Країна лицарів і мегалітів: розповідь франківця про подорож до Мальти

Відкриття європейських кордонів для України відбулося під час головування в ЄС крихітної острівної держави у Середземному морі – Мальти. Невипадково саме до цієї країни напередодні епохального голосування в Європейському парламенті, яке надало українцям можливість подорожувати Європою без віз, вирушив президент України Петро Порошенко.

Тож навіть попри недавню сенсаційну поразку, якої зазнала українська футбольна команда від збірної цієї карликової держави, сентиментів до Мальти в українців повинно бути чимало. Тим більше, що на давні стосунки наших народів натякає скульптурна композиція в одному з мальтійських храмів – соборі Іоана Богослова: погруддя Великого маґістра Мальтійського ордену Ніколо Коттонера підтримують дві мармурові фігури – запорозького козака та африканського невільника.

На Мальтійських островах химерно переплелися визначні історичні події, доленосні для цілої Європи. Відбитками найдавніших часів на цих невеликих клаптиках суходолу стоять кам’яні святилища давніх європейців – мегалітичні споруди, збудовані давніше за єгипетські піраміди і знаменитий британський Стоунгендж.

Окрім принесення кривавих жертв богині родючості, тут, імовірно, відбувалася кремація померлих і якісь дійства, пов’язані з поклонінням духам предків.

Ще п’ять тисяч років тому з велетенських каменів були споруджені храми, які належать до найкраще збережених пам’яток європейської мегалітичної культури. Дотепер не зрозуміло, в який спосіб, не володіючи високими технологіями (без металевих знарядь та не винайденого ще колеса), люди тієї епохи пересували ці кам’яні брили, найбільша з яких, вкладена в стіну святилища в Хаяр-квімі, важить понад 10 тонн. Ще більше вражає майстерність, з якою тогочасні будівничі прикрашали стіни цих давніх храмів рельєфними зображеннями тварин та спіралеподібними і криволінійними орнаментами, видовбуючи складні малюнки у податливому вапняку.

Ці велетенські споруди від 3 до 8 метрів наводять на думку, що тут не обійшлося без допомоги легендарних допотопних гігантів. Власне тому, мабуть, і виникла на Мальті місцева легенда про велетку Сасуну, яка наносила сюди це каміння. Дехто припускає, що саме скульптурне зображення цієї богині (заввишки до 3 метрів, але зруйноване до пояса) було виявлене під час розкопок у святилищі Тарксієн. Цього кам’яного ідола також ще називають Товстою Панею, Мальтійською Венерою та просто богинею родючості.

На думку таких дослідників, як Марія Гімбутус та Девід Трамп, обриси деяких мальтійських мегалітичних храмів невипадково нагадують пишні жіночі форми, – зауважив у розмові з кореспондентом “МІСТА” археолог Тарас Ткачук. – Є припущення, що тут відбувалися ритуали, пов’язані з культом родючості. В цьому контексті столоподібні камені, виявлені у святилищах, дехто з дослідників інтерпретує як вівтарі. Однак у мегалітичних спорудах багато загадкового, і досі ніхто не знає напевне, для чого їх будували.

Про проведення якихось культових церемоній у цих мегалітах свідчать знайдені в Тарксієні кістки тварин, яких приносили в жертву, видовбана в камені чаша для збору жертовної крові, крем’яний ніж, статуетки жінок із великими животами й широкими стегнами. Ритуали, очевидно, відбувалися в чітко визначені “священні” дні – рівнодення чи сонцестояння. Про це свідчить принаймні розташування орієнтованого на фази місяця храмового комплексу Хаяр-квім (буквально – “каміння молитви”). Окрім принесення кривавих жертв богині родючості, тут, імовірно, відбувалася кремація померлих і якісь дійства, пов’язані з поклонінням духам предків. На таку функцію наземних мальтійських храмів вказує знайдений у 1902 році некрополь Гіпогей (з грецької – “підземний храм”) – велетенський комплекс печер із нішами, в яких були поховані тисячі людей.

За переказами, вузькими вуличками стародавньої столиці в 61 році нашої ери ступав апостол Павло. Саме на берег Мальти він зійшов після кораблетрощі, й уже звідси християнство повело свій переможний наступ на давній Рим.

Ще однією унікальністю мальтійських мегалітів, яка відрізняє їх від, скажімо, знаменитого британського Стоунгенджу, є те, що ці монументальні споруди мали приміщення, які закривалися дверима, деякі з них мали оштукатурені стіни, і, ймовірно, дерев’яне перекриття.

Мені особисто вдалося оглянути тільки шість із близько 40 мегалітичних споруд, знайдених на Мальтійських островах, – розповідає Тарас Ткачук. – Під час перебування у цих місцях виникло враження, що давні будівники мегалітів, споруджуючи ці храми, робили імітацію печери, яку в свою чергу можна інтерпретувати як вхід у потойбічний світ. Хоча на узбережжі Мальти є достатньо природних печер, які можна було використовувати для проведення ритуалів.

До речі, за легендою, в одній із прибережних печер на острові Гозо зваблива німфа Каліпсо утримувала в полоні грецького героя Одіссея. Меморіальної дошки на честь героя давньогрецьких легенд, звичайно, тут причепити не додумалися, але вказівники для туристів підказують напрямок до пам’ятного місця.

Це гарна байка для туристів, яким приємно побувати в оспіваних Гомером місцях, – розповідає археолог Тарас Ткачук. – Зрештою, Одіссей цілком міг плавати в цих краях, звідси не так вже й далеко до Егейського моря.

Власне, мореплавців на цих островах ніколи не бракувало, і навіть назву їм дали найлегендарніші з моряків – фінікійці, які свою колонію тут назвали Малет. Однак про період перебування цих морехідців теперішні мешканці Мальти не придумали таких красивих легенд, як про Одіссея, хоча колонії засновників Карфагена зафіксовані археологічно.

За кількасот років до нашої ери ці острови були ареною Пунічних війн. Ними володіли карфагеняни, а коли Карфаген зруйнували – долучилися до Римської імперії. Процвітання Мальти у римські часи відоме за спогадами Ціцерона і Лівія, які описували тодішню мальтійську столицю Мдіну як місто з прекрасними спорудами і надзвичайно високим рівнем життя.

Але важливішим для теперішніх мальтійців є інший факт з історії Мдіни. За переказами, вузькими вуличками стародавньої столиці в 61 році нашої ери ступав апостол Павло. Саме на берег Мальти він зійшов після кораблетрощі, й уже звідси християнство повело свій переможний наступ на давній Рим. Бухта, де розбився корабель, яким апостола везли на імператорський суд до Риму, названа тепер його іменем. Місцеві мешканці охоче показують туристам піщану косу, на яку викинуло потрощений корабель, і грот, в якому три місяці жив Павло і творив чудеса зцілення.

Вважається, що християнська традиція на Мальті неперервно триває власне від часу тримісячного перебування на острові апостола Павла. Прикметно, що в теперішній мальтійській столиці Валетті збудовано так багато католицьких храмів, що практично кожної неділі тут відбувається якесь храмове свято. Зважаючи на те, що святкові врочистості тут люблять відзначати впродовж цілого тижня, можна сказати, що на Мальті церковне свято триває увесь рік.

Згодом Мальтійські острови перебували під владою візантійського імператора і норманського короля. Понад три століття Мальтою володів найзнаменитіший лицарський орден госпітальєрів, який відтоді називають Мальтійським. Неприступні мури укріплень, збудованих лицарями, стримували натиск на Європу Османської імперії в XVI столітті. За переказами, у цьому протистоянні з турками лицарям-госпітальєрам допомагали навіть українські козаки (саме з цієї причини запорожця зобразили у скульптурній композиції у згаданому храмі Іоана Богослова).

Нагадуванням про ті славні часи є знаменитий форт святого Ельма, розташований біля Валетти. Спеціально для туристів на території цього середньовічного укріплення щомісяця відбуваються костюмовані вистави за участю десятків важкоозброєних вершників та піших лицарів, які проводять муштру на плацу. Спогади про часи Мальтійського ордену навіюють також збережені дотепер давні «оберті» – будівлі лицарських «казарм» та в’язниця для кавалерів ордену на острові Гозо. Усі будівлі, в яких перебували лицарі Мальтійського ордену, були прикрашені відповідними гербами. Однак після окупації острова військами Наполеона великий завойовник наказав знищити ці аристократичні символи. Так само за велінням Бонапарта закрили бордель у портовому містечку Марсашлоку, який дотепер стоїть закинутий і порожній. Кажуть, що відтоді для яких би благородних потреб не купували цей будинок, з його новими власниками завжди траплялися якісь нещастя. А ночами в кам’яниці бродять привиди розпусних жінок у білих сукенках. Хоча ця історія також більше нагадує ще одну байку для туристів.

Ще кілька десятків років тому Мальта була колонією Великої Британії, і головне місто острова Гозо дотепер носить ім’я англійської королеви Вікторії. У 2004 році Мальта стала найкрихітнішою країною Євросоюзу, і тоді на п’ятицентовій мальтійській монеті з’явилося зображення мегалітів, збудованих на цих островах понад 5 тисяч років тому – так замкнулося коло європейської історії…

До речі, саме історія Мальти вважається однією з найбільших туристичних приваб цієї країни. А туризм – одна з основних галузей економіки Мальти, що займає 25% валового національного продукту, становить 22% національного доходу і дає роботу 27% працездатного населення країни. Щороку Мальтійські острови приймають майже мільйон туристів. У країні багато морських курортів з прекрасними пляжами.

Життя на островах Мальтійського архіпелагу багате на події. Увесь рік тут проводять виставки, фестивалі, спортивні змагання.

Життя на островах Мальтійського архіпелагу багате на події. Увесь рік тут проводять виставки, фестивалі, спортивні змагання. Щорічно з жовтня по червень у приміщенні Французького клубу демонструють французькі документальні та художні фільми з англійськими субтитрами: вхід вільний. Географічне товариство Мальти запрошує на традиційні зустрічі, які проводять із жовтня по травень у Валетті. У цей же період Товариство організовує пішохідні прогулянки найцікавішими місцями Мальтійських островів.

Характерною прикметою Мальти є щоденна післяобідня сієста – з 13:00 до 16:00 всі установи, банки, аптеки, окрім чергових, закриваються. Працюють тільки великі універмаги і деякі приватні крамнички.

Оскільки країна дуже релігійна, тут забороняється з’являтися в напіводягненому і оголеному вигляді в громадських місцях. Нудистських пляжів немає.

Характерною прикметою Мальти є щоденна післяобідня сієста – з 13.00 до 16.00 всі установи, банки, аптеки, окрім чергових, закриваються. Працюють тільки великі універмаги і деякі приватні крамнички.

Щодо мальтійської кухні, то страви тут прості і їх безліч. Для приготування їжі використовують сезонні продукти і дари моря, які у всьому своєму різноманітті представлені на рибних ринках і в магазинах. Великою популярністю користуються на Мальті страви з овочів, сиру, риби і м’яса, запечених у тісті. На гарнір найчастіше – рис, макарони. Особливо смачні страви, приготовані з молодої цвітної капусти, запеченої в хрусткому тісті з овечим сиром і курячими яйцями. Популярні також пиріжки зі шпинатом і анчоусами. Спагеті (пасту) продають всюди. Ще один важливий елемент мальтійської кухні – різноманітна тушкована і фарширована їжа. Мальтійські вина недорогі, багато сортів вирізняються хорошою якістю.

…Життя на перехресті афроазійського та європейського світів і багата історична спадщина, залишена народами різних культур, наклали на теперішню Мальту свій унікальний відбиток. Місцева мова має очевидне семітське коріння, але насправді є дивною сумішшю грецьких, англійських, італійських слів, а для письма тут використовують латинку. У зовнішності мальтійців прослідковуються очевидні арабські риси, але за віросповіданням вони в більшості католики.

Водночас, маючи на своїй території найкраще збережені одні з найдавніших на Землі рукотворні споруди, мальтійці не проголошують себе найдавнішою нацією світу.

Тут надзвичайно дбають про збереження пам’яток історії і разом з тим ставляться до цих надбань як до загальнолюдської спадщини, – ділиться своїми спостереженнями франківський науковець Тарас Ткачук. – Після здобуття Мальтою незалежності 1964 року місцеві мешканці все залишили таким, яким воно було в колоніальні часи. Тут нікому в голову не прийде, як у Франківську, руйнувати старожитності і будувати на їхньому місці супермаркети. Мальтійці, зрештою, роблять це з прагматичного інтересу, бо розуміють, що туристи не приїдуть дивитися на новобудови. Вони усвідомлюють, що все це належить не їм, а наступним поколінням.

Богдан СКАВРОН

Стаття опублікована в журналі МІСТО №9

*Передрук матеріалу дозволяється тільки за погодженням з редакцією.