Історія собаки-візочника: безпритульна селянка з Лисця стала гоноровою фрау з Берліна

Була покалічена безпритульна селянка з Лисця, а стала гонорова фрау з Берліна. Історія цього собаки-візочника – приклад людської жертовності, любові та гіпервідповідальності перед тими, кого приручаєш. А ще песик Діна примушує вкотре зрозуміти, що чотирилапий інвалід теж має право на життя.

Втратила свій шанс

Рік назад узимку до волонтера благодійної організації “Дім Сірка” надійшло повідомлення, що біля лікарні в селі Лисець є собака, який лише повзає, його задні лапи не рухаються. Треба було терміново шукати перетримку хоча б на період морозів. А далі – думати, що взагалі робити з такими псами.

Дворняга Діна була в жахливому стані: задні лапи повністю стесані, паралізовані, пошкоджений спинний мозок, на щастя, функція сечовипускання не порушена… Задні лапи нагноєні, занесена інфекція, тому тіло виділяло сильний сморід. Очевидно, тварину збила машина. У таких випадках важлива швидка реакція. Протягом трьох діб треба зробити операцію – тоді є шанс поставити тварину на ноги. Діна свій шанс втратила.

Певний час вона тинялася по території лікарні, місцеві трохи підгодовували, але стан собаки з кожним днем погіршувався. Її чекав вкрай сумний кінець – інфекція розповсюдилася би по цілому організму; лапи або самі би відпали, або пес би їх просто відгриз – собаки іноді так роблять у критичних ситуаціях. Тоді хтось згадав про волонтерів із “Дому Сірка”.

Собака-висяк

Керівник благодійної організації Наталя Когут забрала Діну на перетримку до себе додому – більше не було куди її подіти. Хоча дівчина й знала, що ця тварина належить до собак-висяків – тих, яких ніхто не схоче забрати, а усипити теж рука не підіймається: “Я ніколи не зважуся на евтаназію, якщо у пса збережені всі життєво важливі функції – він їсть, п’є, випорожнюється, має емоції… Не може самотужки ходити – ну то й що? Якщо інвалід, то не має права на життя?”.

Вдома Діна була одягнута в підгузок, адже песик міг пересуватися лише поповзом, а це травмувало статеві органи. Новачок не одразу адаптувався, навіть спробував утекти крізь дірку в паркані. Але незабаром собака швидко знайшов спільну мову з іншими псами, які мешкали в Наталки вдома. Діна була активною і грайливою, дуже прив’язалася до своєї рятівниці.

Поки Дарія готувалася до приїзду прикарпатського песика, собацюня вчилася в Івано-Франківську вправлятися з візочком

Собаку повезли у львівську ветклініку на огляд. Вердикт ветеринара був очікуваний: не ходитиме ніколи! Травма давня – швидше за все, аварія відбулася два-три місяці тому. Спершу фахівець міркував про ампутацію задніх лап, але зрештою Наталя переконала в значно кращій, хоча й складнішій альтернативі – прикласти більше зусиль і забезпечити ретельний догляд.

Наталя виходжувала Діну, наче дитя. Щодня по кілька разів промивала рани і робила перев’язки. І так десь три місяці. Шкіра очистилася, порожевіла, сморід зник, рани затягнулися… А головне – лапки врятовані. А те, що вони не рухаються, то пусте. Якийсь вихід неодмінно знайдеться!

Крок, ще крок…

Аж ось відгукнулася Дарія Єременко – дівчина з Чернігівщини, яка живе в Берліні, працює там адвокатом. “Хотілося взяти собачку з України, – пояснює вона. – Аби наші хвостики теж знайшли дім”.

До цього рішення дівчина підійшла з гіпервідповідальністю, якої мав би повчитися кожен господар домашньої тваринки. Спершу Дарія запитала у свого шефа, чи можна брати собаку на роботу – аби пес удома не божеволів від самотності. Окрім цього, дівчина знайшла і переїхала на іншу орендовану квартиру, де власник помешкання був не проти проживання тварини. “Та й стара оселя була замалою для собаки-інваліда”, – каже Дарія.

“Це не так, як у нас звикли робити, – обурюється Наталя Когут. – Взяли пса. Щось не сподобалося – викинули. Або в кращому разі нам назад привезли”.

Дарія придбала в Німеччині візочок для свого майбутнього чотирилапого друга. До речі, там його вартість удвічі менша, ніж аналогічного в Україні. Ортопедичний візочок коштував близько 4000 грн і був сконструйований спеціально для Діни, підлаштований під її розміри.

Поки Дарія готувалася до приїзду прикарпатського песика, собацюня вчилася в Івано-Франківську вправлятися з візочком. Біля Наталчиного дому є велике подвір’я, тож було де розігнатися. Спершу Діна не могла второпати, що від неї хочуть. Аби підштовхнути зробити перший крок, волонтерка вдавалася до різних способів – заманювала і ковбасою, і ласкавим словом. Цілий тиждень Діна стояла з візком, ніби вкопана. Певно, думала – її паралізувало ще більше. А тоді нарешті здалася. Крок зробить, трохи постоїть, знову зробить ще два кроки, лягає перепочити…

У Берліні за утримання собаки треба платити 120 євро на рік, а якщо заводиш другого пса, за нього вже мусиш віддавати 170 євро

Але не навчання ходьбі було найскладнішою проблемою. Чого тільки вартував процес виїзду собаки до країни Євросоюзу. Багато зусиль і грошей. Найперше треба було зробити щеплення від сказу, потім аналіз крові мусили відправити в київську лабораторію, оскільки вона єдина в Україні досліджує кров на сказ за стандартами Євросоюзу. Результатів аналізів довелося чекати аж півтора місяця.

Також в Івано-Франківську стерилізували собаку, оскільки тут дешевше, ніж у Німеччині. Всі тамтешні безпородні пси мають бути стерилізовані та вакциновані – такий закон. Якщо йдеться про породного собаку, господар якого хоче займатися розведенням, то треба купувати ліцензію вартістю близько 10 000 євро.

Окрім цього, Діні зробили чіпування. Оформлення всіх документів коштувало 3500 гривень, а перевезення за кордон – 200 євро.

Наталя вирішила особисто на своєму авто привезти Діну до Берліна, бо вже мала невтішний досвід передачі пса через українських перевізників. “Тоді заплатили їм 170 євро, аби нормально доправили собаку. Домовлялися, що тварина їхатиме в просторій клітці, їй даватимуть їсти-пити, будуть час від часу вигулювати… Де там! – обурюється волонтерка. – Пса переселили у тісний бокс, де навіть розвернутися неможливо. Він приїхав бруднющий, весь у власних випорожненнях… Діна би такого точно не винесла, тим паче їй треба було ще й підгузки міняти”.

За неї навіть платять податок

Потрапивши на чужину, Діна перші дні взагалі нікому не довіряла. На забавки, куплені спеціально для неї, не реагувала. Сумувала за Наталкою, кілька днів сиділа в коридорі біля вхідних дверей – може, та передумає і ще вернеться.

А потім і Дарія заслужила довіру та відданість Діни. В Івано-Франківську вона була одна з-поміж інших собак, а тут, у Берліні, вона – єдина і найдорожча для своєї господині. Діну люблять, пестять і бавлять. За неї навіть платять податок. У Берліні за утримання собаки треба платити 120 євро на рік, а якщо заводиш другого пса, за нього вже мусиш віддавати 170 євро.

Діна має медичне страхування, і її регулярно водять на медогляд, завдяки чому вдалося виявити пісок у нирках і почати лікування. Діну навіть беруть із собою на роботу в адвокатську контору. Зранку собака йде в парк на прогулянку – аби лише швидше знову поганяти з тим кремезним чорним ротвейлером. Як же Діна вподобала його!

“Клопотів з моєю Діною зовсім не так багато, як може здатися, – розповідає Дарія. – Просто перед вигулом їй треба надягнути візочок і там, де є сходи, знести на руках. А в усьому решта – це безпроблемний собака, котрий любить, аби його гладили, чухали за вушками… Любить ласувати хлібом з маслом”.

Однак Дарія далеко не завжди може брати песика з собою на роботу. Якщо протягом дня має якісь зустрічі, змушена залишати чотирилапого друга вдома. Тоді Діні стає трохи сумно.

Тож Дарія вирішила шукати їй подругу. Взагалі-то, вже знайшла. Холлі – невеличкий і веселий песик із прикарпатського села Марківці, якого свого часу волонтери “Дому Сірка” ледве відчухали від жахливого демодекозу і який уже три роки мешкає вдома в Наталі Когут. Дівчина давно втратила надію, що Холлізнайде свого господаря. Якщо все складеться добре, то вже незабаром і Холлі стане “громадянкою” Німеччини.

До теми

Станом на листопад 2017 року в Івано-Франківську налічувався 1121 вуличний собака, причому 30% з цих псів мають господарів, які регулярно відпускають їх на самовигул, через що безпритульних тварин лише більшає. Адже собаки, які надворі лишаються без нагляду своїх господарів, хаотично паруються.

Попри це, спостерігається позитивна динаміка. Протягом останніх трьох років завдяки масовій стерилізації суттєво зменшилася кількість безпритульних цуценят у місті. Торік стерилізували 600 собак, а в 2018 році планують стерилізувати на 200 тварин більше.

Однак є інша проблема – до Івано-Франківська безпритульні собаки потрапляють із сіл. Люди масово виїжджають за кордон, а псів лишають, буває, навіть на подвір’ї, не відв’язавши від ланцюга. Проте і цю складність намагаються вирішити. Волонтери “Дому Сірка” організовують у районах стерилізаційні пункти.

Автор: Наталя МОСТОВА

Стаття опублікована в журналі МІСТО № 16

*Передрук матеріалу дозволяється тільки за погодженням з редакцією.