Посттравматичний стресовий розлад: невидимий наслідок війни, який змінює життя тисяч українців

Після майже чотирьох років повномасштабної війни тисячі українців стикаються з тим, що не видно зовні — посттравматичним стресовим розладом (ПТСР). Це стан, який може розвинутися після пережиття травматичних подій — бойових дій, обстрілів, втрати близьких або загрози власному життю.

Про те, як розпізнати перші симптоми ПТСР, чому самолікування небезпечне і чому підтримка родини має вирішальне значення, розповіла завідувачка неврологічного відділення Ірина Кобець у програмі «Рецепти здоров’я».

«Стрес — невід’ємна частина життя. Але травматичний — це вже інше»

За словами Ірини Кобець, стрес супроводжує кожну людину щодня, і в нормі це природна реакція організму на зовнішні подразники.

«Ми зустрічаємось зі стресами щодня, — пояснює лікарка. — Без них життя уявити неможливо. Але треба відрізняти фізіологічний стрес, який допомагає адаптуватися, від травматичного — коли подразник перевищує можливості організму впоратися».

Саме такий травматичний стрес нині відчувають тисячі українців — військові, цивільні, люди, що втратили домівки чи рідних.

«Коли йдеться про загрозу життю — своєму чи близьких — або про катастрофічні події, як війна, теракти, стихійні лиха — організм не може з цим впоратися. Так розвивається посттравматична стресова реакція», — зазначає Кобець.

Фази розвитку ПТСР і як він впливає на тіло

Посттравматична стресова реакція розвивається поступово: спочатку — гострий шок, потім фаза опору, а згодом виснаження. Якщо реакція триває понад місяць, це вже розлад, який потребує медичної допомоги.

«Тривала дія травматичного стресу впливає на всі системи: серцево-судинну, ендокринну, імунну. Підвищується тиск, порушується робота серця, знижується імунітет, змінюється рівень глюкози та обмін речовин. Людина може або набирати, або різко втрачати вагу», — каже лікарка.

Як проявляється посттравматичний розлад

Серед основних симптомів — порушення сну, тривожність, дратівливість, спалахи гніву, труднощі з пам’яттю та увагою, а також флешбеки — раптове повернення до травмуючих подій.

«Людина може фрагментувати спогади або навпаки — постійно повертатися до ситуації. Будь-який схожий звук чи запах стає тригером. Такі переживання бувають настільки сильними, що можуть викликати навіть думки про самогубство», — попереджає Ірина Кобець.

Через масовість таких випадків в Україні активно розвивається служба ментального здоров’я, створюються кабінети психологічної допомоги при медичних закладах. Там працюють фахівці, які за спеціальними опитувальниками визначають наявність симптомів ПТСР.

«Самолікування небезпечне»

Одне з найпоширеніших хибних рішень — намагатися «заспокоїтися» самостійно, зловживаючи алкоголем або седативними препаратами.

«Ні в якому разі не можна самостійно призначати собі ліки, — наголошує неврологиня. — Особливо небезпечні препарати з фенобарбіталом чи бензодіазепінами. Вони не лікують, а навпаки — поглиблюють розлад і можуть призвести до посттравматичного розладу особистості».

Лікування ПТСР повинно бути комплексним — поєднання медикаментозної терапії та психотерапії.

«Не можна розділяти медикаментозне лікування і психотерапію. Вони мають працювати разом. Але навіть найкращі ліки не допоможуть без підтримки близьких. Терпіння, розуміння і присутність поруч — це перші ліки для таких людей», — додає Кобець.

Війна, професійний ризик і майбутні виклики

Лікарка підкреслює, що військові, медики, рятувальники, пожежники — у зоні особливого ризику розвитку ПТСР. Але з ним може зіткнутися кожен, хто пережив травматичний досвід.

«Після війни ми, на жаль, побачимо багато випадків посттравматичних розладів. Так було після Першої і Другої світових воєн — “втрачене покоління” людей, які не змогли повернутися до мирного життя. Наше завдання — не допустити цього зараз», — каже фахівчиня.

Посттравматичний стресовий розлад — це не слабкість, а нормальна реакція на ненормальні обставини. Але без фахової допомоги він може стати руйнівним для психіки, особистості та здоров’я.

«Найголовніше — не мовчати і не залишатися наодинці. Чим раніше звернутися по допомогу, тим більше шансів повернутися до повноцінного життя», — підсумовує Ірина Кобець.