«КРІЗЬ ВІКИ»: сучасні берегині роду в стародавніх строях…
07 Жовтня, 11:40
Поділитись статтею
Благодійний захід-фотопроєкт ГО «Дружина воїна» та ГО «Теплі обійми», який реалізовують спільно з компанією blago.
Ольга Зварич
дружина військового, очільниця ГО «Теплі обійми»
Специфіка нашої сім’ї така, що чоловік за національністю і громадянством грузин, але всім серцем — українець. Тому війна для нас почалася не з повномасштабного вторгнення, а в 2014-му. Коханий пішов боронити Україну добровольцем, а в 2016-му підписав контракт зі Збройними силами України. Часто запитують, чому він це зробив? Відповідаю: ви просто не знаєте мого чоловіка, як і історію наших родин. росія принесла обом дуже багато горя і воно переросло в ту віддану боротьбу за свободу — свободу вибору і нашу перемогу!
Одяг: традиційний український стрій, характерний для Покуття. Сорочка вишита на білому полотні з багатою вишивкою на грудях і рукавах, де нитки переплетені з бісером та «лелітками». Головний убір — червона шерстяна хустка, складена й зав’язана навколо голови в характерній народній техніці покутського регіону. Фота «проста» — традиційна плахта з геометричними візерунками, виткана в червоному кольорі з вкрапленнями інших яскравих кольорів. Образ доповнює яскрава крайка та запаска, оздоблена на кінці декоративною бахромою, а червоні коралі підкреслюють етнічний характер костюма.
Тетяна Фреїшин
дружина військового
Бути дружиною військового, та ще й з десятирічним стажем, — це гордість! Гордість за чоловіка, за його мужність і вдячність йому. Це і тривожно, і дуже відповідально. Коли стає важко, то рятує віра в перемогу, бажання щасливого майбутнього дітей. Також в тонусі тримають діти, маю двох синів! Бажання дочекатись чоловіка змушувало завжди бути оптимістичною. Дівчата поруч ті, що теж чекають, дуже допомагають пережити важкі часи. А ще — моє волонтерство — допомагати воїнам, бути причетною до на- ближення перемоги України!
Одяг: традиційний гуцульський стрій, а саме: весільний, або шлюбний, костюм, який представляє розкішні орнаменти й деталі, характерні для Верховинщини. Сорочка з багатим геометричним орнаментом на рукавах, виконана в оранжево-чорних тонах. Чільце прикрашене сріблястими монетками і металевими елементами. Запаски та крайка, що стягують сорочку на талії, з тканим орнаментом із шерстяної нитки в переплетінні з парчевою та золотою. Окрасою строю є кептар — хутряна безрукавка з різнобарвними декоративними елементами, а завершує образ традиційне гуцульське взуття: постоли в поєднанні з вовняними орнаментованими шкарпетками.
Лілія Васинда (Фармуга)
дружина військового
Чоловіка проводжала на війну двічі. У 2014-му він зголосився добровольцем та воював у складі 79-ї окремої аеромобільної бригади, обороняв Донецький аеропорт. З початком повномасштаб- ного вторгнення коханий знов повернувся у свій підрозділ. Найскладніше випробування, з яким успішно справилася за ці роки, — це очікування коханого з війни та виховання сина за двох: і за матір і за батька, котрий воює. З 2015 року долучилася до волонтерства, бо в час війни кожен повинен робити свій внесок у боротьбу і тільки спільна робота наближає нашу перемогу.
Одяг: традиційний український народний стрій, харак- терний етнічній групі на Опіллі (село Чагрів), що на Рогатин- щині. Сорочка вишита дрібним хрестиком у приглушених тонах на грубому домотканому полотні з призібраним рукавом. Прикрасою образу є кептар та запаска, пошиті з оксамиту, котрим понад 100 років, вишиті дрібним «чеським» бісером і «скалярусом». Образ завершує яскраве намисто та шерстяна хустка в тон до костюма.
Оксана Боднар
дружина військового
Що мотивувало мого чоловіка піти захищати Україну? — Бажання, щоб його сім’я жила в незалежній успішній країні. На службу він став ще у 2014-му, через рік комісували за станом здоров’я. Довгий час відновлювався сам, а потім вирішив створити для хлопців реабілітаційний центр «Нові крила». Побратими допомогли з приміщенням і в цей момент він ніби отримав друге дихання. Коли почалося повномасштабне вторгнення, знову будь-що намагався потрапити на передову, доправляв машини на схід і зрештою таки знайшов можливість й опинився «на нулі». Ролі дружини воїна не позаздриш, і зрозуміти, як це, може лиш та, яка сама чекає чоловіка з передової: коли завмираєш в очікуванні дзвінка, хвилюєшся і попри все підтримуєш його і родину!
Одяг: святковий стрій, молодої ґаздині з Опілля. Особливого колориту образові надають гіптар (кептар) та запаска, пошиті з оксамиту, на яких яскравими кольорами: червоними, синіми та жовтими вишиті великі квіти. Сорочка прикрашена вишивкою на весь рукав, що підкреслює багате походження. Намисто на кілька ниток є обов’язковим доповненням. Спідниця також має квітковий орнамент. Окрасою є червоні чоботи, виготовлені зі шкіри, що були розкішшю на той час та одягалися на великі свята. Завершує образ світла шерстяна хустка, зав’язана «по-молодицьки».
Людмила Лучин
дружина ветерана, координаторка проєкту «Замаскуй воїна»
Захищати кордони нашої кра- їни мій чоловік пішов одним із перших добровольців у 2014-му. Тоді в нас було двоє діток — Вікуся і Яночка, якій ще не виповнилося й року. Страшно було, але найгіршим був період, коли загинули його найкращі друзі. Він не знаходив собі місця, постійно щоночі ходив до них на могилу, але хлопців, на жаль, ніхто поверне. Під час повномасштабного вторгнення чоловіка знову відправили на схід, але цього разу я була впевнена: все добре, моя молитва дуже сильна й захищає його. Зараз ми обоє активно волонтеримо, робимо все, щоб допомогти захисникам.
Одяг: святковий лемківський стрій. Він включає вишиту сорочку, оздоблену по рукавах мереживом, спідницю (плісе), фартух (кабат), гаптовану безрeкавку (лайбик, або горсик), хустку, постоли (керпці). Людмила доповнила костюм поясом, на якому кріпиться ніж. Орнамент вишиванки автентичний, відтво- рений з сорочки лемкині Ірини Криницької-Омельченко, яка була довголітнім костюмером Народної аматорської лемківської хорової капели «Бескид» Івано-Франківського обласного товариства «Лемківщина».
Людмила Железняк
дружина військовослужбовця
Повномасштабне вторгнення ми з чоловіком зустріли у рідному мені Нікополі. Військового досвіду він не мав, але одразу вирішив йти на війну добровольцем. Не міг залишатися осторонь, і жодні вмовляння не діяли. Після підготовки його одразу «перекинули» на східний напрямок: усі найгарячіші точ-ки, важкі бої, втрата побратимів, поранення, яке я буквально передчула… Жодних прогнозів нам не давали, казали, що, «можливо, й до ранку не доживе». Але ми пережили і ту ніч, і багато інших, декілька лікарень, реабілітацію. І всюди на нашому шляху зустрічали світлих та чуйних людей!
Одяг: полтавська сорочка, якій понад 100 років, вишита на грубому домотканому полотні та перевезена на Івано-Франківщину з Миргородського району Полтавської області як сімейний спадок. Особливістю цієї сорочки є мережка «білим по білому», яка прикрашає поділ. Костюм доповнює червоно-чорна плахта та крайка, а образ завершує намисто і шерстяна чорна хустка, що має особливу цінність, адже в 50-х роках XX століття була привезена з Канади.
Леся Марковецька
дружина військового
Моя історія, як дружини військового, почалася в 2015-му, коли формувався батальйон «Івано-Франківськ». Чоловік був керівником тренінгового центру, а я — медиком. Що війна поруч, а не десь далеко, зрозуміли вже після другої ротації хлопців, багато з яких потрапили в Іловайськ. А в 2016-му Різдво чоловік зустрічав уже в Маріуполі. Я тим часом почала шукати однодумців і згуртувалася з іншими дру- жинами військових. Ми почали волонтерити, організовувати майстер-класи й збирати гуманітарну допомогу. На одному з ретритів я почула фразу, яка мені дуже сподобалась: «Воюють обоє». І це правда, бо навіть тут, у тилу, ти весь час на зв’язку, моніториш новини та всіляко намагаєшся бути корисною.
Одяг: традиційний покутський костюм, який яскраво відображає місцеві традиції. Біла вишиванка з широкими рукавами прикрашена характерними орнаментами, виконаними червоним і чорним кольорами. Спідниця з домотканої тканини, на талії пояс. Колориту образові додають світлий фартух із червоними вишивками та намисто. Головний убір — складно зав’язана хустка червоного кольору. Особливу увагу привертає кептар — безрукавний кожушок, прикрашений вишитими елементами, шнурівкою або аплікаціями вздовж країв. Виготовлений з овечої вовни, має хутряне обрамлення, що служить оздобленням, підкреслює статус власника та регіональну належність.
Олена Гарматій
дружина військового
Коханий служить в лавах полку «Азов» командиром відділення в підрозділі аеророзвідки 12-ї бригади спеціального призначення. На початку повномасштабної війни ми жили у США, де він працював програмістом. Однак 24 лютого прийняв рішення повернутися в Україну і боротися за її цілісність та незалежність від росії. Я як дружина підтримала його рішення, адже розділяю його погляди на боротьбу за нашу свободу. Слова з гімну ОУН «Бо плач не дав свободи
ще нікому, а хто борець — той здобуває світ» найкраще відображають нашу позицію щодо життя і війни.
Одяг: образ молодої дівчини покутянки. Особливість сорочки — скісно вишиті рукави зеленим кольором, саме таку молоді дівчата вишивали собі до шлюбу. Також відмінним є поділ: він не тільки вишитий у тон до рукавів, але «рішений», що надавало індивідуальності образу. Також стрій доповнюють дві запаски: задня — виконана в техніці «рішена», а передню називали «запаска з віночком», оскільки внизу був витканий ряд яскравих квітів. Плечі прикрашає яскраво-червона хустина з парчевими квітами, що є символом дівоцтва. Завершує образ взуття: червоні ремінні чоботи, які на той час були великою розкішшю та взували їх тільки у великі свята
Ганна Карпенко
дружина військового
Мій чоловік — професійний військовий. У 2010-му пішов у відставку, а згодом, у 2014-му, був мобілізований. Служив у 30-й окремій механізованій бригаді імені князя Костянтина Острозького. Я підтримую його в усіх викликах, наша спільна боротьба за мир і незалежність України зміцнює нашу родину. Діти також обрали військовий шлях, присвятивши себе захисту Батьківщини. Моя роль — бути надійною опорою для родини, берегинею сімейного вогнища та активною учасницею волонтерського руху.
Одяг: традиційний космацький стрій. Сорочці притаманні візерунки, вишиті яскравими кольорами, серед яких здебільшого різні відтінки жовтого та оранжевого. Довершеності образу додає і вишитий поділ сорочки, а виткані запаски та крайка (пояс) гармонійно доповнюють стрій. На ногах — шкіряні постоли, які традиційно виготовляли зі свинячої або телячої шкіри та прикрfшали кольоровими «пацьорками» й «леліткам». Завершальним елементом є віночкоподібний головний убір — чільце, зроблене з натуральної тканини та з яскравими візерунками.
Леся Лазар
дружина та сестра військових
З чоловіком виховуємо трьох чудових діток. У 2014 році він був мобілізований. На той час у нас ріс син Богдан і я була вагітною. З острахом, але з розумінням, що чоловік має стати на захист нашої держави, ми чекали. Вдячна йому за його відвагу. Мій брат — бойовий командир, тож щодня думаємо, молимося і чекаємо з перемогою своїх героїв-воїнів. А я знайшла себе у волонтерстві — познайомилася з дівчатами і ми разом допомагали нашим воїнам та одна одній. Продовжуємо цю справу й сьогодні, бо кожен з нас робить своє: хлопці боронять країну на передовій, а ми підтри- муємо їх у тилу.
Одяг: в образі поєднано покутські та гуцульські мотиви. Окрасою є сорочка, вишита яскравим оранжевим узором, який притаманний селищу Космач. Доповнюють образ виткані з парчевою ниткою дві запаски, які лягають в тон із вишиванкою. Під запаску жінки завжди носили «під’юпник» вишитий подолом. Голову прикрашає парчева хустка, яку зазвичай одягали у найбільші свята — Різдво чи Великдень.
У 30-ті роки XX ст. такі хустини були великою розкішшю, їх привозили з Польщі чи Канади. Завершують образ шкіряні чоботи з виправленої шкіри.
Олександра Кодак
дружина військового
Я підтримувала свого чоловіка Руслана Ганущака ще коли
він був на Майдані та фільмував події Революції Гідності. Підтримувала, коли він був в «Азові» під час АТО. І зараз підтримую, коли Руслан служить в 92-й бригаді та захищає нас із вами. Дружині воїна потрібно бути ще й трохи психологом, аби зрозуміти, що відбувається з коханим, і вчасно його підтримати, допомогти розділити емоційний тягар, полегшити навантаження війни. Я це усвідомила під час реабілітації хлопців, яку проводили сім’я Рожнових та громадська організація «Франко-опір». Це дуже потрібна справа. Тому я стала їхньою волонтеркою і допомагаю в завершенні нового реабілітаційного центру «Франко-ґражда».
Одяг: стилізований костюм лемкині має кілька давніх автентичних елементів. Це мережана сорочка, фартух (спідниця плісе) з передником, горсик (лейбик, або кептар). Очі вбирає криза — шийна прикраса з бісеру, або комірець, який опускається аж на плечі. Фартух — це спідниця, яку збирали в дуже дрібненькі зморшки (плісування) та прикрашали довкола фарбіткою (кольорові вузькі стрічки). У заміжніх жінок ленти були червоними, зеленими, білими, жовтими. Головний убір заміжньої жінки — чі- пець, на який накладена хустка, а по-лемківському — фацелик
Вікторія Болобан
дружина військового
Похід чоловіка у військкомат був очікуваним і неочікуваним одночасно. Він прийняв рішення — і світ змінився в одну мить. Відчуття тривоги й невизначеності накотилися хвилею, але я вирішила підтримувати і допомагати. Триматися було важко, часом здавалося, що сил більше немає. Але є речі, які допомагають знаходити ресурс і рухатися далі. В першу чергу це підтримка родини, друзів, спілкування і дружба з дружинами інших воїнів. А ще — вишивка. Це моє хобі та мій ресурс одночасно. Щоправда, війна і його частково забрала, бо часу для вишивання залишається мало. Війна ви- пробовує нас на міцність, вона робить нас сильнішими.
Одяг: вишита сорочка харак- терна для різних регіонів України, зокрема Карпат та Поділля. Вишивка має складний геометричний та рослинний орнамент. Фартух (запаска) — носиться поверх спідниці, є функціональним і декоративним елементом костюма. Пояс (крайка) — ши- рокого багатоколірного ткацтва. Головний убір — складно зав’язана хустка в тон одягу. Підкреслює статус і вік жінки, вказує, що вона заміжня. Високі шкіряні чоботи з пряжками демонструють рівень добробуту. Кептар (сардак) — верхній одяг, перекинутий через плече, є символом шляхетності пані, а також регіональної належності.
Галина Гуляк
дружина військового
Для нашої сім’ї війна почалась у 2014-му. В той день, коли чоловікові принесли повістку, я була в батьків. Коли повернулась додому, все було вирішено, пройдено комісію, зібрано речі…. Спочатку були сльози та страх… Але згодом прийняла його вибір, зрозуміла, що маю бути підтримкою, мамою і татом для наших, тоді ще маленьких, донечок. Коли від чоловіка почали приходити перші запити на «буржуйки», зарядні пристрої до техніки, не знала, де можна то все дістати. Але в моєму житті почали з’являтись люди, які були готові допомагати. А після знайомства з дружинами воїнів відчула, що насправді є ті, кому не байдуже, на кого можна покластись, що ти не сама і тебе не зрозуміють. На жаль, війна триває, ми всі стали іншими, але маємо єднатись, підставляти плече тим, кому потрібно, і бути надійним тилом для тих, хто береже наш спокій.
Одяг: традиційний народний костюм, характеризується виразною етнічністю та оригінальними елементами, притаманними карпатському краю — селу Кути. Стрій складається з білої вишиванки з довгими широкими рукавами, а внизу візерунок, виконаний бісером. На стегна пов’язувалася опинка з вовняної тканини та проглядається білий «під’юпник» з темною вишивкою по низу. На голову одягали оригінальний головний убір — очіпок, основа якого робилася з картону, а зверху — декор. Ще один елемент образу — невелика шерстяна хустка темного кольору, що додає статусності.
Поділитись статтею
