“Історія війни”: як херсонець пережив окупацію та допомагає ВПО на Прикарпатті

Прикарпаття стало другою домівкою для 10 тисяч херсонців, які втікали від окупації та війни. Більшість з них і досі не повернулися додому. Адже навіть після звільнення міста від ворога, життя в Херсоні не є безпечним. Засновник ГО “Херсон Нескорений” Володимир  Клюцевський приїхав на Прикарпаття в липні 2022 року. Своєю «історією війни» чоловік поділився з МІСТОМ.

“Так склалося, що в перший день повномасштабного вторгнення я перебував у Харкові. Коли почали бомбити Чугуївський військовий аеродром, то виникла думка, що Харків можуть захопити за декілька днів. Тому забрав доньку, яка там навчалася,  і ми поїхали в Херсон. Але, за іронією долі,  склалося так, що захопили Херсон. Фактично з 1 березня і до 10 липня 2022 року я перебував у окупації.  Коли росіяни зайшли, у нас були спроби спротиву від територіальної оборони. Але це була самоорганізація. Хоча, це свідчило про те, що люди були готові чинити опір, особливо ті, хто вмів тримати зброю в руках.”

У перші дні окупації Херсону, розповідає Володимир, на вулицях не було воєнних дій, стрілянини, вибухів чи розстрілів. Проте, ситуація була напружена, бо в місті вже стояли російські блокпости. Окупанти не давали місцевим мешканцям можливості спокійно пересуватися. Для херсонців це одразу стало показником повної несвободи. Згодом, росіяни зрозуміли, що їм у Херсоні не раді, і почали знущатися з жителів та показали своє справжнє обличчя. Херсонцям доводилося переховуватися, а подекуди та втікати з міста.

“Ми не мали доступу до Інтернету, у нас не було нормального зв’язку, не могли поширювати якусь інформацію. Причиною стали масові акції супротиву, демонстрації, мітинги проти російської окупації. Росіяни зрозуміли, що не зможуть нас підкорити, що є потужний опір. Тоді вони почали масові репресії, обшуки та затримання як АТОвців, працівників правоохоронних органів, суддів, прокурорів, так і громадських активістів, які згуртовували людей. Зрозуміло, що рейди й  утримування в ямах – навіювали страх”, – зазначив Володимир.

У росіян були списки на блокпостах з прізвищами людей, яких вони шукали. За слова Володимира Клюцевського окупанти у такий спосіб намагалися залякати населення, щоб ті не чинили опір.

“Херсонці дуже негативно сприйняли прихід “руского міра”, тому що припинилися постачання продуктів харчування, все зникло в аптеках, супермаркети позакривалися. У Херсон почали завозити продукти харчування з Криму. Вони були поганої якості та дуже дорогі, почалася продовольча та медична криза. Звичайно, що люди були дуже незадоволені. А в травні, коли запрацював кримський бізнес, то було проблематично щось купити за гривні.”

Щомісяця херсонці з надією чекали приходу української армії. І, чим ближче підходили ЗСУ, тим швидше росіяни забирали свою техніку та втікали. Тоді херсонці зрозуміли, що скоро правобережжя буде деокупованим.

Деокупацію Херсона Володимир зустрів уже перебуваючи на Прикарпатті.   Переїхав саме сюди, оскільки розумів, що тут зможе принести багато користі та допомогти внутрішньо переміщеним особам.

“Для мене це найбезпечніша територія, найпривітніша і така, яка є для нас хорошим прикладом українськості: вивчення мови, традицій, ставлення до церкви, людей. Хочу наголосити, що якраз ця принципова позиція прикарпатців щодо несприйняття російської мови, дає можливість опанувати українську, застосовувати її в побуті, а не лише на вулиці. Зачаровує також непохитна віра в перемогу та підтримка людей.”

Володимир Клюцевський переконаний, що тепер херсонці привезуть додому нові цінності й високий рівень української мови.

“Навіть зараз в Херсоні більшість розмовляють російською мовою. Коли я туди приїжджаю, то перші два дні мені дуже “ріже” вухо. Складно вже сприймати російську. Просто дехто принципово не переходить, бо звикли і їм вже так «зручно». Я принципово говорю українською та знаю, що на мене інколи «вовком дивляться», але поважають. Бо розуміють, що є хтось, хто не цурається свого. Проте одразу мені й не довіряють, бо ми говоримо на різних мовах. Вважається, що довіра з’являється, коли говоримо однією мовою, і тоді краще розуміємо один одного”.

У Франківську Володимир Клюцевський заснував громадську організацію “Херсон Нескорений”, аби допомагати ВПО. Їхня робота полягає в координації, допомозі з пошуком житла, надання харчових продуктів, одягу, медикаментів.

” У нас не було багато ресурсів відразу, але ми намагалися допомагати людям. Потім почали долучати місцевий бізнес і підприємців. Скажу так, що завдяки підтримці місцевої влади, депутатів вдалося збирати чимало  гуманітарної допомоги, яку ми роздавали тут переселенцям, або ж відправляли на деокуповані території Херсонщини. А це не мало й не багато, а тонна одягу та взуття в тиждень.”

Займаючись волонтерством, Володимир зрозумів потреби людей, як з ними комунікувати, як знаходити спільну мову. Для нього важливо бути щирим і говорити правду.

“У мене дуже великий досвід управлінської роботи, я можу будь-яку людину примусити зробити, те що хочу. Але, якщо раніше це було силою ієрархічного впливу, то зараз, навпаки, в хід йде мотивація. У волонтерській роботі головним чинником є порозуміння з людьми, і як їх надихнути та згуртувати. Тепер мені зібрати 20-30 волонтерів за годину не  складає  проблеми, вони знають, що я теж стаю і роблю разом з ними. Мию той посуд, нарізаю ті овочі. Це не є проблема. Потрібно робити все для перемоги!”

Володимир Клюцевський, як і багато херсонців для яких Прикарпаття стало тимчасовим прихистком, мріє повернутися додому, адже впевнений, що після перемоги буде корисний там.