Загинув у свій день народження: розповідь жінки яка втратила на війні єдиного сина

Оксана Смірнова з Київщини на війні втратила єдиного сина Сергія, який загинув у боях за Ірпінь. Допомогли впоратися з болем волонтери — запросили її на психологічну реабілітацію. Зараз жінка відновлюється на Прикарпатті.

Про те, як смерть рідної людини змінила життя Оксани, про це пише Суспільне.

Син Оксани Смірнової Сергій на позивний Сон з перших годин повномасштабного вторгнення Росії в Україну став на захист рідного Ірпеня. Чоловік мав дозвіл на зброю.

Він мене беріг. Говорив, що волонтерить: замальовує знаки, допомагає розвозити бутерброди. Так само сестрі він писав: “Не переживайте за мене. В мене все добре”. Але ми знали, де він. Знали, що він — на захисті Ірпеня, — розповідає Оксана Смірнова.

Її син записався у територіальну оборону — в розвідку. Згодом його друзі пішли на ротацію. Тож Сергій написав заяву і приєднався до ЗСУ. Матері син так і не сказав, що воює.

Він мене вивозив з Ірпеня. Я знала, що він не зможе не повернутися. Мамине серце ж чує. Я знала, де він. Він просто робив все, щоб я не знала, — каже Оксана Смірнова.

Здогадки жінки, що син воює, підтвердила її подруга — бабуся Ярослава Амосова, який також захищав місто.

Я телефоную бабусі: “Що там ваш Славік? Дзвонить, пише вам? Бо Сергій не відповідає вже третій день”. А вона плаче і каже: “Ти ж знаєш, де вони?” Я відповідаю, що здогадуюся. А вона мені: “То ти не здогадуйся. Вони — тут”, — переповідає розмову Оксана.

Жінка зізналася сину, що знає, де він перебуває, і попросила бути з нею відвертим.

Що він говорив: “Мамочко, потерпи ще тиждень. Нам просто треба “позамітати” Ірпінь. І я тебе заберу. Мамо, все нормально. Телевізор не дивися. Я не голодний, в мене все добре”, — розповідає Оксана Смирнова. — Він навіть колись у школі завжди казав: “Мамо, чого ти підеш на ті батьківські збори? Вони тобі треба? Ну ти ж знаєш, що нічого доброго тобі там про мене не скажуть. А тобі треба серце своє рвати?” Так само він себе вів і на війні: “Мамо, не дивися телевізор. Слухай мене. В нас все добре.

25 березня 2022 року хлопцеві мало виповнитися 26 років. Побратими привітали його на день раніше — 24. Подарували юнаку гітару, на якій він мріяв навчитися грати.

24 увечері він вчився грати на гітарі вперше в житті, а 25 березня о 9:00 прилетіла ракета в ту конкретну схованку, де Сергій з побратимами був. І він загинув одразу на місці, неподалік Романівського мосту, яким допомагав евакуюватися людям, — каже Оксана Смірнова.

Сергій — єдина дитина Оксани. Чоловік помер вісім років тому, інших родичів в Україні немає.

Впоратися із втратою сина допомогли волонтери — жінка пройшла психологічну реабілітацію. Тепер Оксана й сама допомагає людям, близькі яких загинули на війні. Жінка проводить арттерапію: вчить в’язати іграшки, створювати картини з вовни, малювати – виражати свій біль у творчості.

У моїй ситуації єдиний вихід вижити в цьому світі – допомагати комусь. Бо якщо ти нікому не допомагаєш, а лише сидиш у своєму горі, варишся у своєму горі – це набагато важче, — пояснює Оксана.

Сергій Смірнов посмертно отримав чотири нагороди. Його ім’ям хотіли назвати вулицю в Ірпені, але пропозицію жителі не підтримали.