Людмила води не боїться. Про молоду надію національної збірної України з Івано-Франківська

Мало хто знає, що одним із найстаріших олімпійських видів спорту є академічне веслування. Його зарахували до програми Олімпійських ігор у далекому 1900 році. 1936-го до нього приєдналося веслування на байдарках і каное. Україна сьогодні – одна з провідних «веслувальних» країн. А одним із лідерів нашої національної збірної є каноїстка з Івано-Франківська, що цього року виборює медалі практично на кожному своєму старті. Наша розповідь про олімпійську надію Прикарпаття – 20-річну Людмилу Лузан.

У веслування Людмила потрапила вже досвідченою спортсменкою. 10 років вона займалася спортивною гімнастикою, виконала норматив майстра спорту України, але через доволі високий як для гімнастки зріст їй було досить важко тренуватися і виступати. Тоді брат Людмили, який вже довгий час займався веслуванням у спортивному клубі «Альбатрос» на міському озері в тренера Сергія Батомункоєва, запропонував їй приєднатися. Відтоді ім’я Людмили Лузан асоціюється виключно з веслуванням, і займається вона весь час під керівництвом цього фахівця.

Цьогорічний весняно-літній сезон для спортсменки виходить дуже напруженим. Щомісяця вона бере участь у змаганнях різного рівня і на кожних підіймається на п’єдестал пошани. Почала Людмила з двох перемог на чемпіонаті України серед молоді на дистанціях 200 і 500 метрів. Далі були чотири бронзові медалі на етапах Кубка світу в Португалії та Угорщині. У червні вона стала чемпіонкою Європи серед молоді до 23 років на дистанції 500 метрів, а на початку липня здобула дві перемоги на дорослому чемпіонаті України в Дніпрі, де прийшла на фініш першою в одиночному каное на дистанціях 200 і 500 метрів.

Змагання за змаганнями – це важко, але сезон складається досить вдало, – говорить Людмила. – Найважчим був другий етап Кубка світу в Угорщині, де зібралися найсильніші гребці планети. Було п’ять попередніх заїздів – це надскладно. Чесно, я навіть сумнівалася, чи зможу пробитися до фіналу. Але коли у фіналі на 500 метрів я припливла на фініш третьою, то аж не вірилось, що на п’єдесталі пошани стою саме я поруч із найсильнішими каноїстками світу. Я була дуже щаслива.

Ми спілкуємося по телефону, бо спортсменка в цей час перебуває на зборах національної збірної в Полтаві. Людмила готується до найважливіших для себе змагань цього року – дорослих чемпіонатів Європи і світу. Кожний день на таких зборах є дуже насиченим. Вже о сьомій ранку спортсменка має ранкову зарядку, біжить крос, робить різні фізичні вправи. Далі сніданок і годинне ранкове тренування на воді. О дванадцятій обід, після якого є кілька годин вільного часу. Вже о шістнадцятій починається друге тренування на воді, одразу за ним – силова робота в залі зі штангами, тренажерами тощо.

За час виступів Людмила Лузан вже має своїх безпосередніх конкуренток на світових водних трасах. Це спортсменки з Росії, Білорусі, Канади, Польщі. З полькою Доротою Боровською вже склались особливі стосунки. На чемпіонаті Європи на дистанції 500 метрів українка її випередила, а на 200 метрах – поступилась. Тож між дівчатами виникла доволі сильна конкуренція.

Якщо ви думаєте, що сезон у веслувальників триває з весни до осені, то помиляєтесь. Мало хто знає, що найважче гребці працюють холодною і морозною зимою. Франківські веслувальники в цей час плавають на каналі бурштинського водосховища, який не замерзає.

Саме взимку ми маємо працювати найважче, щоб закласти основу для змагального періоду весна-літо, – розповідає Людмила Лузан. – Ми «накатуємо» великі кілометражі на воді. Це дуже важка і виснажлива робота. Неважливо, чи на вулиці плюсова температура, чи двадцятиградусний мороз і йде сніг. Ми все одно виходимо на воду і працюємо. На човнах намерзає крига, потріскані мозолі часом болять аж до сліз, але примушуєш себе працювати далі, бо розумієш, що від цієї роботи залежать результати влітку.

В середньому веслувальник протягом тренування на воді пропливає 10-15 кілометрів. Усе залежить від того, що саме відпрацьовує спортсмен. У цьому виді спорту особливе значення мають багато аспектів: фізична сила, правильна техніка греблі, витривалість тощо. Важливими є не лише руки, але й ноги, спина.

Специфіка веслування на каное в тому, що спортсмен стоїть у човні на одному коліні. Як каже Людмила Лузан, вона вже призвичаїлась до цього, але тільки через певний час.

Коли тільки починала займатися, було дуже важко, здавалося, що коліно буквально горить, – розповідає спортсменка. – Але з часом, коли я вже напрацювала не одну сотню кілометрів на воді, організм звик. До того ж, у каное встановлена спеціальна подушка для коліна. Зараз можу відчувати його лише на особливо довгих запливах під час тренувань. Але найважче для мене – мозолі, особливо взимку. Звісно, ми обмотуємо пальці пластирями, але вони намокають, скручуються, і руки все одно болять нестерпно.

Попри те, що веслування не є таким розрекламованим видом спорту, як, приміром, футбол, наші гребці сьогодні одні з лідерів на міжнародній арені. Так, на чемпіонаті Європи серед молоді до 23 років українці посіли перше командне місце. Тож зараз вдалий час для того, щоб віддати своїх дітей на заняття цим видом спорту.

Якщо хтось думає, чи варто віддати своїх дітей на веслування, то хай навіть не сумнівається, – переконує Людмила Лузан. – В нас заняття майже постійно на свіжому повітрі, розвиваються всі м’язи. А дітки не займаються виключно в човнах на воді, вони грають у футбол, баскетбол, ходять у басейн. Їм завжди цікаво.

У спортклубі «Альбатрос» набирають дітей із дев’яти років. Як каже Сергій Батомункоєв, якщо в музичній школі одразу чути, чи мають діти відповідні здібності, то у веслуванні все показує час. Протягом першого року занять дітки вчаться гребти, тримати рівновагу на воді – і так показують свої спортивні нахили.

З цього року для спортсменки Лузан почався особливий період.

Торік ми ще не давали Людмилі такі великі навантаження, можна сказати, вичікували, – говорить її тренер Сергій Батомункоєв. – А цього року вже почали готуватися до Олімпіади в Токіо-2020. Зараз даємо більше навантаження, виконуємо специфічну роботу, і, як бачимо, результати стали значно кращими. Так, якщо торік білоруски, котрі ще тоді почали активну підготовку, вигравали в Люди, то цього року вона їх вже перегнала. Тож ідемо по висхідній.

Моя мрія і найбільша мета у спорті – взяти участь в Олімпійських іграх, – зізнається Людмила Лузан. – На змаганнях у 2019 році будуть розігруватися олімпійські ліцензії, і я робитиму все, щоб здобути право виступити на Олімпіаді. Обожнюю цей вид спорту і розумію, що ні в чому іншому не зможу себе так реалізувати.

Автор: Микола ВОЛКОВ

Стаття опублікована в журналі МІСТО № 10

*Передрук матеріалу дозволяється тільки за погодженням з редакцією.