Руслан Марцінків: «Ми всі працюємо на Перемогу. Кожен на своєму місці і на своєму фронті»

Ярослава Угринюк

Рік, що минув, став викликом для всіх українців, який ми з гідністю та відвагою прийняли, переконаний міський голова Івано-Франківська Руслан Марцінків. Але наша боротьба триває, тому не менш важливим для збереження та утвердження української державності стане рік 2023. І, без сумніву, він буде для нас переможним. Як у цих умовах живе Івано-Франківська громада, як вдається допомагати фронтові та розвивати місто, читайте у нашому інтерв’ю.

Пане Руслане, розпочнемо розмову з підсумків 2022 року. На вашу думку, яке слово тут доречніше вжити: ми минулий рік «прожили» чи «пережили»? 

Ми всі дуже багато впродовж минулого року втратили через цю путінську війну: держава, громада, кожен українець зокрема. Фактично ми не могли реалізувати ті можливості, які були б у нас у мирний час. Ми втратили і продовжуємо втрачати дуже багато людей на війні. Лише в нашій громаді у 2022 році поховали 112 франківців, а ще є ті, котрі пропали безвісти, потрапили в полон. 11 тисяч франківців зараз воюють у тих чи інших підрозділах ЗСУ. Ці люди повернуться іншими, як би ми того не хотіли. Їхнє ставлення до життя буде іншим, воно відбиватиметься на сім’ях, родинах. Щодо нашої громади, то нас позбавили можливості розвиватися: добудовувати школи, садки, лікарні, мости. Замість того, щоб робити розвиткові речі, ми виділяли кошти на військові частини, на матеріальні допомоги, на лікування поранених, на підтримку родин загиблих.  Водночас треба сказати, що цей рік втрачених можливостей лише підсилив у нашому суспільстві злість на ворога, зробив нас ще рішучішими та готовими до дій.

Чи відчуваєте ви зміни в українському суспільстві майже після року війни, чи стали ми більш згуртованими, більш об’єднаними, чи навпаки?

Кожен з нас за цей час змінився, війна змінює всіх, навіть тих, хто думає, що їх нічого не змінює. Певні речі стали другорядні, а інші, навпаки, вийшли на перший план. Людське життя стало основним. Для мене цей рік був надзвичайно складним, і моє відчуття війни змінилося 26 березня, коли ми потрапили під обстріл на Чернігівщині. У цей момент ти розумієш, що одна хвилина, одна мить – і життя людини немає. А таких історій безліч у тих, хто зіткнувся так чи інакше з війною. Я переконаний, що сьогодні майже вже не залишилося родин, які не зіткнулися з війною, і це нас згуртувало, однозначно. Головне, щоб ця згуртованість залишилася на тривалий час, щоб нам вистачило цього запалу до Перемоги. Ми всі хочемо якнайшвидшої Перемоги, але ворог підступний, тому все залежатиме від нашої єдності та стійкості. 

Івано-Франківськ, як інші міста Західної України, – тилове місто, як воно з цією роллю чи місією справляється? Що вдалося зробити?

Ми прийняли у нашій громаді понад 80 тисяч внутрішньо переміщених осіб. Звичайно, були пікові місяці – це березень і квітень 2022 року. Зараз кількість ВПО зменшилася десь удвічі, але ми свою функцію українського тилу виконуємо дуже чітко. Та, зрештою, вже зараз можна сказати: половина уряду була тут у нас в перші місяці війни. Нам пощастило географічно: ми розташовані подалі від ворожих кордонів. Івано-Франківськ – одне з тих міст, що має бути надійним тилом, минулого року ми з цим завданням гідно впоралися. Це стосується і релокованих підприємств, яких у нас уже 73, і людей, які тут знайшли свій другий дім, і дітей, які сьогодні мають можливість ходити в наші школи і дитсадки. 

Яка допомога від Івано-Франківської громади йшла і йде на фронт військовим чи на звільнені від окупації території?

Ми постійно і багато допомагаємо, маємо відповідні програми. Остання допомога поїхала на Херсонщину, наприклад. Співпрацюємо зі «Спілкою волонтерів Прикарпаття», у нас є з ними декілька проєктів. Перший – це логістичний центр, куди люди приносять посилки, а дещо додаємо й ми, і ці передачі розвозимо практично в усі частини фронту. А другий – це допомога  продуктами харчування. Ми профінансували точно десь 7 таких поїздок на деокуповані території – Харківщину і Херсонщину. Остання допомога їхала у самий Херсон, де дуже важка ситуація, там ідуть серйозні щоденні обстріли, наприклад, у місті працює тільки один супермаркет. Там люди стоять у чергах довжиною три кілометри, бо однієї  крамниці навіть на ту кількість населення, що там залишилася, замало. І там реально треба харчів. Крім того, ми фінансово підтримуємо міста, які деокуповані. Місту Конотопу виділили кошти на відновлення будинків, які потрапили свого часу під танковий обстріл. Також надали фінансову допомогу на відбудову дитячого садка в місті Ніжині. Цей садок потрапив під артилерійський обстріл. Тобто ми виділяємо кошти на такі цільові речі теж. Щодо військових, то тут ми по-різному діємо: даємо субвенції на закупівлю того чи іншого обладнання чи просто перераховуємо кошти військовим частинам. Місто не завжди може купити те, що потрібно військовим, наприклад, бойові дрони, які несуть до 30 кг вибухівки. А військова частина може їх придбати, тому просто виділяємо гроші. Також стараємося використовувати й інші можливості: ми із заступниками давно вже скидаємося грошима і купуємо автомобілі. Возимо їх з Англії, вже більше 30 машин передали різним частинам. Насамперед даємо автівки туди, де служать франківці. Ми і далі допомагатимемо військовим у 2023 році. У бюджеті громади заклали 40 мільйонів гривень виключно на субвенції військовим частинам, ще окремо є програма матеріальної, соціальної допомоги, допомоги пораненим, на компенсацію комунальних послуг, на допомогу дітям військовослужбовців. Сьогодні сто тисяч гривень місто виділяє родинам тих, хто загинув, а також тих, хто пропав безвісти. Бо держава останнім часом не виплачує нічого. 

А хіба зараз є проблеми із забезпеченням військових на фронті, хіба держава повністю не закриває їхні потреби? 

Забезпечення, звичайно, значно краще, аніж було на початках, але неповне. Вже нема тих проблем з бронежилетами, касками, але, наприклад, нам довелося терміново пошити 650 комплектів зимової форми для наших бійців тероборони. Бо виявилося, що їм її не видають. Також навіть термобілизну ми купуємо. Багато що вже є у військових, але не все ідеально. Бракує приладів нічного бачення, квадрокоптерів, тепловізорів – і ми це купуємо теж. 

Зараз такий час, що допомагати треба і франківцям, рівень життя знижується, ціни і видатки ростуть, а доходи – ні. Є таке відчуття, що люди стають біднішими? Навіть, до прикладу, польова кухня, яка їздить по мікрорайонах, про це свідчить, адже туди приходить чимало франківців. Будете такі проєкти продовжувати?

Так, ситуація справді складна. Будемо продовжувати виплати людям «золотого віку», давати матеріальні допомоги до дня народження інвалідам першої і другої груп. Ми обрали саме ці категорії, бо вони найменш захищені. А ціни справді зросли, плюс ще комунальні послуги, тому допомога потрібна. Ми спостерігаємо на цій польовій кухні, що люди просто приходять поїсти гарячого, випити чаю. Бачимо, що потреба в цьому є. У нас ще не було випадку, аби те, що приготували на польовій кухні, а це приблизно 500 порцій, залишилося. Якщо проаналізувати, хто приходить, то 90 відсотків – це пенсіонери. Також бачимо, наскільки зросла кількість людей, які приходять на гарячі обіди в «Карітас», адже ми їм теж фінансово допомагаємо. Зараз це вдвічі більше, аніж було влітку. Бачимо, що відбувається, коли ми спільно з церковними громадами роздаємо продуктові набори. Люди потребують, тому нам дуже важливо підтримувати і франківців теж. На моє переконання, ціни зросли десь у середньому на 60-80%, а є деякі товари, які подорожчали вдвічі. Тим часом матеріальний достаток у людей не зріс, а, навпаки, зменшився. Крім того, люди живуть у неспокої, психологічному дискомфорті, стресі. Це видно за кількістю матеріальної допомоги на лікування: ми майже 17 тисяч дали минулого року. Це дуже багато, рекорд за всі роки. Також виділили понад 10 мільйонів гривень для медзакладів на ліки для франківців. Кожна лікарня має соціальну програму, і ці ліки безкоштовно дає певним категоріям людей.  

Як житиме Івано-Франківськ у 2023 році, яким буде розвиток міста, якою буде економіка, адже усе це прямо пов’язане з війною? Тут можна щось планувати?

Справді, все залежить від ситуації на фронті. Вона може по-різному розвиватися. Якщо ми, до прикладу, відіб’ємо свої території (а я в це вірю!), стабілізується лінія фронту, ми вийдемо хоча б на кордони до 24 лютого, тоді це дасть можливість займатися більше питаннями розвитку. Якщо будуть невдачі на фронті, то, навпаки, це збільшить кількість видатків саме на досягнення Перемоги. Я думаю, що в будь-якому разі 2023 буде роком війни, тому левова частка коштів міського бюджету піде на допомоги. Скажу вам відверто, я не вірю, що на сто відсотків все буде ідеально, навіть якщо ми вийдемо на кордони до 24 лютого чи відвоюємо всю територію України разом з Кримом. Ворог зі своєю імперською психологією все одно нікуди не дінеться, загроза ця й далі буде існувати. Ми приречені жити як Ізраїль, тобто нам завжди доведеться дбати про безпеку і туди спрямовувати кошти. Москва – це одвічний наш ворог, для якого життя людини не має жодної цінності, не важлива родина, сім’я, навіть його побут свідчить про ставлення до всього. Тому нам важко його збагнути. Ми приречені на Перемогу, інших варіантів у нас нема. 

Яким є бюджет громади на 2023 рік, наскільки комфортно себе з ним Івано-Франківськ зможе почувати? 

Бюджет приймали з розрахунку, що ситуація буде приблизно такою, як зараз, зокрема стабілізований фронт. Це нам дозволить, з одного боку, допомагати військовим, а з іншого – щось робити для міста та громади. І йдеться не тільки про благоустрій, але й про медицину, освіту, тому цей бюджет є збалансований, у міста немає боргів, і це великий позитив. У нас немає заборгованості ані з податків, ані за іншими нашими зобов’язаннями. Тому якщо не буде нічого гіршого, то цього року, думаю, ми перевиконаємо заплановані показники. Але вірю, що ситуація буде кращою, нам вдасться відвоювати наші території і ми зможемо потрохи повертатися до відновлення повноцінного економічного життя. Вірю в те, що мине енергетична криза, і це теж дозволить підприємцям працювати більш активно.

Чи впоралися українські енергетики з тими викликами, які поставив перед нами ворог, адже нас хотіли занурити в суцільну темряву? 

Не вийшло! Це серйозне випробування для нас. Але якщо ворогу не вдалося зробити блекаут, то це означає що все гаразд. І Господь за нас, і природа, бо, бачите, які були температурні показники, навіть не мінусові. Хоча, звичайно, люди скаржилися, адже ми звикли до благ, до електроенергії, від якої багато чого іншого залежить. На моє переконання, ворогові нічого не вдалося: ані посіяти паніку в нашому суспільстві, ані змусити нас до якихось перемовин, навпаки, це ще більше нас об’єднало. Напевно, не варто так казати, але я скажу: це відключення світла дещо вирівняло ситуацію навіть між самими українцями. Між тими, що живуть на територіях, де постійно йде війна, і тими, що в глибокому тилу. Бо люди трохи вже почали забувати, що в країні війна, а тут раз – і світла нема скрізь. І це дещо людей мобілізувало. 

Чи можемо говорити, що Україна вже склала іспит на політичну, державницьку та інституційну зрілість?

Найголовніше, що ми вистояли! Українська держава була, є і буде! Але не потрібно самозаспокоюватися, на жаль, ворог буде ще випробовувати нас на міцність та витривалість. Але це, впевнений, зробить нас тільки сильнішими. У цей важкий рік Україна відстояла свою незалежність, а тепер треба просто виграти битву на довгу дистанцію. В українців проявився бойовий дух, я пригадую ті перші дні, коли стояли кілометрові черги до військкоматів… Зараз, звичайно, вже не так, все стало складніше, тому я й говорю, що це питання витримки і витривалості. Розслаблятися не можна.