“Дивосвіт” особливих франківців

За радянських часів таких людей намагалися не показувати. Вони десь посередині між дорослими і дітьми – дорослим із ними нецікаво, а діти їх бояться. “Дивосвіт” став для них другим домом. Тут не можуть змінити цих осіб, але здатні допомогти їхнім батькам тягнути важку ношу.

Рятівне коло

Після закінчення школи для осіб із проблемами розумового розвитку світ стає закритий. Їм просто нема куди себе подіти, де реалізувати… Зрештою такі люди просто цілодобово стовбичать у чотирьох стінах вдома. Вони абсолютно не інтегровані в суспільство.

Івано-Франківський міський центр соціально-психологічної реабілітації дітей та молоді з функціональними обмеженнями “Дивосвіт” став рятівним колом для таких осіб. Заклад був створений дев’ять років тому. Після відкриття до центру прийшли ті, хто по 5-8 років сидів удома. Наразі осередок відвідує 47 вихованців.

За віком вони дорослі особистості зі своїм характером, потребами, – каже директор Івано-Франківського міського центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, голова ГО “Лада” Леся Дикун. – Але поводяться вони, наче діти, тому ми їх так і називаємо.

Творчість, спорт і кохання

Відвідувачі “Дивосвіту” зовні можуть здаватися звичайними, здоровими молодими людьми, адже розумова відсталість помітна не одразу. Але зазвичай це особи з синдромом Дауна, епілепсією, ДЦП, порушеннями нервової системи… Є діти, які, окрім розумової відсталості, ще й узагалі не розмовляють.

У центрі їм більш ніж комфортно – тепла атмосфера, всі такі самі, ніхто не кепкує і не тицяє пальцями, постійно відбуваються цікаві заняття. І найголовніше – відвідувачі центру набувають навиків самообслуговування, чого вдома часто не дають зробити батьки, які зазвичай шкодять гіперопікою. Ці навики дуже важливі, адже батьки старіють, а молоді особи дорослішають.

Відвідувачі “Дивосвіту” вчаться тут самостійно готувати їжу, прибирати, малювати, писати, лічити, майструвати прикраси. Кожен робить це по-своєму – наскільки дозволяють фізичні можливості. І в кожного свої досягнення: хтось навчився вишивати, інший зміг розмалювати замальовку і не вийти за контури, а дехто нарешті почав самостійно їсти.

Іноді вихованці навіть беруть участь у міських заходах. Наприклад, у фестивалі творчості дітей та молоді з функціональними обмеженнями “Повір у себе”. Найбільше учасники полюбляють виконувати пісні про маму, декламувати вірші. Хоча до такого виступу доводиться готуватися понад місяць зі щоденними репетиціями. Найскладніше – вивчити слова, адже у вихованців доволі кепська пам’ять.

На сцені, під час презентації номеру, кожна дитина прагне, аби її всі побачили, – каже в. о. директора “Дивосвіту” Юля Кушнір. – Для них це надзвичайно важливо.

Окрім цього, відвідувачі мають заняття у спортивному центрі, що по вул. Симоненка, адже більшість осіб із обмеженими можливостями страждають від надлишкової ваги – і не лише через те, що мало рухаються. Вони також мають проблеми з травленням, гормональний дисбаланс та інші супутні порушення в організмі.

У “Дивосвіті” не обходиться і без… кохання. У цих молодих осіб лише розумовий розвиток із обмеженими можливостями, але серце так само, як і в будь-кого іншого, здатне любити. Залицяються по-дитячому, але від того не менш щиро: пригощають печивом, намагаються ближче сісти, хлопчики подають дівчаткам руку… Попри це, як батьки, так і педагоги постійно пояснюють вихованцям, що вони потребують особливої опіки, тому можуть мати лише друзів.

Часто вони питають, коли одружаться, матимуть своїх дітей, – розповідає Юля. – Аж серце крається пояснювати, що це неможливо.

Цінні проекти

Аби підтримувати “Дивосвіт” і залучити додаткові кошти, Леся Дикун вже неодноразово писала різноманітні проекти від своєї громадської організації “Лада”. Бо ж із самого початку стало очевидно, що є речі, які просто нереально здійснити за гроші з міського бюджету.

Перший проект, котрий вдалося реалізувати, дозволив закупити газонокосарки, з якими вправлялися відвідувачі “Дивосвіту”. Досвід перейняли в польському центрі для людей з обмеженими можливостями. Діти були захоплені – возик, котрий треба тягнути і який ще й скошує траву. А найбільша перевага в тому, що в цій справі одразу видно результат праці – для осіб із розумовою відсталістю це дуже цінно.

Із газонокосарками зазвичай приходили в міський парк – і гайда наводити лад. Діти настільки тішилися цим заняттям, що невдовзі батьки одного хлопчика навіть придбали йому цей прилад. Сім’я мала дачу, де хлопчина регулярно почав використовувати подарунок – таким чином він відчував свою важливість для родини.

Інший проект був скерований на порозуміння між батьками і дітьми. Фахівці центру зазначали, що особи з інвалідністю дуже легко йдуть на контакт і тому багато чому навчаються, однак за літній період, коли в “Дивосвіті” канікули, майже все забувають. Приміром, під час заняття кулінарією відвідувачі центру можуть приготувати салат чи канапки, але чомусь удома цього не роблять. А все через батьківську гіперопіку.

Коли молода людина приходить до центру, де немає ні тата, ні мами, а лише 15 таких самих відвідувачів і один педагог або психолог, то доводиться починати робити все самотужки, – розповідає Леся Дикун. – І виявляється, що все вони можуть. Дивлячись одне на одного, повторюють алгоритм дій і зрештою показують чудові результати.

У рамках проекту педагоги пояснювали батькам цю особливість, вчили дивитися на власних дітей по-іншому, дозволити бути більш самостійними.

Ще один цікавий проект – ляльковий театр. До центру запросили столичного тренера, котрий показував, як правильно працювати з особами із обмеженими можливостями, аби поставити виставу. Однак багато чого ніяк не вдавалося: дитині, яка погано розмовляє і навіть рухається, не так легко зіграти якусь емоцію, запам’ятати текст тощо. Але працівники “Дивосвіту” знайшли вихід – вирішили поставити ляльковий театр. Пальчикові іграшки принесли колосальний результат. Діти побачили, що через ці забавки вони здатні керувати лялькою (персонажем), наділяти її емоціями, думками, при цьому не завжди потрібно щось говорити. Головне – командна робота: хтось має непогану дикцію і може начитувати текст, інший добре рухає руками і керує пальчиковими іграшками…

Спершу вистави-мініатюри демонстрували для своїх – у “Дивосвіті”. Теми вигадували різноманітні: про любов до батьків, про тварин, здоровий спосіб життя… Уже незабаром свої вистави відвідувачі центру презентуватимуть у дитсадках. І для них це ціла подія!

Працювати з такою категорією людей треба творчо, – зазначає Леся Дикун, – адже їм дуже швидко набридає одноманітність.

Значний прогрес мав проект по роботі з тваринами. Для осіб з інвалідністю дуже важливий цей контакт, вони можуть годинами розповідати про своїх домашніх песиків-котиків: які вони пухнасті, м’якенькі, ніжні… Завдяки проекту вихованці “Дивосвіту” змогли побувати в дельфінарії та зоопарку “Лімпопо”. Для багатьох дітей така мандрівка була першою в житті. Вражень – море! Найдужче тішилися кумедними мавпочками. А білі тигри вразили абсолютно всіх.

Потребує розширення

“Дивосвіт” передбачений для осіб віком до 35 років. Однак багато вихованців центру вже перейшли цей поріг. Але батьки все-таки наполягають на подальшому відвідуванні закладу.

Не можна просто взяти і зачинити перед ними двері, – каже Леся Дикун. – Там усі їхні друзі, зрештою, там минає велика частина їхнього життя. “Дивосвіт” став для його відвідувачів другим домом.

Керівництво пішло назустріч і надало цим особам можливість відвідування закладу двічі на тиждень.

Саме тому центр, площа якого зараз сягає 132 кв. м, потребує розширення – як територіального, так і кадрового. Тим паче, особи з розумовою відсталістю вельми болісно реагують на галас, тісноту, напружену атмосферу…

Згідно з санітарними нормами, на одного соціального педагога не може бути більш ніж 10 осіб з розумовою відсталістю, – коментує Юля Кушнір. – А в “Дивосвіті” на одного працівника припадає аж 15 вихованців. Іноді буває навіть більше.

А найдужче жінку вражають і захоплюють батьки: “Я не знаю, звідки вони черпають такі титанічні мужність і силу”.

Автор: Наталія МОСТОВА

Стаття опублікована в журналі МІСТО № 12

*Передрук матеріалу дозволяється тільки за погодженням з редакцією.