Книжки в кошику: як бібліотекарка з Крички приносить читання додому

У селі Кричка Солотвинської громади книжка живе особливим життям. Тут вона не просто стоїть на полиці бібліотеки — вона подорожує стежками, гірськими вулицями і потрапляє просто до рук тих, хто найбільше її потребує.

Бібліотекарка Віра Білусяк започаткувала унікальну практику — книгоношення. Вона носить книги хворим та літнім людям, які не мають змоги прийти до бібліотеки.

«Ідея з’явилася завдяки моїй мамі, — каже пані Віра. — Їй уже 82 роки, і вона дуже любить читати. Але дійти до бібліотеки сама не може. Тож я почала приносити їй книжки додому. До мами почали приходити сусідки: “Принеси й мені”, “І мені щось підбери”. Отак із однієї родини почалася добра традиція для цілого села».

Згодом бібліотекарка взяла кошик і перетворила книжкову доставку на справжній маршрут.

«Якщо йду в горішню частину села, знаю, хто там що любить: хтось — детективи, хтось — романи, хтось — класику. Уже відбираю по кілька книжок і несу. А мамі завжди беру казки — вона їх дуже любить», — усміхається вона.

Пані Віра зізнається: книжки не завжди легкі, та фізична праця її не лякає.

«Я беру небагато, але так, щоб у кожного була своя улюблена книжка. Якщо потрібної немає в нашій бібліотеці, я позичаю в Солотвинській центральній. Бо ж головне, щоб люди мали, що читати».

У Кричці літніх читачів чимало. Вони з нетерпінням чекають на візит бібліотекарки, а дехто навіть рахує дні.

«Моя мама — 82 роки. Є ще пан Василь, йому 80, пан Микола — 75. І всі вони дуже люблять читати. Це мене найбільше надихає», — каже пані Віра.

Жінка додає: найбільше книжку люблять жінки, проте є й чоловіки-читачі. Дехто з них бореться з важкими хворобами, але завжди просить новий роман чи історичну книжку.

«Є такі, що прикуті до ліжка, але без книжки не можуть. Я приходжу, і вони так радіють! Це, знаєте, не просто читання, а спосіб жити далі».

Бібліотека у селі працює і для молодших — адже поруч школа. Діти охоче приходять на заходи, малюють, читають програмову літературу. Але бракує сучасних видань.

«Ми списали багато російськомовних книжок. Тепер гостро не вистачає української класики, книжок для дітей і сучасної літератури. Люди люблять читати франківських авторів — замовляють їх. Але часто потрібної книжки просто немає», — ділиться бібліотекарка.

Попри труднощі, «книжки в кошику» стали справжнім символом життя села. Це не просто доставка — це спілкування, турбота, підтримка. Бо книжка, принесена з любов’ю, — завжди більше, ніж друкований текст.