Нещасна доля “Щасливої Аравії”

Частину світу, розташовану на південній окраїні Аравійського півострова, давньоримські географи називали “Арабіа Фелікс”, тобто “Щаслива Аравія”. Зрештою, нинішня назва цієї країни – Ємен, або по-тутешньому Аль-Яман у перекладі з арабської мови і тепер значить “щастя” або “благоденство”. Проте впродовж останніх років така назва звучить для тутешніх мешканців як знущання: через безперервний громадянський конфлікт, замішаний на релігійних та міжетнічних протиріччях, ця країна перетворилася на територію нещасть, де люди потерпають через війну, голод та хвороби, тож тепер тут панують тільки смуток та страждання.

Нещодавно Ємен визнали найнебезпечнішою для проживання країною Аравійського півострова. А на початку листопада цього року через запуск балістичної ракети, здійснений з території цієї країни в напрямку столиці Саудівської Аравії, тут мало не розпочалася велика війна, в яку могла бути втягнута одна з ключових держав Близькосхідного регіону – Іран.

Ракетний обстріл аеропорту в Ер-Ріяді вчинили єменські повстанці-хусити, однак у Саудівській Аравії його розцінили як акт військової агресії саме з боку Ірану, оскільки на підтримку цієї держави опираються представники шиїтського руху “Ансар Алла”, котрі останнім часом намагаються захопити владу в Ємені та взяли на себе відповідальність за цей теракт. За даними саудівської розвідки, ракету, яку вдалося перехопити силам протиповітряної оборони, було завезено до Ємену в розібраному вигляді саме з території Ірану.

Ємен визнали найнебезпечнішою для проживання країною Аравійського півострова.

Такий незначний, на перший погляд, ексцес виявив давню проблему того протистояння, що існує в мусульманському світі – протиборства двох течій ісламу, сунізму та шиїзму, яке є ідеологічним підґрунтям конфлікту, що буквально розриває колись “Щасливу Аравію” навпіл. Так склалося, що Ємен населяють мусульмани, які належать до різних, так би мовити, “конфесій”, відповідно, тутешні шиїти отримують підтримку від Ірану, а суніти перебувають під опікою Саудівської Аравії. Якщо говорити глобальніше, то саудівський протекторат означає підтримку з боку США, натомість Іран перебуває в геополітичному колі інтересів Росії.

Після ісламської революції 1979-го року західний світ почав розглядати Іран як потенційну загрозу для регіональної та глобальної безпеки, особливо через його амбіції щодо атомної енергії. Коли в Ірані було повалено владу шаха, докорінно змінилися відносини між провідною шиїтською ісламською республікою та сунітським королівством Саудівська Аравія. Для останньої ісламська революція була спробою усунути її від домінування у регіоні, особливо після того, як Тегеран спробував експортувати свою революцію в інші країни Перської затоки. Упродовж ірано-іракської війни 1980-1988 років Саудівська Аравія разом із США підтримували режим Саддама Хусейна в Іраку і навіть підштовхували інші країни Перської затоки до підтримки Багдада.

Тривале напруження призвело до ухвалення у 2006 році резолюції Ради Безпеки ООН, у якій Іран засудили за те, що він ухилявся від термінового припинення своєї програми зі збагачення урану. З іншого боку, Саудівська Аравія за підтримки США залишалася гарантом інтересів ООН у регіоні.

Все змінилося після підписання так званої “атомної угоди” 2015 року, яка забороняє Ірану володіти ядерною зброєю в обмін на послаблення економічних санкцій. Для Саудівської Аравії вона означала применшення її ролі як регіонального лідера, адже Іран отримав можливість повернутися на міжнародний ринок, зокрема, як постачальник нафти. Не дивно, що після підписання Іраном атомної угоди Саудівська Аравія розпочала кілька операцій, спрямованих проти іранських інтересів: у Ємені, зокрема, це вилилось у підтримку урядових військ, які тепер воюють з повстанцями-хуситами.

…Треба сказати, що до 1990-х років територія цієї країни були поділена між двома державами – Єменською Арабською Республікою (ЄАР, або Північним Єменом) і Народною Демократичною Республікою Ємен (НДРЄ, або Південним Єменом). Війна між обома Єменами розпочалася ще в 1970-х роках і практично не припиняється дотепер.

Все змінилося після підписання так званої “атомної угоди” 2015 року, яка забороняє Ірану володіти ядерною зброєю в обмін на послаблення економічних санкцій.

Донедавна при владі в цій країні перебували представники сунітів, однак 2004 року самопроголошений імам (верховний священнослужитель) Хусейн аль-Хуси підняв антиурядовий заколот, і відтоді шиїтські повстанці-хусити намагаються контролювати ситуацію в країні або бодай здобути автономію для північної провінції, в якій проживають переважно шиїти. Під час збройних сутичок загинули вже сотні людей, жодні угоди про припинення вогню не дотримуються.

Від 2014 року збройний конфлікт у Ємені особливо загострився. Повстанці-хусити за допомогою терору намагаються диктувати свої умови щодо призначення керівників держави. Їм протистоять війська президента країни, які підтримують сили арабської коаліції на чолі із Саудівською Аравією. Частину території країни контролюють ісламісти з “Аль-Каїди”.

Уряд Ємену звинувачує хуситів у тому, що вони користуються підтримкою Ірану. Натомість хусити заявляють, що вони лише захищають шиїзм від впливу сунізму, який сповідує більшість населення країни.

Як повідомив оглядач журналу “МІСТО” в США Юрій Крегель, запеклий двобій, у якому тепер зійшлися шиїтський Іран та сунітське королівство Саудівська Аравія, в американській пресі оцінюють як ще один прояв протистояння США та Росії через власні інтереси на Близькому Сході.

Щоб зрозуміти ситуацію, яка склалась довкола Ємену, варто проаналізувати події, що відбувалися в цьому непростому регіоні упродовж останнього місяця, – зауважив оглядач. – Іран за відчутної підтримки Росії нарощував активність в сусідньому Іраку та Йорданії, а тепер переніс свої дії на територію Лівану, де діє угруповання “Хезболла”. Зрештою Тегеран вдовольнився тим, що утримує контроль над так званим “коридором”, по якому активно здійснює постачання своїх військових підрозділів на територію Сирії та Йорданії. Так було досі. Сьогодні ж Тегерану потрібен контроль і над нейтральним Ліваном, де їх передовий загін “Хезболла” повністю контролює ситуацію.

Таким станом справ категорично не задоволені в Саудівській Аравії, яка є давнім противником і суперником Ірану у боротьбі за домінантну позицію на Близькому Сході. Ліван як давній і постійний союзник саудитів опинився на роздоріжжі. Очільник ліванського уряду Саад Харірі вирішив спробувати втримати в Лівані після жорстокого протистояння з Ізраїлем нехай хиткий та непевний, але мир. Однак війна в Сирії, спровокована режимом Асада, накликала на цю мініатюрну країну нову біду – активізацію бойовиків “Хезболли”, півтора мільйона сирійських біженців та поширення шиїтського ісламу.

Саудівська Аравія, оцінивши ситуацію, почала бити на сполох. Адже саудити ось уже два з половиною роки з перемінним успіхом ведуть війну на території Йорданії, намагаючись не допустити там захоплення влади іранськими шиїтами. Подібний сценарій, але в Лівані – це для них очевидна поразка в протистоянні з Іраном.

Рішучий 32-річний монарх Саудівської Аравії принц Мохаммед терміново запросив прем’єр-міністра Лівану Саада Харірі відвідати столицю своєї країни Ер-Ріяд для консультацій. Несподівано очільник ліванського уряду затримався там аж на два тижні й подав у відставку. Такий перебіг подій викликав хвилю невдоволення в західних партнерів Лівану, насамперед у Франції, і під їхнім тиском Харірі залишив столицю Саудівської Аравії та продовжив свій вояж, відвідавши Кіпр, Єгипет та Францію. Як виявилося, в Ер-Ріяді ліванського політика намагалися переконати в необхідності більш рішучих дій проти іранських спроб контролювати владу Лівану, вийти з коаліції з проіранськими політичними силами та дати відсіч “Хезболлі”, яка на сьогодні за чисельністю переважає збройні сили Лівану.

Саудитів можна зрозуміти – під свої знамена вони збирають союзників для вирішальної битви з Іраном і віддати без бою Ліван шиїтам не згодні. Про серйозність намірів свідчить хоча б те, що після останнього ракетного удару по своїй столиці принц Саудівської Аравії порівняв іранського лідера з Гітлером.

В цій ситуації аналітики відзначають відсутність конкретної стратегії США в регіоні. Адміністрація Трампа постійно виголошує лозунги про необхідність такої стратегії, однак ці заяви залишаються голослівними. Щоб допомогти саудитам втримати Йорданію у своєму таборі та не віддати Ліван “Хезболлі”, США повинні вирішити сирійське питання і долю режиму Асада, який, ніби між іншим, відвідує Сочі на запрошення Путіна. Допомоги просить і прем’єр Іраку, якому не подобаються іранські впливи та транзит країною їхнього озброєння для бойовиків “Хезболли”.

Натомість Росія, оцінивши слабкість позиції Трампа, активно веде свою гру. Після оголошеного виводу російських військ із Сирії Путін наважився на амбіційний крок і в дипломатичному напрямі. Він пробує зберегти режим Асада шляхом виводу цього питання з юрисдикції ООН на регіональний рівень. Для цього і скликав у Сочі учасників процесу – власне Асада і представників Туреччини й Ірану.

Саудити ось уже два з половиною роки з перемінним успіхом ведуть війну на території Йорданії, намагаючись не допустити там захоплення влади іранськими шиїтами.

США, занепокоєні такою поведінкою Путіна, організували годинну телефонну розмову Трампа з кремлівським бонзою, під час якої той, як повідомлялось, обговорив питання і Сирії, і України, і багато інших. А “твіт” Трампа був традиційним і в його стилі: “USA needs good relationship with Russia…”. Про жодну стратегію чи осмислений план дій на Близькому Сході адміністрація Трампа наразі не замислюється.

Аналітики одностайні в своїх переконаннях, що Росія та Іран, користуючись слабкістю та невизначеністю позиції Трампа, повністю перебирають контроль над ситуацією, всіма засобами намагаються зберегти режим Асада в Сирії та розпочинають створення системи військових баз у цій країні для протистояння НАТО та Ізраїлю. Другим важливим завданням російсько-іранського “гангу” є відновлення повного контролю над східними регіонами Сирії, які багаті на нафту.

Нехай не буде сюрпризом ситуація, коли дипломатичний шлях вирішення близькосхідного вузла протиріч, нав’язаний США Путіним, не принесе очікуваних результатів. По суті, Білий Дім залишає наодинці з Росією та “Хезболлою” всіх своїх союзників у Сирії, ризикуючи тисячами життів солдатів Об’єднаних Демократичних Сил Сирії – збройного формування, яке вони ж і створили свого часу для боротьби з ІДІЛом і яке під тиском Росії перестали фінансувати. Схоже на те, що Путін вийде переможцем.

Автор: Богдан СКАВРОН

Стаття опублікована в журналі МІСТО № 13

*Передрук матеріалу дозволяється тільки за погодженням з редакцією.

Читайте також: Війна без правил. Чи варто Україні остерігатися міжнародного тероризму?