Тисяча – на рівному місці (або як вберегти себе та власне авто)

Збираєтеся в дорогу? Добре перевірте, чи не залишилося у вас несплачених штрафів, кредитів чи інших боргових зобов’язань. А якщо такі були, але ви певні, що все вже позаду, переконайтеся у цьому особисто, а ще краще – візьміть із собою відповідні документи. Інакше ризикуєте позбутися автомобіля і витратити час, гроші й нерви, як це сталося з одним із героїв нашої історії.

Ваше авто у розшуку

22 січня цього року автомобіль громадянина Остаповича Є. В. затримали працівники патрульної поліції Івано-Франківська. Після перевірки документів чоловікові повідомили, що його авто перебуває у розшуку як арештоване майно і мусить бути евакуйоване на арешт-майданчик. Це неабияк здивувало чоловіка, оскільки він був упевнений в тому, що автомобіль зняли з розшуку ще в листопаді минулого року. Це, зрештою, він і підтвердив наступного ранку, коли показав відповідним органам постанову «Про припинення розшуку майна боржника». Серед іншого у постанові йдеться: «[…] Припинити розшук майна боржника від 15.11.2016 р., а саме транспортного засобу […]. Припинити розшук майна боржника з моменту надходження даної постанови та скасувати інші заходи примусового виконання рішення. Копію постанови направити для виконання сторонам».

Все, здавалося б, зрозуміло. Але з огляду на те, що авто затримали, можна припустити, що бодай один із цих пунктів не виконали. Наприклад, копію постанови не направили сторонам, зокрема, до патрульної поліції. І хто мав би направити, та куди саме? І що означає «припинити з моменту надходження»? Із цими питаннями постраждалий громадянин прийшов до журналістів.

Варто сказати, що автомобіль він таки забрав наступного дня, коли показав згадану постанову. Щоправда, змушений був заплатити 720 гривень за послуги евакуатора та 288 гривень за зберігання транспортного засобу на арешт-майданчику. Коли ж Остапович намагався з’ясувати, хто має відшкодувати його витрати, почув пропозицію звертатися до суду.

«МІСТО» намагалося розібратися у цій ситуації, адже жодна з причетних до неї служб не визнає своєї вини. В поліції заявляють, що такі випадки не часто, але трапляються. Причина – працівники державної виконавчої служби невчасно оновили бази даних.

Як каже Микола Гурак, прес-секретар патрульної поліції Івано-Франківська, патрульні під час виконання своїх посадових обов’язків мають базу автомобілів, які знаходяться в розшуку, або тих, на які наклала тимчасовий арешт виконавча служба (тобто, якщо за якимось виконавчим провадженням майно арештували). Так само накладається арешт і на несплачений у банку кредит. «Виконавча служба нам надає перелік автомобілів, які потрібно тимчасово арештувати, – каже чоловік. – При виявленні такого авто патрульна поліція евакуйовує його, тобто, тимчасово затримує. Так само було й у цьому випадку: автомобіль у базі зазначався як тимчасово затриманий. Патрульні діяли виключно в межах своїх повноважень і посадової інструкції, передбаченої чинним законодавством».

Тобто, з одного боку – посадова інструкція і база даних, з іншого – відсутність на момент затримання відповідних документів, підтвердження того, що арешт з автомобіля знятий. Возити такі документи з собою громадянин не зобов’язаний, закон цього не передбачає. Та зрештою, і не мав би, адже є відповідна постанова про те, що термін дії арешту завершився 15 листопада минулого року. Чому за два місяці, до 22 січня, ця інформація не з’явилася у базі даних – питання. І поліція має на нього свою відповідь.

«Є ситуації, коли штраф сплачений або кредит погашений, але база не оновлена, – каже Гурак. – Інформацію до неї ще не внесли. Не патрульні поліцейські ведуть свою базу або когось переслідують – у патрульній поліції навіть немає людини, яка відповідає за формування цієї бази. Її передає нам виконавча служба. Ми (патрульна поліція, – ред.) навіть не маємо технічної можливості вносити якісь правки у базу тимчасово затриманих автомобілів. Ми лише отримуємо від виконавчої служби список і працюємо з тим, що маємо».

Тому поліція радить все-таки возити з собою відповідні документи, якщо громадянин має проблеми зі сплатою кредитів або штрафів. Це збереже час, нерви і кошти.

Надати докази

За коментарем «МІСТО» звернулося також до правознавців. Зореслава Кудиба, юрист юридичної компанії «МОРІС ҐРУП», розповідає, що, згідно зі статтею 26 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець не пізніше як наступного робочого дня після надходження до нього виконавчого документа виносить відповідну постанову. Юрист акцентує: боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслали постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі. З цього моменту виконавець має право здійснювати заходи щодо арешту, вилучення та примусової реалізації майна боржника.

Статтею 36 цього ж закону встановлено, що у разі необхідності розшуку транспортного засобу боржника виконавець виносить постанову про розшук, яка є обов’язковою для виконання поліцією.

«Тимчасове затримання та зберігання поліцією на спеціальних майданчиках чи стоянці виявленого за результатами розшуку транспортного засобу боржника здійснюються в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, – підкреслила Зореслава Кудиба. – Розшук транспортного засобу боржника припиняється в разі його виявлення, про що виконавець не пізніше як наступного робочого дня виносить відповідну постанову».

Слід зауважити, що в постанові про відкриття виконавчого провадження, яку надсилають сторонам виконавчого провадження, міститься ідентифікатор доступу, що надає можливість в реальному часі за допомогою мережі Інтернет відслідковувати всі вчинені виконавцем дії, як-от накладення арешту чи оголошення майна в розшук.

Тому, в разі отримання вказаної постанови, слід якомога швидше погасити борг та надати виконавцю докази про це у письмовому вигляді. Саме з цього моменту у виконавця виникне обов’язок того ж дня закінчити виконавче провадження, зняти арешт із вашого майна та припинити його розшук шляхом винесення відповідних постанов.

«Вказані постанови слід отримати у виконавця в декількох екземплярах та надати їх оригінали разом із супровідним листом органам, які здійснюють розшук майна, в нашому випадку – Головному управлінню Національної поліції України в Івано-Франківській області».

«Непублічна» інформація

На інформаційний запит, поданий редакцією «МІСТА» на ім’я в. о. начальника Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області Андрія Гайди ще 15 лютого, відповідь так і не надійшла. Відповідно до окремих статей Закону України «Про доступ до публічної інформації» ми намагалися з’ясувати наступні питання.

Чому майно, зняте з розшуку 15 листопада 2016 р., станом на 22 січня 2017 р. все ще перебувало у базах даних як розшукуване? Які можливі причини подібних випадків, коли інформація про зняття майна з розшуку не доходить до працівників поліції? Як здійснюється внесення інформації про розшук майна до баз даних? Як і хто вносить інформацію про те, що майно з розшуку зняте і як вона надходить до патрульної поліції? Чи існує спільна база, зміни в якій могли б миттєво бачити працівники поліції? Що відомо про спільне чергування працівників державної виконавчої служби та поліції для вирішення подібних ситуацій? Чому не було можливості вирішити ситуацію із затриманням авто на місці? Через що довелося транспортувати, по суті, «чистий» транспортний засіб на арешт-майданчик, що спричинило стягнення з громадянина Остаповича понад 1000 гривень «за послуги»? Хто винен у тому, що громадянин змушений був сплатити ці кошти і хто має їх відшкодувати? Чи зобов’язані громадяни мати при собі документи, які підтверджують те, що майно зняте з розшуку (за якими нормативно-правовими актами)? Що робити, коли майно зняте з розшуку, документи про це на момент затримання відсутні, а зв’язатися зі спеціалістом виконавчої служби немає можливості (вихідний чи святковий день, нічна пора)? Чи правомірним є в цьому разі затримання автомобіля і вимога оплати послуг евакуатора та перебування автомобіля на арешт-майданчику? Хто в такому разі має платити?

Відповідно до статті 20 Закону України «Про доступ до публічної інформації» відповідь мали надати письмово протягом 5 робочих днів з дня отримання запиту. Однак з управління нам прийшла відписка, що інформація, яку ми просимо, не є публічною…

Тим часом, очікуючи на відповідь, працівники редакції натрапили на ще одну цікаву історію, подібну до описаної вище.

Підприємець Віктор Бурдін розповідає, що автомобілем, який був у його власності, керував батько, якого за 10 днів чомусь зупиняли аж тричі. І щоразу повідомляли, що автомобіль у розшуку. Щоправда, на арешт-майданчик авто не забирали, обмежувалися письмовим зобов’язанням про сплату заборгованості. Чоловік пішов у виконавчу службу, щоб з’ясувати ситуацію.

«У їхній базі не було жодного незакритого виконавчого провадження щодо мене, – каже Бурдін. – Тоді мені порадили: якщо знову зупинять, взяти у поліції номер постанови. Так я і зробив. За цим номером з’ясувалося, що справа дуже давня, ще 2012 року, але закрита кілька років тому».

Колись Віктор Бурдін здійснював підприємницьку діяльність і на нього було зареєстровано багато машин. Відповідно, він отримував багато штрафів, причому не всі за його особисті порушення. Проте усі вони були сплачені, тож чоловік і не переймався.

Оскільки ні машину не арештували, ні грошей не вимагали, то чоловік і не намагався з’ясувати, чому автомобіль досі перебуває у розшуку як арештований. Просто взяв собі за правило час від часу брати у виконавчій службі довідку про те, що стосовно нього немає незакритих проваджень. «З того часу моє авто більше не зупиняли», – підсумовує підприємець.

***

Коментар виконавчої служби міг би пролити світло на цю ситуацію, але її працівники чомусь вирішили взяти паузу. Варто зазначити, що у телефонній розмові з журналістами вони назвали принаймні кілька причин того, чому так сталося. Одна з них – людський чинник: хтось невчасно подав інформацію, хтось не вніс її до реєстру, хтось не виправив даних у реєстрах, якимось чином, імовірно, виправлена інформація не потрапила до працівників поліції. І цю розмову ми записали. Проте від офіційних коментарів в управлінні останньої миті відмовилися. Тож довелося писати інформаційний запит, відповідь на який редакція «МІСТА» все ще сподівається отримати.

Автор: Володимир Гарматюк

Стаття опублікована в журналі МІСТО №5