Франківський художник презентував на міжнародній виставці у Венеції унікальні маски. ФОТО

На початку травня в італійській Венеції, знаній за найстарішою бієнале сучасного мистецтва, відкрилася міжнародна виставка «Персональні структури: Відкриті кордони». Цього року єдиним художником (із понад двох сотень учасників проекту) з України став Ростислав Котерлін з Івано-Франківська.

В місті наразі це один із найцікавіших творців багатьох знакових мистецьких речей. Головний художник театру ляльок, засновник та редактор альманаху про сучасне мистецтво «Кінець кінцем», куратор виставок, останніми роками Котерлін більше знаний за співпрацею з арт-центром «Я Галерея» Павла Гудімова в Києві, хоча й Центр сучасного мистецтва неодноразово показував його праці в Івано-Франківську. Скажімо, під час масштабної виставки у трьох приміщеннях (художній музей, галерея «Арт на Мур», галерея «Маргінеси») «Домашній перегляд», що відбулась у 2014 році. Варто уважніше придивитися до творчості митця, тому поговорімо детальніше про його проект, показаний у Венеції.

Ідея зробити маски семи митців, творчість яких вплинула на формування його світогляду, виникла в художника ще 2009 року.

Переглядаючи в одному зі старих номерів «Декоративного искусства» фотопортрети відомих художників авторства Едді Наварри, я помітив одну важливу річ. Попри антропологічні відмінності рис, індивідуальність та неповторність характерів, обличчя Бойса, Воргола, Пікассо, Мура, де Кунінга та багатьох інших яскраво виражали певну подібність, спорідненість. Це можна було б пояснити тим, що фото зроблені рукою одного автора. Але та фатальна спорідненість присутня також і в портретах цих художників, зроблених іншими фотографами. Попри зовнішню несхожість, їхні обличчя однаково зосереджені, вони виражають якийсь особливий, винятково глибокий, таємничий життєвий намір, – згадує Ростислав Котерлін.

Опрацьовуючи ідею про перевтілення душ, художник виліпив маски, котрі використали у перформансі «Плач», реалізованому на Тижні Актуального Мистецтва у Львові 4 вересня 2009 р. Зовні, з доброю часткою іронії, це виглядало так: художник Котерлін перед публікою малював вугіллям на папері рисунки-парафрази відомих робіт Малевича, Ван Гога, Бойса, Дюшана, Пікассо, Воргола, почергово спалював ці малюнки, втираючи попіл у свої руки, скроні, ділянки тіла довкола серця, сонячного сплетіння і т. п. У момент, коли втомлена монотонним дійством публіка почала розслаблятися, з різних сторін зали несподівано зазвучали голосіння дівчат-плакальниць, на яких були шалянові хустки (на одній капелюх) і згадані щойно маски. Дівчата ходили навколо публіки і причитали, а Котерлін відмивався від попелу.

Перформанс відбувся, а реалізація базової ідеї знайшла продовження у демонстрації масок як самостійних артефактів: «M ∞ PSYCHE» у «Я Галереї», «Незалежних» у «Мистецькому Арсеналі» в Києві, «Домашнього перегляду» в ЦСМ Івано-Франківська та цьогорічного «Чеч. Індивідуальна артикуляція» в Татарові. Під час оформлення масок від реквізиту для перформансу до виставкових об’єктів визріла ідея зробити фотосесію з івано-франківськими художниками, які б перевтілювалися в зірок мистецтва, позуючи у відповідному антуражі в масках.

Ярослав Яновський був Ван Гогом, Мирослав Яремак – Казимиром Малевичем, Ростислав Шпук – Марселем Дюшаном, Анатолій Звіжинський – Паблом Пікассо, Назар Кардаш – Олександром Архипенком, Ростислав Котерлін – Йозефом Бойсом, Євген Самборський – Енді Ворголом.

У молоді роки міфи Ван Гога, Малевича, Дюшана, Пікассо, Бойса, Воргола, Архипенка запалювали у мені енергію подальшого руху в мистецтві. Я вдивлявся у їхні роботи, вчитувався в концепти, вчився, пізніше критично переоцінював багато речей і знову вчився. Сьогодні для мене важливе не стільки створене ними, скільки безпосередньо людська природа цих постатей. Значно важливішими є риси обличчя цих художників, вияв їхніх характерів в оточенні публіки, перенесення їхньої життєвої філософії, вчинків у сучасний вимір. Вдивляючись у їхні лики, розумієш, що ці люди сповна оплакали наш світ: не лише своїх сучасників, але й нас та наступні покоління роду людського. Цього ніхто міг і не знати й не здогадуватися, але це мало статися, щоб дістати право бачити ясно: чистий, надійний погляд у безкінечність, – писав художник у експлікації до виставки.

Маска, розміщена в чорній коробці, очними проваллями ніби запитує того, хто її споглядає, про щось значиме й непізнане. Давня грецька максима каже, що «очима можна мислити, а розумом – бачити». Піфагору приписують, що він ділив людей на три категорії. До найнижчої належать ті, котрі приходять у цей світ купувати та продавати, трохи вище – ті, що прийшли змагатися, найвище ж – люди, що приходять просто дивитися.

Фотографії в масках переміщують увагу глядача в сферу гри, маніпуляцій, зміщення акцентів від театральної застиглості до фокусування руху. Дуже часто біля цих робіт глядачі фотографуються, роблять селфі, намагаються співставити себе з художніми образами, вигадкою, фантазіями художника. В них є щось магнетичне, захопливе.

Мабуть, недарма ця серія робіт продовжує подорожувати світом – так і замислювалася її доля. Венеція – місто карнавалів, фестивалів, бієнале, місто постійного свята і жвавої торгівлі, тепло й привітно прийняла «подорожуючі душі» художників. Безумовно, на цьому їхні пригоди не закінчаться. Виставка, організована голандською GAA Foundation, триватиме до кінця листопада, а ті, хто матиме нагоду побувати у Венеції, можуть оцінити розмах бієнале за розкішним каталогом майже на 600 сторінок. Кого зацікавить творчість Ростислава Котерліна, зможуть побачити його праці на «Порто Франко» в червні у палаці Потоцьких, або на бієнале «Ostrale» в Дрездені (Німеччина) з кінця липня.

Подорожуйте, відкривайте світи, перевтілюйтеся. Так цікавіше.

Автор: Анатолій ЗВІЖИНСЬКИЙ

Стаття опублікована в журналі МІСТО № 8

*Передрук матеріалу дозволяється тільки за погодженням з редакцією.