Одкровення Петра Шкутяка – про життя, чистки в прокуратурі та своє майбутнє
01 Лютого, 10:22
Поділитись статтею
Одним із перших кадрових рішень Генпрокурора Юрія Луценка стало призначення франківця Петра Шкутяка на посаду інспектора управління внутрішньої безпеки й керівника робочої групи з перевірки доброчесності прокурорів. Луценко проанонсував велику чистку прокуратури «під керівництвом молодої людини, що пройшла фронт і точно не візьме жодного хабара». Генпрокурор також мотивував призначення Шкутяка тим, що він брав участь у «мовному майдані», Революції гідності, добровольцем пішов на фронт, де був важко поранений.
Втім, через п’ять місяців роботи «чистильник» написав заяву на звільнення й повернувся до Івано-Франківська. В інтерв’ю «МІСТУ» він розповів про роботу в Генпрокуратурі, славнозвісну чистку і плани на майбутнє.
– Петре, як ви стали «чистильником», у чому полягала ваша робота?
– Генеральний прокурор запропонував. Сказав, що треба, це була перевірка прокурорів на доброчесність. У новому законі про прокуратуру виписане поняття доброчесності, але до цього ніколи такого не було, тому й запустили цей механізм. Така-от суть цієї роботи.
– І вдалося?
– Запустили, почали перевіряти. Але паралельно формувалася й основна структура, що буде цим займатися, – Генеральна інспекція ГПУ. На сьогодні вже є призначений керівник, там почали і продовжуватимуть перевірку доброчесності прокурорів. Крім того, новостворена інспекція має більше функціональних обов’язків: вона не лише здійснюватиме перевірку доброчесності прокурорів, але й слідчі дії.
Інспекція буде постійно діючим органом, а всі старі управління вже ліквідовані. До складу нової структури входить кілька управлінь і відділів. Керівника призначили за конкурсом: його протестували, провели співбесіду, а її, до речі, проходять усі працівники Генеральної інспекції, яких беруть на роботу.
– Як саме відбувалася перевірка на доброчесність?
– Треба розуміти, що моя посада – інспектор. Фактично завдання було отримувати інформацію і, якщо вона важлива, відкривати службові розслідування. Дані надходили з різних джерел. Я працював у складі управління внутрішньої безпеки та захисту працівників Генеральної прокуратури України. Працівники цього управління власне і проводять службові розслідування, у нас була громадська рада, сформована з учасників бойових дій, за пропозиціями голів обласних адміністрацій. Через них так само надходила інформація.
– Наскільки ефективною була ваша співпраця?
– Це громадська робота: вони передавали інформацію, брали участь у службових розслідуваннях. А громадськість не має повноважень здійснювати слідство. Інколи найбільш активні люди організовували конференції, збирали матеріали й передавали нам. Ми їх вивчали і, якщо вважали вартими уваги, використовували.
– Коли прокурори заповнили відповідні анкети, то всі мали можливість повідомити про недоброчесність того чи іншого службовця, а ви мали це перевіряти. Чи багато надійшло матеріалів і скільки відсотків з них справді були вартими уваги?
– Небагато. Дуже часто це були дані, котрі подають із року в рік і їх або неможливо перевірити, або й перевіряти взагалі нема що. Але були й варті уваги – ми запускали службову перевірку й частенько підтверджували інформацію. Використовували дуже багато матеріалів зі ЗМІ, зокрема від журналістів.
– І якими були результати, чи багато було скандальних звільнень?
– Генпрокурор розповів, що за півроку він звільнив 168 прокурорів із керівного складу, а 28 погоріли на хабарах. Не знаю, скандально це чи ні, я тут не спеціаліст.
– А як щодо Франківщини?
– Тут було багато звільнень. Зняли головного прокурора, міняють заступників, начальників управлінь. Є проблема з міжрайонними прокурорами, тому що їх треба набирати на конкурсній основі. Досить часто ця процедура затягується, і не завжди є можливість знайти нову людину, яка хоче працювати і має достатній досвід, це також правда.
– Останнім часом спостерігаємо тенденцію, коли прокуратура відкриває справи за одними статтями ККУ, а після того, як вони доходять до суду, перекваліфіковує обвинувачення на більш м’яке. Чи свідчить це про недоброчесність прокурорів?
– Генеральна інспекція зараз, власне, має можливість це перевірити. Ми не могли давати оцінку, чи є там корупційна складова і чи це правильно. Важливо, що інспекція має повноваження давати оцінку рішенням, які приймає прокурор, і досі ніхто не міг цього зробити.
– Якби ви не звільнилися, то очолили б новостворену Генеральну інспекцію ГПУ?
– Я не можу, бо є люстрованим і не маю права займати будь-які посади в органах державної влади протягом 10 років, починаючи з 2014-го.
– Яку ви отримували зарплатню?
– 4 000 гривень.
– Як виживали на неї?
– Ну, люди ж живуть… Я не йшов туди робити кар’єру, взагалі не хотів цієї роботи, просто треба було якийсь час там попрацювати. Саме тому зараз я у Франківську.
– Коли Луценко призначав вас, то однією з переваг називав те, що ви – «людина не з системи прокуратури». Які враження лишилися після роботи в цій системі?
– Побачив, як працює Генеральна прокуратура зсередини. Цікавий досвід. Це велика структура зі своїми специфічними завданнями. Вона, з одного боку, потрібна державі, а з другого, як і багато інших структур, – потребує реформування зсередини. Сподіваюся, воно відбуватиметься.
– Що конкретно?
– Я не великий спеціаліст у справах прокуратури, який, попрацювавши там півроку інспектором, буде казати, що треба робити. Я не зазіхаю на славу експерта.
– А втім, ви там працювали і маєте свою думку про цю структуру…
– Прокуратура потрібна для того, щоб виконувати такі функції, як нагляд за слідством, законністю. Це представництво державних інтересів у судах.
Дуже важливим тут є професійний рівень прокурорів і їхня порядність. У тому плані, щоб не дати можливості зловживати повноваженнями. Це водночас велика відповідальність і багато спокус. Тому що багато хто зацікавлений, аби прокурор поводив себе так чи інакше, і досить часто це використовують у бізнес-інтересах. І доки прокурори будуть займатися бізнесом, доти не виконуватимуть своїх прямих функцій. Мабуть, в ідеалі прокурорів має бути трохи менше з набагато більшою зарплатою і з дуже чітким контролем за тим, щоби вони нічим іншим, окрім своєї роботи, не заробляли.
– Ви вважаєте, що у прокурорів мала зарплата?
– Я не кажу, що мала, але в них є спокуси набагато більші, ніж зарплата. На сьогодні зроблені кілька кроків для здійснення громадського контролю – електронне декларування, перевірка доброчесності. І частково це обмежує можливість нових витрат прокурорів, але не певен, що достатньо. Тому треба зберегти функцію контролю за прокурорами, адже їхнє завдання – вигравати суди в інтересах держави чи потерпілих. Для цього слід боротися з мудрими і високооплачуваними адвокатами. А з другого боку – позбутися тих, хто зловживає.
– А до вас звертались із пропозиціями «спокуситися»?
– Люди побачили мене по телевізору, і був ажіотаж, багато прохань про допомогу. Я всім максимально доступно пояснив, що таким не займаюся, в мене не та робота, мій обов’язок – перевірка доброчесності. Через деякий час наплив зменшився і з такими пропозиціями звертатися перестали.
– Ви зараз повернулися додому. Чим плануєте займатись?
– Радий, що повернувся до Івано-Франківська. Я відбув свою службу і хочу, щоби вищезгадана структура справно працювала й надалі. У мене є депутатська робота, я голова фракції у міській раді (БПП «Солідарність», – ред.). Ще більше уваги приділятиму дітям, бо останнім часом не мав можливості, а вони ще малі й потребують уваги і присутності батька. От і хочу кілька наступних років присвятити цьому.
– Як ви оціните рік роботи міської ради? По-перше, ви очолюєте фракцію БПП «Солідарність», більшість в якій – забудовники, по-друге, вашій фракції закидають коаліцію зі «Свободою», по-третє, як на мене, одиниці у міській раді йшли на вибори, щоб відстоювати інтереси громади, а не свої власні.
– Депутат – це людина зі своїм баченням розвитку міста. Якщо ви говорите про депутатів-будівельників, то вони, відповідно, мають уявлення про розвиток будівельної галузі, й це нормально. Так само, як учителі – про розвиток освіти, медики – медицини, і в цьому немає чогось надзвичайного. Рік відпрацювали. Я вважаю, що він проривний з погляду бюджету. Такого бюджету, як цього року, в Івано-Франківську не було ніколи. І це заслуга реформи децентралізації, яку впроваджує президент, хоч за це його й критикували, а тепер, думаю, варто подякувати. Тому що всі ці тротуари, дороги, освітлення, ремонти садочків, шкіл, будівництво відбуваються, власне, за рахунок того, що місто отримало багато додаткових грошей, які міська влада сама могла розподілити на різні потреби. І в цьому великий плюс. Ідеться тут не лише про Івано-Франківськ, а й про всі міста, що мають додаткові надходження в бюджет. Також об’єднані громади отримали кошти на розвиток інфраструктури, тому міста і села мають непоганий поштовх для розвитку.
Чого б мені хотілося? Бачити додаткове залучення в Івано-Франківськ інвестицій, нових інвесторів, створення нових робочих місць.
Як на мене, нам слід шукати баланс між громадською думкою й позицією влади і депутатського корпусу. Завдання міської влади якраз і полягає в тому, щоб шукати той баланс, знаходити компроміс і вміти домовитися.
Мені сподобалося, як працюють у Європі. Для них дуже важливе поняття компромісу. Власне, це мистецтво політики – людям з різними ідеологіями й баченнями прийняти компромісне рішення. І тут нема чого боятися. Це ж стосується і міської ради.
– І скільки часу треба нашій міськраді, щоб дійти до того європейського рівня і навчитися шукати компроміси?
– Не знаю. Це залежить і від якісного складу депутатського корпусу, і від розуміння того, що не може бути правильною чиясь одна думка. Але, гадаю, це можливо, зважаючи на те, що 80% рішень міської ради приймають усі фракції. Є також питання, в яких депутатські думки розходяться, і говорити про коаліцію тут – дещо спекулювати.
Є ж іще міський голова, який формує виконавчу владу, і не дати йому працювати, бо він з іншої партії, було б неправильно з самого початку. Ми не заважали йому, бо живемо в одному місті й зацікавлені у тому, щоб робота просувалася. Якщо нам щось не подобається, ми за це не голосуємо. А рішення, які вважаємо доречними, підтримуємо насамперед.
Всередині фракції немає такого, що керівник вирішив одноосібно і всі тепер мають голосувати однаково. Ми радимося, обмінюємося думками, але кожен може проголосувати так, як вважає за потрібне, і це не означає, що його завтра виключать із фракції чи не будуть з ним розмовляти.
– Рік тому, коли Марцінків став мером, ви казали, що він не буде поганим, якщо візьметься до господарки, а не політики. Рік минув. Як тепер оцінюєте його роботу?
– Мер працює, його точно не назвеш лінивим. Але, звичайно, політика його поглинає з погляду кадрових рішень і показової діяльності. Чи вдасться міському голові втримати здоровий баланс, поки важко сказати. Не можна думати, що узурпуєш усю владу. Людині, котра на посаді, здається, що так і має бути, але дуже часто це призводить до проблем управління, яких керівник не помічає.
Поділитись статтею
