Перемога буде цього року: франківські кулеметники розповіли про війну

Франківські кулеметники вже давно стали відомі не лише у своїй країні, але й далеко за її межами. Кожного дня мужні чоловіки та їхня тендітна гуцулка Ксена боронять рідну землю та відбивають численні атаки ворогів.

Про ситуацію на фронті, мотивацію військових та плани на майбутнє МІСТО поспілкувалося з командиром кулеметників 72 ОМБр імені Чорних Запорожців Назарієм Кішаком та кулеметником Віктором Царицанським, які зараз проходять лікування в госпіталі.

Зараз ми проходимо службу в одному з найскладніших напрямків – Вугледарі. Він є серйозною стратегічною ціллю, адже це пряма дорога, яка виходить на інші населені пункти і обрізає тил нашим військам, які воюють східніше. Але у нас пакети готові й ми чекаємо, тому думаю, що ще не одна сотня і тисяча окупантів там поляже, – каже Кішак.

Військові не вдаються в деталі, проте кажуть, що бої ідуть важко, адже загарбники не полишають спроб прорватися, але завдяки досвідченості наших захисників в них нічого не виходить.

Чоловіки кажуть, що жалітися немає на що, проте зброї завжди мало і це всім відомо. Зброя це така штука, яка кожного дня використовується. Звичайно є певні резерви та запаси, але вона ніколи не буває зайвою.

Настрій зараз не такий бойовий, як на початку, це всім зрозуміло. Багато з нас в зоні бойових дій без виїздів та без ротацій вже довший час. Зрозуміло, що кожен втомлюється та виснажується, як морально, так і фізично, але тримаємося. Мотивація у кожного індивідуальна, кожного вперед рухають свої цілі та бажання, мрії, – розповідає Віктор.

Дівчина в підрозділі 72 бригади лише одна – кулеметниця Оксана Рубаняк «Ксена».

В нас були пропозиції від жінок, які хотіли до нас приєднатися. Але не кожна жінка може воювати, прицільно вести вогонь по ворогах. Оксана свідомо пішла воювати в свої 19 і свідомо та мотивовано продовжує нести службу.  Ми її бережемо, але вона вперто рветься в бій. Просто дуже важливо інколи відпочивати. Коли ти побув 10 днів на позиції, то потрібно хоча б 2-3 дні, щоб відпочити. Десь інколи не виходить так, бо люди це вичерпний ресурс, адже кожен може захворіти чи бути пораненим, – сказав Назарій.

Зараз чимало людей скаржаться на те, що військомати роздають повістки чоловікам просто на вулицях.

Ось що про це думають військові:

Чоловіки наголошують, що війна – це дуже широке поняття, а не лише стрільба з автомата.

Навіть у нас в підрозділі є військові, які з певних причин не можуть стріляти, проте ми їх залучаємо до ремонту техніки, підвозу боєкомплектів, облаштування позицій. Так, це теж робота і часом вона в рази важча. Стріляти з позицій часом простіше, ніж цілий день копати біля «нуля», коли постійно щось прилітає. Або ж важко ремонтувати техніку на морозі на вулиці, коли гаражу чи інших можливостей для цього взагалі нема. І люди працюють, і теж заслуговують на свою повагу, – розповідає Кішак.

Командир каже, що старається робити так, щоб кожен військовий хоча б пару днів міг побути вдома з рідними. Людина з дому приїздить мотивована, усміхнена та може набагато краще реагувати на вказівки й команди.

Мене поїздки додому дуже мотивують та допомагають. Але це все також індивідуально, і забагато бути вдома теж не дуже добре. Це потрібно розуміти. Людина може захотіти залишитись вдома, тому командири стараються не відпускати більш як на тиждень. Але якщо ти відповідальна людина, то ти не можеш себе комфортно почувати вдома, коли вся твоя команда зараз на позиціях, – зізнається Віктор.

Зараз ситуація на фронті важка. Кулеметникам не вистачає техніки – звичайних пікапів та дронів. Від дороги до позицій дуже далеко, військовим важко проходити такі відстані з боєкомплектами, тому автомобілі є вкрай необхідними. Дрони в цій війні також є надзвичайно важливим ресурсом, адже вони їхні очі.

Наприклад мені не потрібно відправляти групу людей в розвідку якщо я маю дрон. Це набагато безпечніше та комфортніше.

Реквізити для допомоги: 5168 7450 2263 9931

Ми маємо не забувати, що ми сильні та мужні. Перемога буде однозначно. Ми бачимо підтримку інших країн. Після перемоги буде відпочинок, а після цього я буду збирати свій підрозділ та поповнювати ряди ЗСУ, але вже на теренах нашого міста, бо, як показує історія, росія ніколи не понижувала апетитів щодо наших земель, вона завжди мотивовано хотіла стерти нас з лиця землі.  Те, що нас не можуть перемогти, показує нас, як націю, але ще не кожен усвідомив, що потрібно воювати навіть в тилу. Зараз багато людей знаходиться в мирних містах і їх навіть не  цікавлять новини з війни, бо війна їх не зачіпає. Але нам потрібно готувати молодь яка росте, адже через 10-15 років ця картина може повторитися, – роздумує Кішак.

Що буде після війни?

Військові кажуть, що після війни прогнозовано будуть великі проблеми саме з посттравматичним синдромом, адже він є непомітним для військовослужбовців, але дуже сильно виявляє його у побуті. Після військових дій кожен має пройти етап реабілітації, щоб не почувати себе загострено. З цим не варто затягувати, потрібно починати цю роботу вже з підрозділів. Проте наразі в Україні немає відповідної програми.

 Має бути так, щоб кожен звичайний військовий міг отримувати необхідну допомогу, а не лише через знайомих. Такі медичні пакети мають бути для кожного захисника. Ми маємо розуміти, що з часом певні пільги можуть бути скасовані і це нормально, оскільки економіка цього не потягне. Проте і це ми переживемо. Але після війни нам потрібен етап великих змін та переформатування: