Болехівщина попрощалася з захисником Миколою Гнатойком

Прощання з воїном Миколою Гнатойко зібрало велику кількість людей. Сотні односельчан, друзів, побратимів, мешканців громади та сусідніх населених пунктів прийшли, щоб провести його останньою земною дорогою і віддати шану.

У цю мить усі відчували себе єдиною родиною, яку об’єднало спільне горе. Сльози на очах були не лише за загиблим, а й за кожним Героєм, що віддав своє життя за Україну.

Біля батьківської хати воїна відбулася панахида. Отець Ігор Будзан, настоятель храмів ПЦУ в селах Солуків та Якубів, традиційно звернувся до згорьованої громади простими, але сильними словами:

«Христос промовив величні слова, що немає більшої любові, ніж та, коли людина душу свою покладає за друзів своїх. Ісус не лише промовляв ці слова, Він підтвердив їх Своїм життям і смертю. Віддавши Себе заради спасіння людства, Він явив нам любов безмежну й жертовну, ту, що пронизує віки й простягається до кожного серця. Його хресна дорога стала доказом того, що справжня любов не знає меж і страху, вона сильніша за смерть. Так само і наш блаженної пам’яті Микола обрав шлях жертовності, любові й відваги. Перетерпівши всі негоди та випробування, він поклав своє життя заради кожного з нас, щоб ми могли жити у мирі. Його подвиг — це мовчазний, але промовистий приклад справжньої доблесті й вірності. І ми знаємо й віримо, що перед Богом він не залишиться непоміченим. Його душа на особливому рахунку, бо така жертва, пройнята любов’ю й вірою, є найвищим даром, який людина може принести».

Настоятель храму Введення в храм Пресвятої Богородиці с.Тисів ПЦУ отець Олександр Васютин від імені загиблого Миколи попрощався з мамою, сестрою Наталією, братом Дмитром, племінниками, родиною, близькими і знайомими, сусідами, бойовими побратимами і всіма, кого він знав… А також закликав присутніх згадувати полеглого воїна у моливах, бо він віддав за усіх нас найдорожче – своє життя.

Під тужливу мелодію військового оркестру колона рушила до церкви, де священники ПЦУ і УГКЦ провели чин відспівування. Під звуки автоматних черг та під «Ще не вмерла України» на сільському кладовищі рідні попрощалися з Миколою.

Микола, як і усі інші наші захисники, теж мав свої плани на життя. Він мріяв повернутися додому, одружитися, виховати дітей, доглянути в старості маму, будувати мирне життя. Хлопець був доброю, чуйною людиною, справжнім другом, побратимом, який завжди стояв пліч-о-пліч у найважчі моменти. Він мав би жити… Але тепер назавжди обраний служити небу, – пишуть на сторінці громади.