(Не) на часі

A Group of tanks lined up in front of Russian and Ukrainian flags. Several military army war battle tank vehicles on the terrain are ready to attack. Russian-Ukrainian conflict or war

Світлана Тимчук

Війна росії проти України пришвидшила багато важливих процесів та породила безліч дискусій в суспільстві – щодо релігії, мови, освіти, культурних цінностей, традицій… І поки одні громадяни підтримують зміни і бажають рухатися вперед, інші наполягають: не на часі! 

То як бути? Чи на часі реформи, поки в країні війна?

ukraine russian conflict young guy in black blazer with ukrainian flag on face holding flag

Паразитів потрібно позбавлятися

У березні минулого року народна депутатка України Оксана Савчук внесла законопроєкт про заборону діяльності Московського патріархату на території нашої країни. Каже, найбільше незадоволених і обурених було тоді, як зареєструвала цей законопроєкт. Потому вона і зіштовхнулась з цією славнозвісною фразою: не на часі.

«Це був березень, активні бойові дії. Мені обривали телефон із заявами, що це не на часі, що зараз потрібно єднати суспільство, – пригадує Оксана Савчук. – А я була переконана, що суспільство вже об’єдналося за правильні цінності. Це все паразити, яких потрібно позбавлятися». 

Народна депутатка ділиться, що на старті цей законопроєкт не мав сильної підтримки, однак від обласних рад пішла хвиля звернень. Тоді у владі почали дослухатися. І ось після низки перевірок об’єктів Української православної церкви (МП), виявлення там прокремлівської та антиукраїнської літератури, проросійської символіки, викриття ворожих агентів у рясах 7 січня Україна відзначила історичну подію – Предстоятель Православної церкви України митрополит Епіфаній провів богослужіння з нагоди Різдва в Успенському соборі, головному храмі Києво-Печерської лаври, яким століттями користувалася УПЦ Московського патріархату.

І хоч попереду ще дуже багато роботи у цій сфері, початок закладений.

Коли горить хата…

В останні місяці однією з найбільш дискусійних тем став перехід з юліанського календаря на григоріанський та святкування Різдва з усім християнським світом. Коли правильно відзначати Різдво, українці обговорюють не вперше, проте саме тепер прихильників переносу Різдва на 25 грудня побільшало. 

Однак до різких змін цього року ще не були готові ні церква, ні більша частина українців. Тож хтось святкував Різдво Христове 25 грудня, хтось 7 січня, а хтось – в обидві дати. Та чи нормально, що у час війни українське суспільство неодностайне у цьому питанні та чи не роз’єднує це нас?

Отець і Глава УГКЦ Блаженніший Святослав пояснив, чому цього року не відбувся перехід на новий календар, та навіть назвав три необхідні засади для проведення календарної літургійної реформи в Українській греко-католицькій церкві.

«Різдво – це цілий період літургійного року. Тому його потрібно відповідно організовувати й переживати. Не можна змінювати дату лише одного свята, – пояснив Патріарх. – Нам потрібна всеохопна, цілісна реформа, що потягне за собою зміну всіх інших дат нерухомих свят у літургійному році. Миколая буде 6 грудня, а День українського війська на Покрову – 1 жовтня».

Він зауважив, що календарну реформу потрібно робити разом з іншими Церквами України. Мовляв, не можна такого типу зміни робити одноосібно, окремо від церковної спільноти. Крім того, Глава УГКЦ переконаний, що війна не є зручним часом для календарної реформи.

«Коли горить хата, – веде Блаженніший Святослав, – то не час дискутувати, на яку стіну вішати ікони».

Інформаційний аналітик Ігор Ткач, навпаки, стверджує, що реформи легше впровадити тоді, коли в країні немає стабільної ситуації. І війна, вважає, завжди прискорює процеси.

«Тут сам Бог дав нам нестабільну ситуацію, – говорить аналітик. – Цьогорічне масове святкування Різдва 25 грудня показало, що люди готові до переходу на новий календар, принаймні половина. Звісно, якась певна частина буде консервативно триматися старих звичок, я підкреслюю, звичок, бо більше ніяких аргументів в них немає».

Ігор Ткач пояснює, що така ж проблема з переходом на новий календар була у Західній Європі ще 1582 року. І її вирішили розумним способом: навесні всіх попередили про перехід восени на новий календар, і після 4 жовтня настало одразу 15, а 10 днів просто зникло. Зараз набагато легша ситуація, адже нічого не зникає. 

За словами Ігоря Ткача, на цю наукову дату накладається й політичний контекст. Наприклад, раніше 25 грудня в Україні називали «польським Різдвом», бо українці були в опозиції до поляків через сторінку боротьби з ними і наш календар виглядав як спосіб бути інакшими.

«Але цього всього вже нема, – пояснює інформаційний аналітик. – А маємо інше – наш календар робить нас однаковими з москалями. Тому що фактично декілька країн: Росія, Білорусь, Сербія, Грузія, Еритрея – усі, що залежать від Москви, усі на старому календарі». 

Ігор Ткач впевнений, що потрібно переходити на новий календар. А тим, хто не бажає цього робити, варто дозволити певний перехідний період – 5-7 років. Він запевняє, що святкування Різдва у дві дати не розділятиме українців, тому що ніхто нікого не звинувачує. Але одні на інших оглядаються. Так, ті, що більш готові до змін, переходять на нову дату святкування, інші дивляться, приживеться це чи ні. І з часом частина людей приєднається до більшості. 

Тепер слово залишається за духовними лідерами. Обидві церкви – ПЦУ і УГКЦ – повинні дійти між собою згоди та синхронно перейти на новий календар. 

«І дуже зручно це їм буде зробити у вересні. Тому що, згідно з новим календарем, 1 вересня є початком нового літургійного кола богослужінь, – говорить аналітик. – До прикладу, на Великдень можна оголосити про те, що у вересні ми переходимо на новий календар. Ми б це зробили один раз – і хай Росія залишається собі зі своїми сателітами окремо».

Письменник Тарас Прохасько також вважає цілком нормальним те, що люди зараз поділилися на прихильників святкування Різдва 25 грудня і шанувальників відзначення народження Христа 7 січня. Пояснює, що загалом вибір дати залежить від консервативності людей.

«Для консервативних людей відмова від традицій є болісною і катастрофічною, а для людей більш гнучких чи таких, які легше ставляться до новацій, це цікаво і не принципово, – говорить Тарас Прохасько. – Але я вважаю, що найголовніша річ полягає у воцерковленості людей. Тобто найбільше проти переходу на новий календар люди, для яких питання церкви не є чимось абстрактним – зі світом святкувати чи ні. Ці люди живуть регулярним парафіяльним життям, яке побудоване на старому календарі. І за святкуванням Різдва стоїть цілковита зміна всього, це має бути тотальний перехід церковного календаря на новий лад, що насправді є нелегкою роботою, тут замало простого: давайте будемо з Європою і все!».

Письменник переконаний, нормально й те, що є люди, які святкують з усіма 25 грудня, але не можуть відмовитися від своїх звичаїв та не вшанувати традицію Святвечора 6 січня. Цього не потрібно боятись, адже потрібен час, щоб традиції змінилися. Та через кілька десятиліть ніхто не буде згадувати і святкувати за старим календарем. 

«І я думаю, що зміна клімату сприятиме нашому переходу на новий календар, – ділиться Тарас Прохасько. – Тому що у нашій традиції образ Святвечора і Різдва пов’язаний зі снігами й морозами, а вони переважно були у січні. А тепер, коли і в кінці грудня, і на початку січня капара, то якось психологічно легше відійти від цієї традиції».

Мова залишається національним викликом

Мовна проблема була однією з найболючіших в Україні. Війна значно загострила її і загалом вплинула на мовну ситуацію. З вторгненням російських військ на нашу територію багато україномовних громадян закликали своїх співвітчизників до відчуження від мови окупанта, чимало російськомовних українців почали переходити на державну мову, все більше якісного контенту з’являлося саме українською. Проте досі залишились ті, хто вважає, що мовне питання не на часі. Правда, говорити про це публічно не готові.

Тарас Прохасько переконаний, що в українській державі офіційною та головною мовою спілкування має бути українська. І тому прагнення до того, щоб домінувала саме українська мова, не може бути на часі чи не на часі. Каже, питання мови і до війни було національним викликом, і тепер не перестає ним бути. 

«Останні події свідчать, що є позиція і розуміння необхідності використання української мови у всіх сферах життя. Я впевнений, що після закінчення війни попуску не буде. І тому напрям вектора мав би бути єдиний, тобто українізація сфери спілкування, – ділиться письменник. – Інша справа, що воно не має бути насильно. Та мова повинна бути підтримана чіткою державною позицією».

Народна депутатка України Оксана Савчук розповідає, що у цей час багатьом людям твердять, що вони повинні перейти на українську. Вона вважає, що цей перехід не повинен бути з примусу, до нього людям потрібно емоційно підготуватися. А усі чиновники та керівники мають розмовляти державною мовою, показуючи приклад для наслідування.

Але якщо люди принципово не бажають переходити та навіть пробувати розмовляти українською, то не потрібно цього толерувати і терпіти, переконана депутатка. Однак додає, що у Франківську немає цієї проблеми і більшість внутрішньо переміщених осіб переходять на державну мову.

«Я переконана, що українська мова буде домінувати, – ділиться нардеп. – Сьогодні через війну ми вже отримали найбільший здобуток: українська мова посіла своє панівне місце і дискусій про те, чи гідна вона, уже не може бути. Це ключове, а решта додасться».

Немає дедлайнів для змін

Оксана Савчук вважає, що, поки в країні триває війна, на часі робити усе для того, аби у майбутньому таких дискусійних питань не виникало.

До прикладу, зараз важливо популяризувати все українське, продукувати якісну україномовну літературу, особливо на деокупованих територіях, і створювати можливості вивчати нашу мову. А більшість людей, які бачать своє життя в Україні, зрозуміє, що без знання державної мови вони не матимуть тут гідного майбутнього.

Зрештою, минуле, пов’язане з радянщиною, краще ненав’язливо забути. 

«Кажуть, що є щось хороше в тих часах, а є щось погане, – додає Оксана Савчук. – А я кажу, щоб ми жили сучасним і вчили те минуле України, яке від нас приховав і затер Радянський Союз… Потрібно правильно підходити до речей і хотіти щось змінювати. Не відкладати до перемоги і не думати, що війна – не час для змін. Бо саме зараз є можливість вивести нашу країну на інший рівень самоідентифікації».

Тарас Прохасько пояснює, що масовий перехід на українську, відмова від російського контенту, зміна ставлення до російської культури чи московської церкви і таке інше не є вибухом вулкану. Це процес, який тривав вже багато років і триватиме надалі, тут немає дедлайнів для змін. І у війну треба жити і робити щось нове. Не можна тільки воювати і залишити без уваги інші аспекти життя.

«Тобто я вважаю, що стосовно таких тез питання на часі чи не на часі є трішки некоректним, – ділиться письменник, – бо звучить як відмазка».