Один день із життя бригади швидкої допомоги. Репортаж

Коли телефон у диспетчерській на хвилю вмовкає, тишина стає тягучою, як кисіль. Здається, там, зовні, відбувається те, що не може пробитися через товсті стіни станції швидкої. А вже за хвилину медична бригада мчить на черговий виклик – чоловік випав із вікна багатоповерхівки. Кров, ноші, мигалки… “Пощастило, що з другого, – лікар переводить погляд з пацієнта – закривавлений чоловік лише очманіло глипає п’яними очима. Минулого чергування намагались врятувати франківчанина, який випав із восьмого поверху – той помер у лікарні. Медики швидкої розповідають: часто рятують життя та мчать наввипередки зі смертю до лікарні. А там – “Бездушність у білих халатах…”. Я навіть пост у мережі написав”, – розповідає “МІСТУ” лікар станції швидкої.

Телефонні дзвінки у диспетчерському пункті станції швидкої медичної допомоги Івано-Франківська лунають практично щохвилини. Двоє сестер, Оксана Федоронько та Марія Блискун, почергово, а то й одночасно піднімають слухавки:

• На Дністровській на критому ринку знепритомніла жінка…
• Біля Школи міліції у новобудові придавило чоловіка…
• У “білому домі” чоловікові стало зле…
• Пані, у чоловіка інсульт…
• У жінки на Дністровській епілептичний приступ, скасуйте виклик…
• У мене тиск. Чим краще збити? – І після семихвилинної розмови: – Знаєте, я нині й тістечка спекла. Мушу трохи рухатися…

Диспетчерки жартують, що мають уже й постійних “клієнтів”, яких можуть перерахувати і за іменами, і за адресами. Кажуть: отак бабця може цілий день радитися, яку пігулку прийняти, а на вечір все одно швидку кличе. Оксана Федоронько додає жартома: краще людину вислухати – у декого від доброго слова й тиск понижується. А як знервується пацієнт при розмові, то знову ж таки – посилай до нього швидку.

Усі телефонні дзвінки записують. Одні диспетчери нотують адреси й контактні дані, а інші розподіляють виклики по бригадах. Станція швидкої має у своєму складі чотири підстанції: центральна на вулиці Вовчинецькій та ще три на Січових Стрільців, Мазепи та Тролейбусній. Отримавши виклик, диспетчер оперативно вирішує, з якої підстанції краще спрямувати бригаду.

Коли телефон у диспетчерській змовкає на кілька хвилин, тишина стає тягучою, мов кисіль. Здається, там, зовні, відбуваються якісь події – щось, що не може пробитися крізь товсті стіни станції. Однак це можливість перевести подих, поговорити з колегами та поділитися враженнями. Із останніх – про чергування під час матчу між “Прикарпаттям” та львівськими “Карпатами”. Фельдшер швидкої Віталій Фількін, який чергував того вечора на стадіоні, показує відео та розповідає: якби не атовці, медичну бригаду фани “Карпат” були б на шматки розірвали.

Знову телефонний дзвінок.

“Пані, запитайте того чоловіка, чи йому потрібна медична допомога”, – просить диспетчерка.

Станція швидкої отримує близько 200 викликів на добу. Приблизно 3% з них – нерезультативні. Собівартість одного виклику – в середньому 1000 гривень.

Життя, звісно, дорожче. Але у той момент, коли хтось кличе швидку для жарту чи щоб виміряти тиск, інша людина може гостро потребувати допомоги медиків, – міркує головний лікар станції швидкої медичної допомоги Ігор Ковалюк.

За кордоном штраф за свідомо неправдивий виклик швидкої вимірюється сотнями доларів. В Україні така “розвага” коштує 51 гривню. А мороки, щоб притягнути до відповідальності, – незмірно більше. Тож на швидкій співчутливі франківчани економлять свої нерви, бо за кожної нагоди кличуть невідкладну меддопомогу. І головне – забирають у медиків швидкої час, який тут не просто йде, а шалено летить.

Лежить на лавці чоловік. Жінка вийшла на балкон і зразу нам телефонує. Ми просимо хоча б підійти і запитати, чи потрібна йому медична допомога. Часто така людина потребує допомоги не так медичної, як соціальної: гарячого чаю і тепла, – розповідає Ігор Ковалюк.

Тим часом на станцію повертається медична бригада – забирали біля “Велеса” чоловіка, який лежав у калюжі. Оскільки цілий день лив дощ, чоловіка до машини занесли брудного і мокрого. Поки довезли до лікарні – той очуняв і з приймального покою просто втік. Не зважив і на санітарку, яка бігла за ним із його ж черевиками: махнув рукою і зник за поворотом. У медиків на згадку – бруднюща машина, яку викликають помити двох санітарок.

“Чоловік випав із вікна багатоповерхівки!” – виклик змушує напружитися всіх у диспетчерській.

Виїжджає третя “реанімаційна” бригада. У розпорядженні медиків не лише один із найкраще оснащених автомобілів: склад команди посилили додатково – на виклик їде один лікар та два фельдшери.

Мигалки, сирена, важкі краплі дощу у вікно – здається, швидка змагається наввипередки зі смертю. А все одно рухається повільно: на заваді – завантажені вулиці та автівки, які не поспішають вступатися з дороги.

Зараз немає такого поняття, як година пік. Через перевантаження доріг транспортом виходить суцільний “пік”, – розповідає водій Іван. – Ми можемо їхати дуже швидко, проте літати над автівками не вміємо, і не треба нікого дурити, що вкладаємося у нормативи. Стикаємося навіть з такою байдужістю, коли швидка мчить з мигалками, а по пішохідному переходу неквапом іде жінка і розмовляє по мобільному.

Тим часом під дощем на вул. Пулюя самотньо під вікнами першого поверху сидить чоловік. Навколо – жодної живої душі. У чоловіка геть скривавлене обличчя, над ним відчинене навстіж вікно на другому поверсі. Медикам пояснює, що жінка замкнула його у квартирі, а йому кортіло вийти надвір. І вийшов. По водостічній трубі. Чоловік не зважив ні на кількість випитого, ні на слизьку від дощу трубу. Медики відразу ж надягають потерпілому “комірець”, який знерухомлює шию на випадок пошкодження хребта. На ношах несуть до швидкої. І лише після того, як її дверцята зачиняються і чоловіка починають оглядати, під під’їздом починають збиратися всі, кому цікаво, що сталося.

Пощастило, що з другого”, – переводить погляд лікар з пацієнта – закривавлений чоловік лише очманіло глипає п’яними очима. Минулого чергування медики “зішкрібали” з асфальту франківчанина, який випав із восьмого поверху на вулиці Набережній – той помер уже в лікарні. Для нашого пацієнта політ обійшовся поламаними кінцівками – травми серйозні, але не смертельні. Чи є ушкодження голови – стане зрозуміло після обстеження у лікарні.

У приймальному покої однієї з міських лікарень біля чоловіка одразу ж починають метушитися лікарі різних профілів. Санітарка, вдягнувши рукавички, змиває з обличчя та рук кров.

Ніби знають, що з нами журналіст, – дивуються медики швидкої.

Кажуть: за рекордні 10 хвилин передали пацієнта і звільнилися. Зазвичай ще й самі возять потерпілого на обстеження, роздягають чи роззувають, аби не втрачати дорогоцінні хвилини.

Ситуація із госпіталізацією жахлива, – розповідає “МІСТУ” лікар швидкої Богдан Венник. – Я навіть пост написав у Фейсбуці – про бездушність у білих халатах.

“Хвора похилого віку з діагнозом “гострий коронарний синдром”, ускладнений повною AV-блокадою та кардіогенним шоком, після надання екстреної дошпитальної медичної допомоги доставлена мною згідно з наказом ДОЗ №291 від 4.11.2015 р. в обласний кардіодиспансер. Двоє чергових лікарів, не оглянувши хвору, не надавши допомоги для стабілізації її стану, скерували в Івано-Франківську міську центральну лікарню. Відмовили в госпіталізації, мотивуючи тим, що міська лікарня має коронарограф, а в хворої, можливо, повторний інфаркт міокарда. Щось доводити молодим лікарям не мав ні часу, ні бажання, бо життя хворої могло обірватися за лічені секунди. Черговий лікар міської приймальної чванливо з порога: “Що привіз? Чому до нас? Вези назад у кардіодиспансер – це не наша хвора”, – йдеться у дописі медика від 13 вересня на його сторінці у Фейсбуці.

Згодом стало відомо, що жінка таки померла. Богдан Венник демонструє “МІСТУ” наказ і пояснює його недосконалість:

Цей наказ регламентує госпіталізацію хворих із черепно-мозковою травмою в першу міську лікарню, в якій немає ні нейрохірурга, ні комп’ютерного томографа. Це ж стосується і інфарктних хворих, котрі поділені на дві категорії: одні лікуються в кардіодиспансері, другі – в Центральній міській лікарні. Я вважаю, що цей наказ суперечить здоровому глузду і підлягає терміновому виправленню.

Поки хворого возять з однієї лікарні до другої, втрачаються дорогоцінні хвилини. Родичі, звісно, можуть наполягати на негайній госпіталізації у першому ж медичному закладі. Однак часто не розуміють, у чому полягають нюанси медичних перипетій.

Біда… у чарці

Алкоголь – найвагоміший чинник усіх нещасних випадків, а часто і злочинів. Приміром, після літніх канікул до Франківська з’їжджаються студенти та починаються п’яні гулянки. Передозування алкоголем, змішування усіх можливих спиртних напоїв з енергетиками та цигарками для молодих організмів закінчуються одним – викликом швидкої. Немало клопотів додають медикам і нічні клуби. Ледь не щовихідних там – п’яні бійки. “Різанина”, – характеризують лікарі. Найбільше викликів – від “Ельдорадо” та “Панорами-плази”.

Наступний виклик, на який мчить карета швидкої – сімейний конфлікт, телефонує поліція. У дорозі геть уся медична бригада вдягає рукавички.

5-7 хвилин на вулиці Новій медики втрачають, щоб відшукати адресу – ніхто не зустрічає. Нарешті точний орієнтир – поліцейські, які гуртом щось обговорюють на подвір’ї одного з будинків. Із під’їзду виводять жінку. Через набрякле обличчя не зразу зрозумієш, що вона молода: через гематоми і синці голова здається непропорційно великою. Поряд із поліцейськими мирно курить її кривдник, який на перший погляд і не скидається на домашнього насильника. Поки медики у швидкій оглядають потерпілу, чоловік намагається пояснити, що бити не хотів: обоє зранку пили, а потім через щось не порозумілися.

Поліцейські розповідають: майже половина викликів на добу – через сімейні конфлікти. При цьому помилковою є думка, що тільки чоловіки б’ють жінок – трапляється і навпаки. Також стаються сварки між батьками і дітьми. Однак практично усі відбуваються за чаркою чи після випитого.

Схоже, цього разу домашній насильник відбудеться тільки візитом правоохоронців: жінка, стверджують поліцейські, до кривдника претензій не має і заяву писати не буде. Тож потерпіла їде до лікарні, а чоловік спокійно вирушає спати.

Побиту жінку везуть у першу міську клінічну лікарню, яка сьогодні чергова. Міські лікарні не мають своїх карет швидкої допомоги. Тож швидка чекає на вердикт: після огляду стане зрозуміло – потребує жінка додаткових обстежень, госпіталізують її чи відправлять додому. Нарешті стає зрозуміло: потрібно везти до обласної лікарні на Пасічну для томографії голови та консультації нейрохірурга.

Таке часто трапляється. Наприклад, болить у жінки живіт. Веземо її у гінекологію на Чорновола, щоб виключити “жіночу” проблему. А тоді вже до чергової лікарні, – розповідає фельдшер швидкої із 38-річним стажем Мирослава Лещишин.

Усі обстеження для ургентних хворих, яких привозить швидка, є безкоштовними. Водночас для інших пацієнтів обстеження на томографі чи іншій медичній техніці є доволі дорогим.

Медики швидкої розповідають про непросту роботу: кажуть, не в кожному домі здогадаються хоча б стільчик запропонувати. Самотужки доводиться і хворих виносити з багатоповерхівок. Та що там – навіть від носіння важкої лікарської сумки з медикаментами сходами вгору-вниз за зміну можна добре змучитися.

Реформа і парамедики

Носити хворих незабаром може стати одним із головних функціональних обов’язків медиків швидкої. Замість лікарів, за медичною реформою, на станціях швидких мають з’явитися парамедики. Їхні завдання – мінімальна допомога і швидке доправлення до лікарні.

Нині з 200 викликів на добу, які отримує франківська швидка, шпиталізують лише 25% хворих. Іншим пацієнтам надають медичну допомогу на місці. Однак визначити, потребує хворий негайної госпіталізації чи потерпить до консультації сімейного лікаря, може тільки кваліфікований медик, – пояснює Ігор Ковалюк. – За кордоном лікар має 12 тисяч євро зарплати, а парамедик – 2 тисячі євро. В Україні зарплата фельдшера, тобто парамедика, становить 3 тисячі гривень, лікаря ж – 4 тисячі, різниця мізерна. То чи доцільна така реформа? І чи хоче людина, щоб до неї на виклик приїжджав не медик? До речі, Івано-Франківськ – одне з небагатьох міст України, де працюють винятково лікарські бригади швидкої допомоги.

Окрім економії на зарплатах, має відбутися і перерозподіл функціональних обов’язків.  Допомогу станції швидкої планують розділити на невідкладну та екстрену. Першу передадуть на фінансування органів місцевого самоврядування, другу дотуватиме держава.

Тобто, екстрена допомога буде безкоштовною, а невідкладна – уже платною. Тільки людям про це ніхто не каже, – резюмує Ігор Ковалюк.

Невідкладними пацієнтами мали б займатися сімейні лікарі. Однак реформа сімейної медицини в Україні не є результативною. Щоб бути ефективним сімейним лікарем, медик має проживати неподалік чи навіть у тому самому будинку, що і його пацієнти, та мати помірне навантаження. А поки така модель стосунків лікаря з пацієнтом не працює, все навантаження лягає на плечі станції швидкої.

…12-годинне чергування добігає кінця. Ще трохи менше години – і медики швидкої розійдуться по домівках, відчуваючи, як напруження поволі покидає тіло, поступаючись місцем втомі. Але знову телефонний дзвінок – ДТП на перетині вулиць Тичини-Новгородська, де маршрутний автобус збив двох людей. І знову кров, дощ, сирени… І – до лікарні наввипередки зі смертю.

Автор: Оксана ПІЛЯНСЬКА

Стаття опублікована в журналі МІСТО № 12

*Передрук матеріалу дозволяється тільки за погодженням з редакцією.