Без Соледара і “Артемсолі”: чим тепер посипають дороги у Франківській громаді

Цього сезону утримання доріг у Франківській громаді вийшло за межі звичайної зими: через зміну ситуації на національному ринку технічної солі комунальні служби зіткнулися з реальним дефіцитом. І якщо раніше більшість реагентів для посипання узимку надходили з українських родовищ, то сьогодні це — важливе логістичне й економічне питання.

Чому технічної солі не вистачає? Коротко про причини

До повномасштабного вторгнення найбільше підприємство з видобутку кам’яної солі в Україні — «Артемсіль» у Соледарі — забезпечувало країну великими обсягами солі як для харчових потреб, так і для промислових чи технічних завдань. Але після бойових дій видобуток було призупинено, а велика частина виробничих потужностей і шахт опинилися в зоні бойових дій. Це спричинило серйозний дисбаланс на ринку солі — Україна перейшла від експортера до імпортера цієї сировини.

За даними митної служби, у першій половині 2025 року Україна імпортувала близько 211,7 тис. тонн солі, що майже на 46 % менше, ніж у той самий період 2024 року. Основними постачальниками були Єгипет (46,1 % поставок), Туреччина (17,6 %) та Румунія (13,4 %).

Ситуація у Франківській громаді: що кажуть місцеві служби

Як розповів під час оперативної наради керівник КП «Муніципальна дорожня інспекція» Віталій Бурко, проблема зараз не стільки в коштах, скільки в фізичній доступності солі:

«Проблема з сіллю зараз не у коштах. Найбільше важко її доставити. Солі в Україні немає у достатніх обсягах. Обіцяли запуск закарпатських родовищ, але поки ситуація лишається такою. Проте у Франківській громаді запаси солі ще є,» — сказав Віталій Бурко, КП «Муніципальна дорожня інспекція» (оперативка, 14 січня).

Це підтверджує загальну тенденцію на ринку: через втрату внутрішнього постачання Україна суттєво залежить від імпорту технічної солі із зарубіжних джерел.

Імпортер: які солі і звідки привозять

Підприємство ТОВ «Зіо-спорт», яке нещодавно виграло тендер на постачання технічної солі для КП, також підтверджує ситуацію із зовнішніми джерелами:

«В Україні технічної солі майже немає. І навіть у Закарпатті зараз немає сировини, придатної для дорожнього використання. Основні джерела — це імпорт із Туреччини, Румунії та Єгипту. Іноді трапляються поставки з Марокко чи Німеччини, але німецька сіль дуже дорога. Ми переважно маємо сіль із Туреччини та Румунії.» — розповів МІСТУ Ростислав Марковський, директор ТОВ «Зіо-спорт».

Технічна сіль, яка зазвичай використовується для зниження точки замерзання води й запобігання ожеледиці на дорогах, має свої вимоги до якості. Імпортований продукт часто має різний склад та властивості, в залежності від родовища та способу видобутку, і це також може впливати на ефективність обробки дорожнього полотна.

Що кажуть експерти: внутрішні ресурси ще не розроблені

Незалежний експерт, Едуард Кузьменко, доктор технічних наук, зазначає, що проблема не лише в логістиці, а й у недостатньо розвинених внутрішніх родовищах технічної солі:

«Поклади солі в Україні є, проте вони не експлуатуються в повному обсязі. Є можливості видобувати калійну сіль у Квартелівському родовищі, а також розробляти родовища поблизу Стебника. Це потенційно може забезпечити внутрішній ринок, але поки ці потужності не розгорнуті на повну, ми змушені імпортувати матеріал.» — Едуард Кузьменко, професор кафедри геодезії й землеустрою, Університет нафти і газу.

Експерт додає, що навіть альтернативи імпорту, наприклад, поставки з Білорусі, хоча і дешеві, мають політичні й економічні обмеження, що робить їх неприйнятними для багатьох українських закупівель.

Попри складнощі імпорту, в Україні вже з’являються спроби частково відновити внутрішнє виробництво солі. Наприклад, у деяких регіонах зводяться нові заводи чи розглядали проєкти з розробки родовищ, що можуть у майбутньому зменшити залежність від імпорту.

Що це означає для Франківської громади

Для Франківської громади вся ця історія з сіллю означає одне: звичайна зимова робота комунальників стала складнішою.

Раніше сіль була під боком — українська, стабільна, зрозуміла за якістю й ціною. Тепер її доводиться везти з-за кордону, а це означає довші терміни доставки, залежність від логістики й різну якість матеріалу.

Через імпорт сіль може:

• приїжджати не так швидко, як хотілося б у пік снігопадів;
• коштувати дорожче, бо в ціну входить транспортування з інших країн;
• відрізнятися за властивостями, адже сіль із Туреччини, Єгипту чи Румунії має різний склад і вологість.

Водночас у громаді наголошують: дороги посипають і надалі, а комунальні служби працюють у тих умовах, які сьогодні диктує війна та ринок. Пошук альтернатив, тендери й нові постачальники — це вимушена адаптація до реальності, у якій Україна тимчасово втратила власні великі родовища солі.