Рейс Шанхай – Ухань: українка розповіла, як через карантин не може потрапити в своє місто. ФОТО.ВІДЕО

Марія Смотрицька – уродженка Дніпра, з 2012 до 2016 року вчилась в Івано-Франківську. Останні чотири роки проживає в м. Ухань. В минулому нашому матеріалі Марія розповіла про те, як розповсюджувався вірус, як проходив карантин і що зараз з містом, з якого почалась епідемія коронавірусної інфекції.

Цього разу Марія ділиться з МІСТОм своєю історією про те, як вже другий місяць не може потрапити в закрите на карантин місто.

23 січня дівчина планувала виїхати з міста Ухань на святкування Нового Року. В якийсь момент, каже, передумала – покинула місто на день раніше. Згадує, як по дорозі на залізничну станцію бачила, що на вулицях безкоштовно роздавали всім необхідні медикаменти та маски. На залізничній станції і вже в поїзді Марія пройшла кілька перевірок, наявність масок і температуру.

“Нам дозволили покинути місто”, – констатує жінка.

Вночі з 22 на 23 січня з’явилася інформація про блокаду і закриття міста Ухань. Люди почали хвилюватися. О 5 ранку влади міста оголосили про надзвичайну ситуацію та введення карантину починаючи з 10-ої ранку. У бажаючих покинути місто було на це 5 годин.

Тим часом Марія була уже в Шанхаї. Каже, заходи в місті не були настільки жорсткими, як в Ухані. Але всі необхідні перевірки були. Далі Марія покинула країну, полетівши до В’єтнаму та Лаосу на відпочинок.
В аеропортах двох країн дівчина пройшла ще з десяток перевірок на наявність симптомів вірусу, перш ніж її випустили за межі аеропорту. Поки була там, бачила всі новини про те, що відбувалося в місті.
До початку лютого на карантин закрили всю провінцію Хубей. Спалахували нові випадки зараження і в нових містах, часто летально.

“Я в цей час уже була за кордоном і не знала реальної обстановки в країні. Квитки скасовувалися, канікули продовжувалися і у мене, і у моїх друзів, і знайомих, які залишили Китай. ВООЗ оголосило, що Сovid19 – це загроза глобального характеру. Це заява послужила сигналом для багатьох країн почати екстрену евакуацію своїх громадян з міста Ухань і Хубей. Почалися масові евакуації людей. Спецтранспортом іноземців збирали з усієї провінції і відвозили в аеропорт Ухань, де після десятків перевірок евакуювали.

Ситуація ставала дедалі серйознішою. Врешті-решт мені потрібно було повертатися в Ухань через роботy. Було страшно. Я прописана в Ухані, а на момент мого повернення вже стали відстежувати всіх, хто звідти – не пускали в готелі та комюніті інших міст. Садили на державний карантин терміном в 14 днів в спецготелях під наглядом медперсоналу та поліції. Проте ми полетіли. Прилетіли в місто Куньмін (Китай) вночі, і вже під час посадки зрозуміли, що жорсткий карантин ввели на території не тільки мого міста, але й усього Китаю. Ми просто не змогли покинути територію аеропорту, бо дороги були перекриті”, – згадує героїня.

За допомогою китайців, працівників аеропорту, Марія з друзями знайшли готель в периметрі аеропорту, щоб переночувати. Дівчина змінила ще чотири квитки, щоб не летіти через вірусно-небезпечний Гуанчжоу – місто, про ситуацію в якому ми писали раніше – і летіти безпосередньо в столицю провінціїї. Безліч перевірок температури та інших симптомів, безліч заповнених медичних сертифікатів та пропускних документів – і Марія прилетіла в Нанкін. Місто, згадує, було порожнє.

Спецготелі для карантину

“Сівши на поїзд ми поїхали в місто, де у нас з хлопцем є своя квартира – Чанжоу. Було страшнувато через те, що влада міста впускала в його периметр тільки за пропискою (моя була ще Ухань, що на той момент було рівносильно суїциду). Ми приїхали в місто ввечері, станція була порожня і перше, що я почула, вийшовши з потяга – це гучний шум сирени, який сповіщав про прибуття потяга. На виході з перонів всіх зупинили поліція та військові – перевіряли прописки і документи новоприбулих. Ми повторно заповнили документи та пройшли перевірку симптомів і температури. Про наявність масок навіть не згадую. Це було обов’язково”, – продовжує розповідь Марія.

По дорозі в таксі їх ще раз зупинили військові на блокпостах для перевірки температури і документів. Коли приїхали до свого гардену, побачили закриті ворота і десяток охоронців та поліції біля ком’юніті. Знову, каже, пройшли безліч перевірок та реєстрацій прописки. Через годину впустили додому. Наступного ранку прийшли волонтери з поліцією перевірити документи і квитки, що підтверджують, що Марія була у В’єтнамі та Лаосі. Потім їх закрили на карантин в будинку – сказали 14 днів залишатися в квартирі. Їжу та інші замовлення приносили під двері. Через наявні всюди камери і для підтримки всіх умов ніхто правила карантину не порушував. Слухняно сиділи вдома і ні від кого не залежали, оскільки їжу, воду та все необхідне підносили до воріт комюніті служби доставки і адміністрація комюніті.

Тим часом медики боролися з вірусом. Лікарі працювали цілодобово, при цьому постійно відправляли допомогу в Ухань. Китай почав потихеньку одужувати – все, крім Ухань та провінції Хубей.

Медики працюють цілодобово

Карантин Марії закінчився 22 лютого. Тоді вже дозволялося виходити в місто, у всіх містах ввели трекову систему «код здоров’я». Система, установлена на мобільному пристрої, може зчитувати геолокацію та минулі геолокації власника і навіть визначати рівень «небезпеки».

Спочатку з комюніті випускали за перепустками одного члена сім’ї на квартиру, через кілька днів ніхто вже на перепустку не дивився, тільки міряли температуру. Всюди на входах працівники сканували QR-код для визначення рівня безпеки людини та її оточення.

“Моє місто “ожило”, хоча і не зовсім повноцінно (метро відкрито частково). Все це було в зв’язку з тим, що там кількість заражених виліковується дуже швидко і нових випадків не було більше місяця. Люди виходили на вулиці, ходили на покупки. За цим же принципом почали «оживати» і інші міста Китаю. Рівень захисту від епідемії поступово почали знімати з 1 на 2 і 3. Правила карантину почали спрощуватися. А от показники міста Ухань покращувалися повільніше”, – розповідає Марія.

На початку березня місто, в якому знаходилась Марія, вже почало жити майже повноцінним життям, як і багато міст КНР. У більшості провінцій показники стали 0, проте карантинні заходи зберігаються на рівні 2 і 3. Температура та коди здоров’я перевірялися і вимірювалися всюди (!) – на входах в магазини і транспорт. Пересуватися по країні вже дозволялося, але не рекомендувалося.

15 березня в Шанхаї були зафіксовані нові випадки заражених, але, каже Марія, це вже був привезений Сovid19 з інших країн. Того ж дня був введений спецрежим у всіх аеропортах та пропускних пунктах Китаю, зроблені списки «небезпечних країн», посилився контроль за вліт в країну, закрилися авіасполучення з деякими країнами.

Зараз Марія знаходиться в місті Чанжоу, де вони з хлопцем мають свою квартиру. Марія планує переїхати туди, але через карантин переїзд затягнувся. Місто Ухань поки закрите, фактично туди неможливо в’їхати, тому чекає, поки зможе нарешті перевезти всі речі і завершити свій переїзд.

“У мене уханський номер телефону, тому мені щовечора приходять смс-повідомлення служби допомоги. З університету і роботи теж постійно пишуть, цікавляться, де я, чи все гаразд, і чи потрібна допомога. І, навіть незважаючи на те, що я вже змінила місце прописки на новий будинок, мені досі пише уханський центр контролю та боротьби з епідемією про ситуацію і пропозиції допомоги у разі виникнення будь-яких труднощів”, – підсумовує свою розповідь Марія.