Ми ведемо найсучаснішу війну: військовий з Франківська розповів про ситуацію на фронті

Валентин Черевко вже й не пам’ятає дня, коли вирішив пов’язати своє життя із захистом України. У свої 39 років він побував у багатьох гарячих точках, а чимало операцій за його участю залишаться таємницею для суспільства.

Наша розповідь про військового з позивним Акула починається з червня 2023 року, коли він приєднався до команди «Чорних Запорожців» під керівництвом Назарія Кішака. Валентин став частиною команди однодумців з Франківщини, звідки й сам родом.

Зараз він разом із побратимами активно діє на Харківському та Сумському напрямках, зокрема в Курській області.  

Зухвала операція в Курській області — це перший повномасштабний захід на територію РФ за весь час її існування. Такого ляпаса ще ніхто не давав. Це було швидко, оперативно та дуже вдало. Якби про це написали книгу ще до цих подій, у таку фантастику ніхто б не повірив. Ще рік тому про це ніхто й не думав. Операцію планували багато військових геніїв — це потрібно розуміти. До її початку ми з побратимами долучалися до роботи на цих напрямках. Хоча наразі діяти там у широкомасштабному форматі не можемо, але, думаю, це лише питання часу, — розповідає Валентин.  

Він також говорить, що разом із побратимами постійно працює, але є проблема з людським ресурсом. Багато людей у тилу кажуть, що не йдуть поповнювати лави ЗСУ, бо їх одразу кинуть на «нуль», і вони загинуть. Проте військові запевняють, що це вигадки, адже не кожен новоприбулий одразу бере автомат і йде в наступ.  

Такі ситуації могли мати місце на початку війни, коли не було вибору, і потрібно було комусь ставати на оборону держави. Ці люди були і є Героями, певна частина з них загинула. Сьогодні такого немає. Людина має пройти відповідне навчання, тобто не менш ніж два місяці триває підготовка — це закони та норми. Тепер існує ціла система заходів із різними типами боїв, які доводять, що воювати можуть фактично всі. Специфіка роботи надзвичайно адаптивна, — ділиться захисник.  

Не є секретом, що зараз значно впала волонтерська підтримка. Люди втомилися, у них закінчуються гроші.  

Часто волонтери намагаються дістати щось для фронту у тих людей, які допомагали раніше. Ті своєю чергою кажуть, що вже допомагали пів року чи рік тому і вважають, що цього достатньо. Проте фронт потребує допомоги так само, як і в перший рік. До того ж війна стає все технологічнішою, і коштів на це треба ще більше. Взагалі треба розуміти, що ми ведемо найсучаснішу війну, яку тільки можна уявити. Ми вступили в нову епоху. Чи є ми піонерами в цьому? Певною мірою. Бо інші країни давно ведуть такі війни, але масштаб, який перед нами відкрився, це явно нове. Маємо розуміти, що ми повинні завдавати удару в будь-якій зоні інтересів ворога — чи то Африка, чи Північний полюс. Ми повинні не реагувати на їхні випади та спецоперації, а самі задавати тон, — переконаний Валентин.  

Роботи на війні багато, тому чоловік вже й сам забув, коли востаннє був удома. А коли й вдається отримати відпустку, то це дуже рідкісні та короткі заїзди.  

До різних гулянок у тилу ставлюся спокійно, бо навіть багатьом військовим хочеться часом приїхати додому і побачити спокійне місто, яке живе. Не можна постійно бути в жалобі — це деморалізує і військових, і цивільних, які допомагають фронту в тилу. Проблема не в гулянках, а в тому, що велика кількість людей, які повинні стати на захист Батьківщини, цього не роблять, а весело проводять час, — говорить військовий.  

На думку Валентина, частково проблема у воєнній пропаганді. Людям, які мали б долучитися до ЗСУ, спочатку трохи не вистачало мотивації. Зараз у них цієї мотивації ще менше. Через це часом пропадає мотивація й у тих, хто служить.  

Там, під кулями, захистом країни займається чимало людей. І не кожен із них говорить українською — це факт.  

На фронті з мовою ніяк. Величезна кількість військових, які захищають Україну, розмовляють російською. І так, це не зовсім правильно. Але міняти ми зараз нічого не будемо, бо не час. Ворог тішиться, коли ми порушуємо мовне питання. Лагідна українізація необхідна на всі сто, але вона має бути саме лагідною, щоб люди самі зрозуміли. Чим швидше ми всі перейдемо на українську мову, тим швидше закінчиться війна. Тоді ворог зрозуміє, що йому нема що тут робити. А поки що це та зброя, якою воює з нами Росія. Вони насаджували та насаджують нам свою культуру — це також дуже сильна зброя, яку не варто недооцінювати, — наголошує Акула.