Іноземець написав емоційний вірш про Франківськ і закликав не поділяти людей

Джонатан Бісумба з Республіки Конго вже п’ятий рік вивчає в Івано-Франківську геоінформатику. Українською говорить вільно, пише майже без помилок. Навіть склав вірш і назвав його “Тобі”.

Домовились із ним зустрітися біля редакції. Надворі -3, пролітав сніг. Джонатан без куртки, лише у теплій сірій кофті. На голові шапка, шия закутана. Питаємо, чи він не змерз.

Мені не холодно, — посміхнувся хлопець.

Він — студент Івано-Франківського технічного університету нафти і газу, опановує геоінформатику. Ця наукова дисципліна вивчає принципи просторової інформації і формування на цій основі нових уявлень про світ.

Каже, за навчання платить “ще нормально”, порівняно із його друзями з Конго, які є студентами американських вишів. Точну суму не називає.

Говорити українською Джонатан почав десь через 8 місяців після приїзду до Івано-Франківська.

Спочатку було важко, бо ні я викладачів не розумію, ні вони мене. Але ходив на підготовчі курси, вчив мову — і зараз уже все добре. З одногрупниками спілкуюся українською, — розповідає він.

На його Батьківщині, у Республіці Конго, розмовляють французькою. Тож хлопець говорить з акцентом, комп’ютер у нього теж на французькій.

Про адаптацію в Україні згадує трохи із сумом. Каже, часто стикався із дискримінацією через колір шкіри. Було це не часто, але таки траплялося.

Джонатан навіть написав вірш і назвав його “Тобі”. У ньому він розповідає про переживання через несприйняття частиною суспільства.

Хочу донести, що всі ми — рівні, і не треба поділяти людей: хтось кращий, хтось гірший, — пояснює зміст віршу Джонатан.

Зараз у нього багато друзів, франківців, про яких він говорить лише з посмішкою. Планує здобувати ще одну освіту — психолога. Напевно, поступатиме до Прикарпатського університету.

Навіть не знаю, чи хочу додому, — відповідає хлопець на питання, чи планує повертатися до Республіки Конго. — Тут багато вже рідних мені людей, з якими би я не хотів розлучатися.

До речі, у листопаді Джонатан виграв популярний у Франківську конкурс краси “Star face of the season”.

Скриншот із сюжету МІСТА

Пропонуємо прочитати вірш Джонатана Бісумби, який він написав українською мовою.

Тобі

тобі, Франківськ

ах … старий Станіславів

Ти напевно запитаєш себе, від кого ці слова,

але Ти не повіриш.

це від людини здалека,

безіменного чоловіка,

без обличчя,

без упереджень,

що є тільки перехожим здалеку

коли запитують звідки я
мені завжди хочеться відповісти,
що я просто сусід.
Однак, як я розумів, моя занадто сильна засмага
видає мене швидше, ніж акцент.
А ти теж здогадався, читаючи ці рядки ?
Сподіваюся що ні.

Ти пам’ятаєш цей день?

Це почуття, ця усмішка …

 овва! Ця радість, 5 років тому,

Так, вже 5 років минуло,

відколи я ступив ногами на твою землю,

де крижаний вітер мене привітав.

Мені сказали,

 що “холод тут на півроку”

звичайно,мене огортав холод,

 та не вітер був причиною незручності

що мене вбивала.

 Так –

я кажу про ці погляди

такі холодні та гострі,

які не бажали щастя.

Дивний і смішний, –

моє волосся?

А це може бути  причина?

Ну, я визнаю;

Мене дивувало спочатку,

це гладке,незвичне волосся ,

дивне в багатьох кольорах,

викликало мою цікавість .

Ну, як бачиш

У нас темний колір обличчя,
та навіть в нього є відтінки.

коричневі, чорні та різнобарвні очі

та і сильно кучеряве волосся у всіх .

Я одного дня дізнався, що

на землі

є народи,

різні традиції,

різні культури,

ти знав?

а також,

слухай …

Різниця між кольором їхньої шкіри,

і я не міг дочекатися, коли побачу ці дива природи,

тому що деякі  з них здавалися мені неймовірними.

Однак я швидко зрозумів, що для тебе,

мабуть,

Я не маю правильного кольору;

чи мені має бути за це соромно?

Так, можливо,

але я хотів знати,

за що мені дорікають

І, перш за все,

чого очікують від мене.

Може себе ненавидіти?

І навіть якби я хотів, чи міг би це зробити ?

Знаєш що?
я майже це зробив?

але як бачиш,

на щастя, у мене був єдиний вибір –

любити себе, таким яким я є,

так як і ти зробиш.

Тому що ні ти,

ні я,

не мали вибору.

Такими нас створено.

І сьогодні, якщо б я мав вибір,

Я б вибрав такий ж колір шкіри,
такий же ж загадковий

Я не розумів

Чому мені не відкривають, коли я стукаю у двері?

Чому не приймають мене під свій дах, коли можуть?
Я думав, гроші не мали кольору,

мої, мабуть, забарвлені кольором моєї шкіри.

Я довго питав себе,

чи причина в мені?

Можливо, у моїх предках?

І якщо так

Мені не потрібно нести тягар своїх помилок,

ні відповідати за свої дії,

але готовий покаятися за їхні вчинки, якщо це необхідно

так щоб нарешті мене побачили як людину рівну.

Я декілька разів майже здавався,

але зустрів декількох з вас

ця частина вас, кому,

Я не знатиму, як показати свою подяку,

і кому я буду вдячний вічно,

і завдяки кому я, нарешті, пізнав Тебе.

Я зрозумів, що за цими суворими поглядами

приховано стільки ніжності,

і серця наповнилися патріотичним духом,

До традицій та звичаїв

Я був вдячний їм за те, що
пізнав смак ваших смачних страв,

таємниці яких я хотів би дізнатись.

Я відкрив вашу красу,

ту  доброту, яку Ти ховаєш

 за стіною небажання

будується на підставі упереджень .

В один момент я думав, що це ніколи не відбудеться,

але так, я створив сім’ю,

сім’ю серед Твоїх дітей

 і на яку я можу розраховувати в будь-який час

брати, сестри – ти повірив б?

Я сам спочатку не повірив.

Інші відмовлялися вірити,

 що колір моєї шкіри лише зовнішній,

але вони швидко мене переплутали навколо козацького столу

наливали самогон,

співаючи в унісон Твій патріотичний гімн.

І вони швидко зрозуміли, що, незважаючи ні на що,

незважаючи на те, звідки я ,

 наскільки це можливо –

ми не такі різні .

Там, звідки я прийшов

 гаряче півроку,

і Ти будеш здивований,

оскільки це нічого не змінює в моїй особистості.

Звідки я прийшов

є також як погані, так і

хороші люди.

І так,

ми також проливаємо одинакові безбарвні сльози,

коли ми емоційно вражені

і кров у нас одинаково червона,

коли ми поранені.

Деякі навіть перевірили це, вони можуть підтвердити.

Там, звідки я походжу,

ми також у вічній боротьбі проти несправедливості,

в пошуках щастя.

Для нас і для тих, хто прийде після нас.

Одного дня я розповім Тобі про те ,
звідки я прийшов,

якщо Ти не проти

якщо, звичайно, ти відкриєш свої двері,

 і запросиш мене до свого столу.

Деякі вважають себе патріотами, ненавидять мене,

але хто знає?

 У нас може бути той самий ворог,

 і ми маємо спільні погляди на життя.

Різниця кольорів,

їх суміш –

це лише витвір природи,

або Бога.

я знаю що,

  як і я, Ти також віриш в Нього.

Я ще хотів Тебе щось запитати

просто закрий очі і уяви собі трохи …

уявити собі світ

світ, що має

єдиний аромат,

один колір,

лише один вид,

єдиний смак…

як ти думаєш, дивний і сумний світ –  чи не так?

Як ти  бачиш,

Є лише ці відмінності,

це суміш всього і нічого

що є справжня краса незрівнянних витворів природи,

яка завжди буде нас дивувати та вражати.

Благословення чи прокляття,
я нічого проти цього не можу зробити,
і нічого не можу змінити.

і я хотів би розповісти про це  набагато голосніше,

так, щоб нарешті почули в усіх кутках світу,
і сподіваюсь ,що через Тебе всі мене почують.

У будь-якому випадку

ти забуваєш правду,

що земля є “ЗЕМЛЯ”,

що навіть її ім’я

її континенти,

її країни,

її кордони –

є лише людським витвором.

ми живемо на тій ж землі,
ми відокремлені лише дуже великою і глобокою
калюжею води.

Ненависть –

Це лише інша наша натура, яку ми всі вибираємо,
гарна новина полягає в тому,
що у нас є вибір між ненавистю та любов’ю

доклади зусиль ,щоб пізнати мене,

і ти побачиш, що ми не відрізняємося одне від одного.

Давайте припинимо вічно шукати ті відмінності,
що нас розділяють
та звернемо увагу
на спільні риси, що нас обє’днують.

Дивись,

Уважно дивись,

Це всього лише колір

Я не нігер,

якщо ти б запитав

я б ввічливо тобі сказав,
що мене звати Джонатан.

Джонатан Бісумба

Автор публікації: Юрій Гільшанський