Стежки, що ведуть до Бога. Подорожуємо прощами з отцем Йосафатом Бойком

Паломництво, або проща – це християнська практика, коли людина йде до храму чи  відпустового місця, пов’язаного з життям Ісуса Христа, Богородиці або святих, щоб випросити у Господа якусь ласку. Правдива проща завжди пов’язана також і з покаянням.

Хтось скаже, що те саме можна робити і вдома, адже Бог є повсюди. «Так, можна і вдома, – пояснює настоятель парафії святих Кирила і Методія в Івано-Франківську (Крихівці) Йосафат Бойко. – Але під час прощі, особливо пішої, людина має вдосталь часу, аби усамітнитися і звільнитися від хаосу буденних думок, поміркувати про своє життя, Бога і справи душі, зрештою, влаштувати іспит сумлінню й покаятися». У такі миті до людини приходить ясність і піднесення, й саме в такому стані вона здатна почути голос Всевишнього. Тому дуже важливо підготуватися до прощі духовно, поспілкуватися про це зі священиком, почитати відповідну літературу й переглянути фільми.

Отець Йосафат Бойко за своє життя брав участь у майже сотні прощ. Священик рекомендує читачам «Міста» паломницькі місця, де варто побувати кожному християнину.

Ізраїль

Отець Йосафат Бойко кожного року з групою паломників їздить на Святу землю. Священик вважає, що кожна людина бодай раз у житті повинна там побувати: у Віфлеємі – місті, де народився Христос, Йордані – місті, де Ісуса охрестили, на горі Фавор, де відбулося Преображення Христа, на горі Голгофі поруч із Єрусалимом – місці, де Він помер.

м. Фатіма, Португалія

Цьогоріч відзначають 100 років із дня з’яви Богородиці в Фатімі. У 1917-му з 13 травня по 13 жовтня Діва Марія шість разів з’являлася там трьом дітям-пастушкам. 1930 року Католицька Церква офіційно визнала ці події як диво й одкровення, яке не суперечить доктрині. Діти ще не вміли ні читати, ні писати, але часто молилися на вервиці. Появи відбувалися близько полудня над невеликим дубом. Тоді одним із послань Богородиці було: «Моліться на вервиці щодня, щоб досягти миру та кінця війни». Тоді якраз розгорілася Перша світова. «Століття відтоді минуло, а для українців стан війни знову актуальний, – додає отець Йосафат Бойко. – Маємо не забувати просити захисту в Матінки Божої».

Гріб апостола Петра, м. Рим

Під час розкопок у 1939 році під Ватиканською базилікою, яку імператор Костянтин встановив на місці поховання святого Петра (там згодом був споруджений знаменитий Собор Святого Петра), знайшли похоронний камінь з урною. Напис грецькою свідчив: «Тут спочиває Петро». Знайдені дев’ять фрагментів кісток один із робітників спочатку зберігав у коробці з-під взуття. Коли ж професор Маргарита Гуардуччі розшифрувала напис на камені й вивчила останки, а потім донесла результати свого дослідження до Папи Павла VI в 1968 році, той заявив, що вони «дуже переконливі».

Тепер до цієї базиліки приходять паломники з усього світу.

с. Зарваниця, Тернопільщина

Зарваницю називають українським Люрдом. Марійський (тобто, присвячений Богородиці) духовний центр у Зарваниці є однією з найвизначніших католицьких святинь світу і найбільшою святинею УГКЦ.

За давнім переданням, Зарваницька святиня бере свій початок із чуда явлення Богородиці та її ікони монаху Києво-Печерської Лаври. Сталося це у 1240 році, коли, рятуючись від навали орди хана Батия, який спопелив Київ, християнин втік на галицько-подільські землі, звідки був родом. Знесилений багатомісячними поневіряннями, вкритий кривавими ранами, ледве живий, чоловік заснув. Уві сні йому з’явилася Діва Марія, що простягала нещасному свій рятівний омофор. Прокинувшись, чернець  побачив перед собою чудотворний образ Божої Матері з Дитятком Ісусом на руках, що височів над джерелом. Обмивши рани водою з джерела, він із подивом зауважив, що вони загоїлись. Вдячно поклонившись Богові за чудесний порятунок, монах збудував каплицю, в якій молився перед явленою іконою, та невеличку печеру для себе. З того часу Зарваниця стала місцем паломництва й чернечого подвигу. Із давніх-давен молитва перед чудотворним образом у Зарваниці та споживання води з чудотворного зарваницького джерела приносила зцілення від багатьох недугів.

Церква Успіння Пресвятої Богородиці в Крилосі

До церкви Успіння Пресвятої Богородиці в с. Крилос Галицького району з’їжджаються прочани звідусіль, аби вшанувати чудотворну ікону Пресвятої Богородиці. Її привезли в Галич із Константинополя, столиці Візантії, в середині XІІ століття як подарунок князю. Коли в Галичі у 1157 році освятили величний білокам’яний храм – Успенський собор, то Ярослав Осмомисл подарував образ Пресвятої Богородиці для цього храму. Через кілька років там начебто почалися оздоровлення та інші дива. 28 серпня 2006 року глава УГКЦ, блаженнійший патріарх Києво-Галицький Любомир Гузар, на свято Успіння коронував Крилоську чудотворну ікону. До речі, храм Успіння Пресвятої Богородиці в Крилосі є пам’яткою архітектури національного значення.

Автор: Наталія Мостова

Стаття опублікована в журналі МІСТО № 7

*Передрук матеріалу дозволяється тільки за погодженням з редакцією.