Школа готується до змін: як впроваджували реформу освіти в Італії
05 Червня, 19:27
Поділитись статтею
Відповідно до Закону України “Про освіту”, який Верховна Рада прийняла у вересні 2017 року, система шкільної освіти в Україні має стати наближеною до європейської. Це, зокрема, полегшить вступ випускників з України до вищих навчальних закладів інших країн. А також призведе до визнання наших документів про освіту в Європі. Деякі держави, приміром, сусідня Польща, уже спростили вступ нашим абітурієнтам, інші ще вимагають проходження підготовчого курсу. Світ невпинно глобалізується, і того, хто не йтиме з ним у ногу, чекає сповільнення розвитку та місце на периферії. Що спільного і які відмінності існують нині в українській та європейській системах освіти – розглянемо на прикладі Італії.
12 років навчання і профільна освіта у школі
Зміни, які чекають на наших школярів та вчителів, досить глобальні. Вони визначатимуть майбутнє, в яке прямує Україна.
Насамперед, Закон “Про освіту” передбачає зміну тривалості шкільного навчання. До школи діти йтимуть з 6-ти і вчитимуться упродовж 12 років. Увесь процес навчання складатиметься з трьох етапів. Перший, початкова освіта, триватиме 4 роки; другий, базова середня освіта – 5 років; третій етап, який передбачає вибір згідно з планами та здібностями учня – профільна середня освіта, яку учні здобуватимуть упродовж 3 років. Два перших етапи мало відрізняються від того, до чого ми звикли, але третій якраз дозволяє наблизити систему шкільної освіти України до європейської. Він передбачає вибір між академічною освітою, яка готує до вступу в університет, та професійною, де разом із вивченням загальних предметів діти здобуватимуть якусь із обраних професій.
Ось як це записано в Законі: “Орієнтоване на ринок праці профільне навчання на основі поєднання змісту освіти, визначеного стандартом профільної середньої освіти, та професійно орієнтованого підходу до навчання з урахуванням здібностей і потреб учнів” (п. 7 ст. 12 ЗУ “Про освіту”).
Зміни, які чекають на наших школярів та вчителів, досить глобальні. Вони визначатимуть майбутнє, в яке прямує Україна.
Вибір на користь професійної профільної середньої школи не обмежує також можливостей продовжувати навчання і здобувати вищу освіту. Тобто, побоювання українців, що через дванадцятирічне навчання “діти будуть одружуватися в школі”, не виправдовуються. Той, хто не хоче вступати до університету, має можливість обрати профільну професійну освіту та закінчити школу, вже паралельно отримавши професію, чого не було після закінчення 11 класу за старими правилами.
А як у Європі?
Як же це функціонує в інших європейських країнах, уніфікації з якими ми прагнемо?
Для прикладу, поглянемо на італійську систему шкільної освіти. Вона зараз також у стадії реформування.
Італійці загалом задоволені якістю своєї державної шкільної освіти, довіряють їй і не дуже полюбляють приватні школи. За відгуками простих італійців, приватні школи не дають якоїсь особливо якісної освіти і є лише можливістю для багатих співгромадян перекинути обов’язок турбуватися про власних дітей на вчителів і вихователів. Незначну кількість приватних шкіл можна вважати підтвердженням цієї думки.
В Італії діти йдуть до школи також у 6 років (за бажанням, можна і у 5). Далі дитину чекає 5 років навчання в початковій школі. Наступний етап – базова середня школа (3 роки), потім – вища школа (так її називають в Італії). Вона також, як і в нас тепер, може бути академічною (ліцей) або професійно спрямованою. Навчання у вищій школі триває 5 років. Загалом діти в Італії вчаться у школі 13 років. Якраз зараз дискутують про те, щоб скоротити останній етап і цим зрівняти тривалість шкільної освіти з іншими країнами Європи.
Якщо комунальний заклад в Італії закінчує роботу о 16 годині, то приватний – о 18.00. А вартість перебування дитини в приватному садочку втричі вища, ніж у комунальному.
Існує в Італії також і мережа дитячих садочків. На відміну від школи, дитсадки частіше бувають приватними. За ними здійснюють нагляд державні освітні органи. Відрізняються від державних (комунальних), зокрема, і можливістю тривалішого перебування там дитини. Якщо комунальний заклад закінчує роботу о 16 годині, то приватний – о 18.00. Вартість перебування дитини в приватному садочку втричі вища, ніж у комунальному.
Школа і територіальна громада
В Україні зараз триває адміністративно-територіальна реформа, яка передбачає децентралізацію влади, тобто передачу багатьох повноважень держави місцевому самоврядуванню. У рамках цієї реформи зміниться і порядок утримання та фінансування закладів освіти.
Зокрема, чимало побоювань викликають розмови про закриття малокомплектних шкіл у невеликих селах. Нікому не хочеться, щоб діти ходили в школу до іншого населеного пункту, навіть якщо якість навчання в малокомплектних школах дуже низька через недофінансування, брак професійних кадрів, сучасного устаткування.
А як це питання вирішують в Італії? Розглянемо на прикладі маленької сільської територіальної громади в регіоні Марке центральної частини країни, яка була однією з засновниць Євроспільноти.
Центр територіальної громади – населений пункт Монтекальво-ін-Фолья. Тут розташована “сільська рада” – комуна. До територіальної громади належать ще три села: Борго Масано, Сан Джоржіо і Кагалло. Це невелика громада. За інформацією, яку надав відповідальний за роботу соціальних та освітніх публічних послуг комуни Монтекальво-ін-Фолья пан Серафіні Массіміліяно, загальна кількість жителів територіальної громади – 2740 осіб. Комуна утримує одну школу імені Анни Франк, яка має кілька філій в різних населених пунктах громади: два дошкільні заклади, дві початкові і одна середня школи. Вищої школи на території цієї комуни немає. В ліцей чи професійну школу діти їздять уже в інші населені пункти.
Щоб стати повноправним вчителем в Італії, потрібно після закінчення навчання в університеті пройти ще трирічний термін стажування, під час якого кандидата можуть просити працювати в будь-якому регіоні Італії, де бракує кадрів.
Школи, які перебувають під управлінням комуни, обслуговують два шкільні автобуси. Крім того, комуна має автобус, який везе дітей за її межі. Але, як правило, в старшу школу діти вже їдуть громадським транспортом, якщо їх не відвозять батьки. В межах відповідальності комуни – утримання в належному стані приміщень закладів освіти та їхнє обладнання, а також утримання шкільних автобусів та оплата праці технічного персоналу. Наймати на роботу і оплачувати працю вчителів – турбота центральних органів влади. Щоб стати повноправним вчителем в Італії, потрібно після закінчення навчання в університеті пройти ще трирічний термін стажування, під час якого кандидата можуть просити працювати в будь-якому регіоні Італії, де бракує кадрів. Можна один рік працювати біля Неаполя, а наступний – вже біля Турина. Питання з проживанням кандидат вирішує виключно за свій рахунок. Ніяких спеціальних квартир для сільських вчителів чи інших пільг не передбачено. Працювати вчителем в Італії досить престижно – хоч би тому, що це гарантована робота до завершення кар’єри.
Цікаво виглядає у цій країні і позашкільне дозвілля. В приміщенні “людотеки” (сільський клуб) є дитяча бібліотека та ігрова кімната для школярів. Діти там граються, малюють, ліплять, співають під наглядом вихователя. Це безкоштовно для батьків. Все, що потрібно для малювання, ліплення й ігор, також забезпечує комуна.
Нарешті, про вищу освіту. Навчання в університетах Італії платне. Його вартість різниться залежно від закладу та спеціальності – як і в нас. Але, залежно від матеріальних можливостей студента, можна отримати знижку на навчання. Ніякого державного тестування після завершення школи в Італії нема, як і вступних іспитів у більшість університетів.
Для тих студентів, які не склали іспит, навчання продовжується на рік, звісно, оплачений з їхньої кишені. Тож в Італії є такі, що, замість звичайних трьох, ступінь бакалавра здобувають 6, 7 чи навіть 10 років. В Італії студенти живуть на орендованих квартирах, дуже часто гуртом по кілька осіб, щоб було дешевше, – студентських гуртожитків немає.
Підсумовуючи, можна сказати, що запропонована нашим урядом реформа наближає українську школу до європейської системи освіти. І це значно спростить нашим дітям доступ до навчання в інших країнах, щоб згодом застосувати отримані знання та досвід на Батьківщині.
Автор: Леся МАРТИНЕНКО
Стаття опублікована в журналі МІСТО № 16
*Передрук матеріалу дозволяється тільки за погодженням з редакцією.
Поділитись статтею