Олег Синютка: «Я дуже завдячую Івано-Франківську»

З грудня 2014 року колишній заступник міського голови Івано-Франківська Олег Синютка працює на посаді голови Львівської обласної державної адміністрації. Як йому керується Львівщиною, читайте у матеріалі «Міста».

— Пане Олеже, хотіла б почати з Вашої історії Франківськ – Львів. Ви програли мерські вибори в Івано-Франківську Вікторові Анушкевичусу, проте це стало стартом блискучої кар’єри, адже згодом Ви обійняли посаду заступника голови міста Львова.

Не так. Моя кар’єра державного чиновника розпочалася з того, що мер Івано-Франківська Зіновій Шкутяк запросив працювати заступником. Без цього нічого б не було. Тому я дуже завдячую Івано-Франківську, тодішньому міському голові, його заступникам Богданові Ониськіву, Василеві Мельничуку і Ганні Карась. Я від них багато чого навчився.

— Часто зараз приїжджаєте в Івано-Франківськ?

Направду, кожного разу рідше. Якщо раніше це траплялося раз на тиждень, потім раз на два тижні, то зараз раз на місяць або й рідше.

— А якби Ви виграли тоді вибори, яким би був Івано-Франківськ сьогодні?

Не думаю про це. Тоді я розумів, що треба робити і як. Але час іде і змінюються люди, обставини й шляхи, по яких треба рухатися. Двічі в одну річку не ввійдеш.

— Івано-Франківськ досить боляче сприймає чужих політиків. От у нас зараз заступник мера – свободівець Олексій Кайда, який не з Прикарпаття, і йому цим часто дорікають. А як Ви вписувалися у львівське середовище?

Львів насправді дуже складно сприймає чужих людей. Думаю, навіть складніше, ніж Івано-Франківськ, і я все це пережив. Зараз розумію, що так треба було, щоб мати інші відчуття, люблячи це місто.

Львів насправді дуже складно сприймає чужих людей. Думаю, навіть складніше, ніж Івано-Франківськ, і я все це пережив.

— Чи є щось у Вашому житті, що могло би примусити повернутися в Івано-Франківськ?

Є дуже хороша приказка: ніколи не кажи ніколи. Складно про це говорити. Якщо спершу мною керували амбіції, що от можна в Івано-Франківську зробити набагато більше, то з часом такі речі притуплюються.

— Політик обраний і призначений – то різні речі. Обраний має значно більше сили, чи не так?

Після невдалих виборів в Івано-Франківську я не хотів нікуди обиратися. Але так сталося, що під час останніх місцевих виборів я очолював список Блоку Петра Порошенка до обласної ради і більшість мешканців Львівщини надали перевагу саме йому. Це для мене якась сатисфакція. Втім, одразу після виборів я відмовився від мандата. Тому що вважав і вважаю, що на двох стільцях не всидиш. Поєднувати посаду голови облдержадміністрації та депутата – неправильно. Тому я, порадившись із Президентом, залишився на посаді голови ОДА, склав депутатський мандат, а наступна людина у списку прийшла в обласну раду.

Втім, зізнаюся, мені сьогодні найкомфортніше працювати в раді саме з фракцією Блоку Петра Порошенка, це найбільша моя опора.

— Проте Блок Петра Порошенка все одно сформував більшість?

Так, в обласній раді є стабільна більшість. Практично 2/3 голосів ми обрали голову обласної ради від БПП. І далі намагаємося, щоб на Львівщині не було опозиції. Деколи є випадки, коли через ті чи інші обставини люди голосують по-різному, але це не означає, що їх треба відкидати. Ми вважаємо, що тут нема ні комуністів, ні «Опозиційного блоку», а отже, треба триматися разом.

Досить часто голосують в унісон. Наприклад, таке складне питання, як екологічний фонд, а це 100 мільйонів гривень, отримує схвалення майже всіх депутатів.

— Львів і сміття – це більше політика і блокада, чи все-таки господарське питання?

Я казав міському голові, який очолює «Самопоміч», що важливі три речі. Перша – не переводити господарські питання в політичні. Друга – не брехати. І третя – взятися і вирішити проблему, яка склалася. Якщо підходити таким чином, то, думаю, все вдасться. А от якщо намагатися отримати політичні дивіденди, то виходить те, що вийшло.

Іншими словами, мер намагався на цьому спекулювати?

— Очевидно, що він дуже талановита людина, і є ще порадники, які формували образ ображеного владою та іншими політиками чиновника. Але вони не врахували, що наші люди дуже мудрі і в усьому швидко розбираються.

— ЗМІ це підхоплює із заголовком «Як Синютка поставив на місце Садового». Таке враження, що вас намагаються зіштовхнути лобами, чи не так?

Я дуже не люблю такого. Втім, у житті завжди є провокативні речі такого штибу, і не треба на них реагувати. Журналісти теж можуть зловити різке висловлювання міського голови на мою адресу, і я бачу їхнє бажання на цьому щось розкрутити. Сьогодні Андрій Садовий потрапив у дуже скрутне становище, і я би не хотів бути на його місці. Тож треба пробачати такі слабкості.

— Отже, ви спілкуєтеся?

Не може голова облдержадміністрації не спілкуватися з міським головою.

— Може, в Івано-Франківську були такі приклади.

Це неправильно. Я не можу сказати, що ми спілкуємося щодня, але кілька разів на тиждень обговорюємо різні проблеми. Причому не залежить від того, хто кому телефонує. Якщо мер бачить, що є якась проблема, то телефонує або на мобільний, або на «прямий». Якщо в мене є якісь питання, то я шукаю його.

— А коли Вам запропонували обійняти цю посаду, Ви радилися з Садовим, перш ніж погодитися?

Я тоді радився з двома людьми, і серед них не було міського голови Львова. Втім, звичайно, про моє рішення він дізнався одним із перших.

— А з ким ви радилися?

Одна людина – мій батько. А друга – колишній голова Івано-Франківської обласної ради Ігор Олійник.

Одна людина – мій батько. А друга – колишній голова Івано-Франківської обласної ради Ігор Олійник.

— Ви з Садовим зараз у різних політичних командах. Це Вас не бентежить?

Важливо, які в тебе інтереси. Якби я керувався власними чи відстоюванням кланів, то почувався б некомфортно. Натомість я сьогодні в команді Президента.

— Розкажіть, як ви комунікуєте з мешканцями.

Я вважаю, що чиновник, який прийшов у цей кабінет після Революції Гідності, завдяки людям, що вийшли на Майдан, повинен бути носієм правильних цінностей. Звісно, у мене як голови облдержадміністрації є прийомний день. Але приймаю не тільки тоді. Проте я не терплю, коли люди приходять у приймальню і шикуються в чергу. Вважаю, що це даремна трата часу. Всі знають: якщо ти прийшов і стоїш у черзі, це ще не означає, що ти потрапиш до голови ОДА. Водночас усім, хто телефонує до мене у приймальню, віддзвонююся, і, якщо бачу, що є потреба, то завжди знаходжу час для зустрічі.

— З якими питаннями люди приходять?

Із різними. Іноді достатньо зателефонувати у приймальню голови ОДА, щоби проблема вирішилася. Деколи я мушу кудись дзвонити, а іноді питання місяцями розв’язуються, тому що на це треба більше часу.

Ми запровадили ще одну річ, яка мені суттєво полегшила роботу – це лінія 112. У багатьох містах є гарячі лінії, але тут ми звели і пожежну, і швидку, і поліцію в один номер. Громадянин може безкоштовно зателефонувати, і його переключать на необхідну службу. Ми вважаємо, що людина в екстреній ситуації не повинна згадувати всі номери, їй достатньо тримати в голові один-єдиний. І ще одне: коли телефонують щодо господарських питань, то ми закриваємо звернення тільки після зворотнього дзвінка до заявника і підтвердження, що він задоволений. Ми колись це впроваджували у Львові, й мали позитивний ефект. Я переніс цей досвід на область, бо це приклад вдалої комунікації.

Перший заступник голови щодня дивиться на невиконані звернення, і це його спонукає до швидшого реагування. Але деколи цим займаюся я, щоби всі відчували, що питання важливе.

— А впроваджували ще якісь зміни? Може, ремонти робили, коли прийшли?

Ні, це погана прикмета (сміється). Стан приміщень не найгірший, та й коштів на це нема.

А щодо змін, то після місцевих виборів, коли люди нам надали перевагу, то десь на 30% я скоротив апарат ОДА. Це було тяжке рішення, дехто після цього опинився без роботи. Важливо, щоб пішли не затребувані працівники, які й так собі знайдуть роботу, а баласт утримався, а навпаки, щоб залишилися найкращі. І я сьогодні задоволений командою, яка працює в облдержадміністрації.

— Як визначали кращих-гірших? Хтось моніторив роботу?

Це рішення приймали після моєї річної роботи, я вже бачив, хто на що здатен. Хоча, коли я прийшов, то сказав, що всі мають шанс. У мене були претензії тільки до двох людей, які під час Революції Гідності неправильно себе повели, і з ними я працювати не хотів. Усі інші мали шанс. А на прізвища я не зважаю.

— Як часто ви спілкуєтеся з Президентом?

Голови облдержадміністрацій вважають, що той формат, який у нас є, неймовірний. Тому що люди телефонують тоді, коли потрібно, і питання швиденько вирішуються. Якщо мені треба порадитися, то ще не було такого, щоб я або через першого помічника, або надіславши повідомлення не зміг цього зробити. Якщо хочу зустрітися – те саме. У найближчі дні вже запланована така зустріч.

— І як часто, раз на тиждень чи на три місяці?

Так довго, як раз на три місяці, ще ніколи не було. Але й раз на тиждень немає потреби у зустрічі з Президентом.

Ми, голови обласних державних адміністрацій, розуміємо, що завантажувати главу держави смітниками або ямами на дорогах в умовах війни не можна. Йому як головнокомандувачу вистачає болю. Але інколи доводиться ставити питання, які, окрім першої людини в державі, ніхто не може розв’язати. Зрештою, всі державні чиновники знають про його прихильність до Львівщини, тому мені вирішувати проблеми набагато простіше.

Було в моєму житті, що, спілкуючись із певними людьми, я казав: оскільки в нас із вами не виходить розмови, то мені треба про це поспілкуватися з Президентом. І люди відступають. Ніхто не хоче цього, тому що глава держави – надзвичайно вольова людина. Сьогодні, в умовах війни, дуже багато речей в Україні відбулося через те, що у нього сильна воля. Якби її не було, то російські війська були б не на Донбасі, а в глибині України.

Автор: Тетяна СОБОЛИК

Стаття опублікована в журналі МІСТО № 7

*Передрук матеріалу дозволяється тільки за погодженням з редакцією.