Мед Атлант

“Вижити. Перемогти. Жити”: круте кіно по-українськи

Коли грузинський режисер знімає українське кіно на літературній основі – виходить «вах», що свого часу довів Параджанов, а нещодавно підтвердив Заза Буадзе фільмом «Червоний». Звісно, кіношедевр «Тіні…» і нова українська стрічка – абсолютно непорівнювальні космоси, але тішить, що таких космосів більшає в українській кіноіндустрії, яку вже важко назвати безриб’ям. І глядач український, щораз більше вбираючись у пір’я, поволі вчиться бути перебірливішим, хребетнішим і вимагає все більше різноманітної, і, головне, якісної кінопоживи. Чи припаде йому до смаку «Червоний»? І так, і ні.

Режисер Заза Буадзе відзняв історичний екшн на основі третьої частини роману Андрія Кокотюхи «Червоний» – про повстання у сталінському концтаборі 1947 р. Дія дуже жива і не відпускає з перших кадрів. Напевно, однією з таємниць такого проймання є те, що в літературну основу стрічки лягли спогади повстанців, розповіді живих свідків, зізнання відставних офіцерів КГБ та скрупульозне порпання в історичних документах. Стрічку знімали на двох локаціях під Кривим Рогом – у справжній шахті, закинутій ще з 1917 р., та в таборі, який спеціально для зйомок будували 4 місяці (на екрані – не декорації!).

В одному з інтерв’ю Заза Буадзе зізнався, що мріє екранізувати «Перверзію» Юрія Андруховича та роман Софії Андрухович «Фелікс Австрія», події якого розгортаються в австрійському Станиславові. Окрім того, нині Заза Буадзе разом із Тарасом Прохаськом працюють над сценарієм наступного фільму.

Данило Червоний (Микола Береза), провідник одного з осередеків УПА, продовжує свій спротив у ГУЛАГу. «Хтось мусить бути першим», – повторює він, піднімаючи протести проти керівництва табору, організовуючи бунт, а відтак і втечу. Паралельно з його історією вималювано лінію ув’язненого льотчика Гурова (Олег Шульга), відданого компартії. Два українці, антагоністи за переконаннями, в неволі починають пліч-о-пліч боротися з порядками, встановленими, з одного боку, начальником табору майором Абрамовим (Олександр Мавріц) та капітаном Бородіним (Володомир Шпудейко), а з іншого – кримінальним авторитетом Тайгою (Ігор Котловський). І сила Червоного й Гурова – в єдності, попри їхні розбіжності в поглядах.

Та центральний образ Червоного, на жаль – розмитий і застиглий, без виразного характеру, його внутрішня сила та харизма не передані. Не відомо, чим Червоний керується (це вже глядач підозрює, що ідеєю та жагою жити). Центральний герой, на жаль, зображений найповерховіше і схематично.

«Червоний» – кіносвято для масового глядача, адже у ньому – і нова тема табірного життя на тлі складної історії, і елементи бойового екшену, й історія драматичного кохання Гурова та лікарки Таміли (Люба Тищенко). Ну куди ж без любовного трикутника: вона – коханка Абрамова. До речі, Кокотюха-Буадзе штампів не люблять: радянський майор, попри весь відразливий стандартний набір табірного наглядача (шаленець, садюга і пияк), не постає карикатурно-шаблонно. Глядач уловлює його внутрішню трагедію. Актор Олександр Мавріц заслуговує гран-прі за цю роль, чого не скажеш про інших головних героїв.

Табір, як образне уособлення червоної системи, з якої годі вирватися живим, скував «доходяг» фізично і морально. А однією з найсильніших та найсимволічніших сцен стрічки є смерть божевільного Вані, помічника Таміли, який, імітуючи рухи польоту, в екстазному стані «летить на свободу», та кулеметна черга обриває будь-яку ілюзію волі.

Стрічка непроста і в плані постановки: велика масовка, чимало нічних сцен із піротехнікою й каскадерськими витівками. Що тут скажеш, жанр екшену вимагає голівудських прийомчиків, і вони загалом вдалі в «Червоному», але от у момент втечі Данила зі спільниками на обличчя глядача наповзала іронічна посмішка, особливо, коли режисер неприродно і так наївно, по-кіношному вишикував їх, змусивши з добру хвилину задумано глядіти вдаль – за кадром голосом Шварценеггера ось-ось мала пролунати фраза «I’ll be back», але лунала «Червона калина»…

Попри все, кіно дуже живе й емоційне, йому віриш. Підкуповує і правдивість другорядних персонажів – зі справжнім кримінальним минулим, тюремним жаргоном та автентичним акцентом.

Сірість, точніше сказати, ніякість табірного буття підсилена ахроматичністю кольористики – світ на екрані має колір куфайок, баланди чи стін бараків. І лиш червоний врізається в кадр і пам’ять – як кров, як плакатат зі Сталіним над входом у табір, як руда, що нагадує криваве місиво, як прізвище Данила. Помітно постарався кінооператор (Олександр Земляний), естетсько вибудовуючи екранну картинку, тож чимало кадрів фотографічно врізаються в пам’ять.

Та повстання в ГУЛАГу – це поверхнева тема фільму, насправді ж «Червоний» – про перемогу українського духу. Власне про перемогу, а не про незламність. Незламність – пасивна, здатна витримати шалений тиск. А в Зази-Кокотюхи цьому духу замало просто вистояти – йому потрібна звитяга, це його іманентна суть, яка штовхає вперед. Одне з гасел фільму про «ламання стереотипів» себе виправдовує, адже «Червоний» – прорив поза межі українського самооплакування, комплексу жертви, навіть героїчного, але пасивного спротиву. І це те, чого так бракує українській культурі (в тому числі й класичній). Поступ і активна життєствердна позиція, втілені у ще одному гаслі фільму: «Вижити. Перемогти. Жити», – ось основна аорта стрічки, яка магнетично манитиме глядача, особливо юного.

10 цікавинок про фільм

  • прокат «Червоного» розпочнеться символічно – у День Незалежності;
  • для всіх акторів, окрім головного героя, стрічка стала кінодебютом;
  • зі сцени поцілунку Таміли й Гурова зародилося кохання, тож тепер актори Любов Тищенко та Олег Шульга готуються до весілля;
  • восени зніматимуть наступну частину трилогії, про життя Червоного до ГУЛАГу;
  • Миколі Березі для зйомок довелося за місяць скинути 15 кг;
  • музику до стрічки написав італієць Франко Еко, учень легендарного Морріконе;
  • через рік покажуть чотирисерійну телеверсію «Червоного»;
  • «Гайдамаки» і Тоня Матвієнко на основі фільму записали кліп;
  • Андрій Кокотюха працював над твором 2,5 місяці й почав писати історію з кінця; загальний тираж книги – 15 тисяч примірників;
  • бюджет фільму – 20 млн грн (кошти Держкіно, «ІнсайтМедіа» та Одеської кіностудії).

Автор: Наталія ТКАЧИК

Стаття опублікована в журналі МІСТО № 10

*Передрук матеріалу дозволяється тільки за погодженням з редакцією.

Відтепер читайте найважливіші новини МІСТА.у Telegram

Loading...