку, де були зображені постановки рук і ніг, викладач давав нам завдання і ми знімали відео. Плюс мінус поняття ми маємо, а відпрацьованої практики – ні», – ділиться студентка.

Дівчинка переконана, що ефективність дистанційного навчання на її спеціальності – це близько 20% з того, що можна вивчити на парах. Каже, живі етюди також знімали на відео.

«Викладач нам радив, ми знімали це, але без живих репетицій, – і це схоже більше на якусь самодіяльність, ніж професійну роботу. Фортепіано ми також здавали по тестах. Мені, наприклад, пощастило, бо маю вдома синтезатор, а у більшості немає нічого», – каже Аня.

Вокал студенти також здавали через інтернет. Як розповіла Анна, у цьому також були труднощі. Адже у кожного різні камери та мікрофони, які можуть псувати звук та зображення.

«Ми ще пробували здвоюватися з викладачкою фортепіано. Я граю ноту «до», а вона каже – ви граєте «сі». Тоді ми зрозуміли, що це взагалі неефективно», – розповіла нам студентка.

Дівчина переконана, що таке навчання – це смерть театрального майбутнього.

«Коли ми вперше за пів року вийшли на сцену, то зрозуміли, що не можемо поставити тренаж, який ставили на першому курсі. Чому нас закривають, для мене це загадка…Змішане навчання дуже зручне. Лекції відбувають у Zoom, тільки коли є семінари, ми виходили в аудиторію. Це цілком нормально. Історію театру, до прикладу, можна вчити онлайн, чи англійську. Таких пар, де ми всі разом на сцені, в колективі, – це двічі, тричі в тиждень. Всі інші – це по двоє-троє людей, або ж взагалі індивідуальні. Це фортепіано, вокал, сценмова – це все індивідуально. Так воно відбувалося при змішаному навчанні в інституті», – розповідає Анна.

На думку дівчини, змішане навчання «має право на існування», а от дистанційне – «це жахливо».

Телеведучий без студії

Франківка Яна Вінтоняк освоює професію журналіста. Навчання у них, як і в більшості, проходить онлайн.

Розповідає, що у них кожен викладач має свій підхід до дистанційного навчання.

«Хтось надсилає завдання і його нам передає староста, хтось створює гугл-клас і там розміщує завдання. Як на мене, це зручніше, бо можна дивитися, скільки балів тобі поставили за роботу і відслідковувати відвідуваність. Вчимося, зазвичай, відповідно до електронного розкладу», – ділиться Яна.

Вона додає, що пари відвідує не дуже багато студентів:

«Практичні проводимо в Zoom. Той, хто не мав можливості приєднатися до розмови, може упродовж дня надіслати завдання. Також мають запровадити електронний журнал, де виставлятимуть всі оцінки. Як мені відомо, студенти також будуть мати до нього доступ».

Дівчина каже, що на практичних заняттях викладачі просять включити камеру, але тут вже бажання кожного студента. А завдання залежать від предмету, зазвичай, студенти попередньо отримують план практичної та готуються, а безпосередньо на занятті вже відповідають.

Та у деяких предметах все ж виникають складнощі.

« Є такі предмети, які важко освоїти дистанційно. До прикладу, дисципліна “Ведучий телепрограм” потребує практики. Зараз у нас в університеті з’явилась телестудія для навчання, але випробувати ми її не можемо через карантин. А такий предмет потребує постійної практики, якщо ти надалі хочеш працювати на телебаченні», – розповідає Яна.