Остання дорога додому: як повертають тіла українців із-за кордону

Щодня десятки українців помирають за кордоном — на роботі, у лікарнях, чи просто далеко від дому. Для рідних це подвійний біль: втрата і невідомість, як повернути тіло близької людини в Україну. За цією складною і часто невидимою місією стоять фахівці, які допомагають здійснити найважливіше — щоб людина могла знайти свій останній спочинок на рідній землі.

Один із них — Нізар Бадр, директор похоронної служби Memory, який уже понад десять років займається перевезенням померлих із-за кордону.

Остання подорож

Після звістки про смерть близької людини за кордоном більшість родин не знають, з чого почати. Якщо поруч є родичі — вони першими дізнаються, оформлюють довідку про смерть і звертаються до консульства. Якщо ж людина була самотньою — пошуки можуть тривати днями або навіть тижнями.

Саме тоді у справу вступають спеціалізовані служби. Вони допомагають оформити документи в місцевих органах, отримати дозволи і транспортувати тіло до України.

“Ми займаємося всім пакетом документів у будь-якій країні Євросоюзу, — розповідає Нізар Бадр. — У кожній країні свої нюанси: у Польщі потрібен дозвіл санепідемстанції, у Чехії — митних органів. Але загалом процедура схожа.”

Для транспортування тіл служба використовує спеціальні автомобілі — не звичайні мікроавтобуси, а машини з термоустановками, що підтримують постійну температуру.
Тіла перевозять у санітарних мішках у спеціальних транспортних трунах, які не призначені для поховання, а лише для перевезення.

“Такі труни мають дерев’яну оболонку і цинковий вклад всередині, — пояснює Нізар. — Вони герметичні, відповідають санітарним нормам. А вже в Україні тіло проходить бальзамацію, підготовку, одягання і перекладається в труну для поховання.”

Ціна дороги додому

Вартість перевезення залежить насамперед від відстані.

“У кожній країні свої розцінки. Наприклад, у Польщі документи безкоштовні, а в Німеччині за все треба платити — за довідки, за місце зберігання. Ми намагаємося робити все якомога швидше — зазвичай тіло доставляємо за 2-3 дні”, — каже Нізар Бадр.

Попит виріс після війни

З початком повномасштабного вторгнення кількість таких перевезень значно збільшилася. За кордоном нині проживають мільйони українців, і трагічні випадки трапляються дедалі частіше.
Особливо, каже Нізар, помітно зросла кількість звернень щодо чоловіків-заробітчан.

“Більше випадків серед чоловіків. Часто через алкоголь чи нервове виснаження — далеко від дому, під тиском, у стресі. Це сумно, але це реальність.”

Попри десятирічний досвід, до смерті звикнути неможливо. Особливо важко, зізнається чоловік, коли доводиться перевозити дітей.

“Це найбільше б’є по серцю. Ми звикли до документів, маршрутів, технічної роботи. Але коли бачиш дитину — то вже зовсім інше відчуття. Такі моменти залишаються з тобою назавжди.”

Кремація — швидше не завжди простіше

Після початку війни збільшився також запит на кремацію за кордоном. Але, за словами Нізара, ця процедура займає більше часу і пов’язана з додатковими бюрократичними труднощами, тому служба Memory Спеціалізується саме на доставці тіл для традиційного поховання в Україні.

Команда доставляє тіла навіть у прифронтові території — Донеччини, Херсонщини.

“Це буває небезпечно, але ми їздили. Хочеться допомогти людям попрощатися з рідними. Бо кожен має право бути похованим вдома.”

За кожним таким перевезенням — не просто логістика, а людська історія болю, любові й пам’яті. І робота таких служб — це своєрідна місія, щоб навіть після смерті людина змогла повернутися додому.