Після року невідомості: до рідного дому привезли тіло загиблого Мирослава Дякуна

Після довгих місяців очікування на вічний спочинок повернувся наш герой Мирослав Дякун.

Рік пошуку, рік сподівань та надії рідних на добрі новини, але на жаль, Мирослав Миронович знайшов свій шлях додому, задля вічного спочинку на рідній Землі.

Кортеж із тілом Героя з Долини супроводжували величезною колоною автомобілів до Болехова. Уздовж дороги люди утворили живий коридор, стоячи на колінах і тримаючи в руках Державні прапори.

Біля Храму Верховенства апостолів Петра і Павла УГКЦ у м.Болехові отець Дмитро Павлик разом із прихожанами зустріли полеглого воїна та помолилися за упокій його душі.

А далі колона рушила до рідної домівки воїна. Його останній шлях додому був устелений квітами та лампадками.

Вдома у розпачі чекала на свого сина мати, на чоловіка – дружина, рідні, близькі. Віддати останню шану загиблому захисникові прийшли друзі, знайомі, сусіди, представники влади, військовослужбовці, жителі громади.

У промові до присутніх отець-декан Болехівського деканату ПЦУ Іван Петрів закликав присутніх молитися за Героя та вшанувати його пам’ять:

Сьогодні ми зібралися усією християнською родиною, щоб у молитві зустріти нашого воїна — сина України, який віддав своє життя заради нас. Ми щиро мріяли побачити його живим, з перемогою, але тяжка звістка принесла біль: він загинув на полі бою, захищаючи кожного з нас, приносячи надію на мир і Божу благодать.
Прийдімо разом у молитві, з вдячністю в серці, покладімо квіти скорботи та пам’яті. Помолімося за упокій душі новоприставленого воїна Мирослава, щоб Господь прийняв його у Своє Царство і дарував йому вічний спочинок.

Солдат Мирослав Дякун служив гранатометником 1-го єгерського відділення 1-го штурмового взводу 3-ї єгерської роти штурмового батальйону військової частини А4056.

Він був мужнім, рішучим і незламним захисником, справжнім товаришем для своїх побратимів. Як і кожен з нас, він мріяв про одне – про перемогу та мирне небо над Україною. До останнього подиху залишався відданим присязі та своїй країні. У боротьбі за свободу й незалежність України поблизу населеного пункту Семенівка Покровського району Донецької області 19 травня 2024 року віддав найцінніше — власне життя.

Ми розплачуємось надзвичайно високою ціною за можливість жити у вільній Україні, розмовляти рідною мовою, бути собою, мати свободу вибору і власний шлях. Кожна трагічна новина крає серце й виснажує душу, змушуючи сумніватися у силах. Але ми не маємо права зупинятись чи втрачати віру — надто багато вже втрачено, надто багато віддано за ці довгі місяці боротьби. Ця жорстока війна забирає кращих із нас… І саме в пам’ять про них, заради їхньої жертовності, ми зобов’язані йти далі. Навіть у хвилини гіркого смутку маємо знаходити у собі сили, щоб вистояти — і наблизити День нашої Перемоги, – пишуть на сторінці Болехівської міської ради.