Ухань до, під час та після епідемії коронавірусу: розповідь українки-очевидиці. ФОТО.ВІДЕО

Отже, другий тиждень карантину. В деяких містах введена надзвичайна ситуація, а міністр охорони здоров’я України взагалі виступає за впровадження надзвичайного стану. Все через епідемію коронавірусу, який з Китаю розповсюдився європейськими країнами. Про те, що в Китаї епідемія іде на спад розповідають не тільки світові ЗМІ, про це МІСТУ розповіла також і Марія Смотрицька, яка вже тривалий час проживає там.

Марія родом з Дніпра, з 2012 до 2016 року жила і вчилась у Франківську, а 4 роки тому поїхала на навчання в Ухань, де і залишилась. Перед початком карантину переїхала в інше місто, а зараз живе під Шанхаєм – чекає поки зможе повернутися в Ухань, забрати всі речі та остаточно переїхати. Доля рідної країни не байдужа молодій жінці, тому вона вирішила поділитися своєю історією.

Зараз ситуація в КНР нормалізувалась, у багатьох провінціях та містах карантинні заходи зняті з 1 рівня на третій (1 рівень – повна ізоляція, місто повністю закрите; 2 рівень – послаблення карантинних заходів, дозволяється виходити за перепустками; 3 рівень – суттєве зменшення карантинних заходів, дозволяється пересування, поступово відкриваються навчальні та розважальні заклади). В Ухані вже кілька днів не зареєстровані нові спалахи вірусу, однак ці три місяці боротьби Китаю з Сovid19, каже Марія, були складними.
Все почалося в листопаді-грудні 2019 року. На початку грудня ще ніхто не знав про вірус в його реальних масштабах. В різних медіа в місті ширилась інформація про грип та спалахи пневмонії, але офіційної інформації про епідемію не було. Як з’ясувалося пізніше, перші жертви пневмонії з’явилися ще в листопаді. Проте місто населенням в 11 мільйонів активно жило та функціонувало.

В кінці грудня з’явилися перші офіційні новини про епідемію пневмонії в місті через інфекцію занесеної на ринку морепродуктів. Ринок та навколишні райони дистрикту були закриті на стерилізацію і з’ясування причини захворювання. Через кілька днів все стихло, інформації не було.

На початку січня все набрало нових обертів і влада міста та країни оголосила про новий вірус, що викликає атипову пневмонію. Як тільки уряд провінції і країни оголосило цю новину, весь Ухань одягнув маски. Відтерміновувалися та скасовувалися масові заходи. Все стало серйозніше. Метро і місто ще функціонували в звичному режимі, але люди намагалися ними не користуватися. Паніки не було, продуктів харчування та медикаментів вистачало.

Супермаркети. Дефіциту продуктів харчування немає

Так дійшло, продовжує Марія, до середини січня. Починаючи з 17-го числа держава та уряд міста різко посилили заходи безпеки. З’явилися рекомендації не виходити на вулицю, уникати місць скупчення людей, мити руки спиртовими антисептиками. Люди (всі!) носили маски, намагалися дотримуватися правил контролю епідемії. Створили Центр контролю поширення і подолання епідемії, відкрили гарячі лінії допомоги. Щодня на всі номери жителів міста приходили смс-сповіщення про правила боротьби з епідемією, на платформах соціальних мереж (Wechat) були створені карти, які інформували про нові випадки зараження та їх локації. На той момент все ще працювало.

22 січня о 9 вечора в соцмережах з’явилася інформація про блокаду і закриття міста. Люди почали хвилюватися. О 5 ранку наступного дня влада міста оголосили про надзвичайну ситуацію та введення карантину починаючи з 10-ої ранку. У бажаючих покинути місто Ухань було на це 5 годин. Наступного дня о 10:00 в місті був введений режим надзвичайної ситуації і його закрили на карантин.

На блокпостах в місто поставили військових, 11 гілок метро миттєво зупинились, аеропорт закрили, перекрили автомагістралі і все дороги з міста, залізничний вокзал теж закрили. Місто 11-мільйонник був поставлений на паузу в режим жорсткого карантину. Місто закрили, але мешканцям все ще дозволялося пересуватися в його межах, робити покупки у великих супермаркетах.

У міру збільшення смертей та кількості заражених правила карантину ставали жорсткішими – комюніті/гардени (житлові комплекси, що складаються з 3-40 будинків) почали закривати ворота на вхід та вихід. Можна було пересуватися тільки на території свого комюніті. Магазини типу українських Велмарт, Метро, Ашан почали працювати за спеціальними графіками, ввели комендантську годину. Людям дозволялося виходити за продуктами раз в три дні або раз на два тижні – все залежало від локації та кількості заражених по периметру. Онлайн-доставка Таобао (український прототип – Розетка, тільки більш глобальний і з усіма видами товарів) перестала доставляти товари поза містом. Інформація по кількості інфікованих була у відкритому доступі в інтернеті з щоденним оновленням. У місті не було проблем з продовольством.
Китайські онлайн-платформи створили онлайн-карти, де кожен міг побачити, в якому будинку, комюніті, вулиці є випадки зараження. Паралельно уряд почав будувати в рекордні терміни госпіталі для інфікованих (побудували два – за 7 днів один, за 10 другий).

Будівництво госпіталів для інфікованих коронавірусом

Багато стадіонів перетворювали в госпіталі. Люди перестали виходити на вулицю взагалі. Доставка продуктів, медикаментів та іншого відбувалася службами доставки по всьому місту і майже завжди координувалася зверху адміністрацією комюніті. Пекін та інші провінції безкоштовно надавали гуманітарну допомогу, їжу, медикаменти, лікарів. Таким чином дефіциту їжі, води та іншого не було.

Проблема поширення вірусу була ще в одному – 20-ті числа січня – початок відпусток і канікул у зв’язку з китайським Новим роком (ще його називають буквально «щорічна міграція китайців»). В ці дні люди роз’їжджалися по всьому Китаю. Так за три (до 23 числа – день початку карантину) дні близько 5 мільйонів людей поїхали з міста. Люди роз’їхалися по країні, деякі вже будучи інфікованими.

Кінець січня. Весь Ухань сидів удома. Медперсонал працював 24/7 і спав по 2-3 години максимум на добу. Медики від виснаження самі ставали пацієнтами. Місто підтримувала вся країна. Крім гуманітарної допомоги і масового зльоту багатьох добровольців мед-персоналу в Ухань, країна скандувала гасла “Jiayou Wuhan” – “武汉 加油” – Вперед Ухань / Ухань продовжуй боротися”. У самому місті люди, які не мали можливості вийти з дому, з вікон своїх багатоповерхівок вигукували гасла підтримки працівникам госпіталів, службам доставок, військовим, поліції і головне – всім жителям міста Ухань, і всім тим, хто боровся з вірусом в місті. Так в ніч останніх днів січня по місту і по країні пройшла хвиля флешмобу “武汉 加油/Вперед Ухань”.

До початку лютого на карантин закрили всю провінцію Хубей (Ухань – столиця провінції Хубей). Нові випадки інфікування спалахували все в нових і нових містах. З’являлися нові летальні випадки і поза містом, масово.

“Я в цей час була за кордоном і не знала реальної обстановки в країні (про пересування Марії та перевірки в аеропортах Європи буде окрема стаття). Квитки скасовувалися, канікули продовжувалися і у мене, і у моїх друзів, і знайомих, які залишили Китай. ВООЗ оголосило, що Сovid19 – це загроза глобального характеру. Це заява послужила сигналом для багатьох країн почати екстрену евакуацію своїх громадян з міста Ухань і Хубей. Першими були французи, потім США і так далі. Спецтранспортом громадян іноземців збирали з усієї провінції і відвозили в аеропорт Ухань, де після десятків перевірок евакуювали.”

Після численних прохань українців в Ухані через майже місяць (!) Україна вирішила евакуювати своїх громадян:

“Про ганьбу в Нових Санжарах ви знаєте самі. Можу додати лише те, що всі світові іноземні ЗМІ “вибухнули” в той же день, засуджуючи українців за їх егоїзм та жорстокість. Посольство тримало зв’язок з громадянами, збираючи необхідну інформацію і надаючи допомогу (на відміну від МЗС і уряду самої країни). Я не побажала виходити на зв’язок з посольством і ставити себе на облік, тому що евакуюватися в “нікуди” я не бачила сенсу, і допомоги теж не потребувала. Так само вчинили і деякі мої друзі, вважаючи, що вони будуть в більшій безпеці на території Китаю”, – згадує Марія.

Починаючи з кінця лютого багато китайських міст скасували карантин, країна почала “оживати”. Показники міста Ухань натомість покращувалися значно повільніше. Рівень безпеки все ще був на позначці 1. Люди досі залишалися в своїх домівках, замовляли їжу та необхідні речі. Виходити з ком’юніті, каже, можна було тільки за спеціальними перепустками. Виїжджати та в’їжджати в місто було заборонено.

На початку березня багато міст КНР вже почали жити майже повноцінним життям. У більшості провінцій статистика показувала нульові позначки, проте карантинні заходи зберігалися на рівні 2 і 3. Температура та QR-коди перевірялися та вимірювалися всюди (!) – на входах в магазини, транспорт і так далі. Пересуватися по країні не радили, але вже дозволялося.

Китай. Порожні вулиці

Починаючи з 5 березня ситуація в самому Ухані почала покращуватися – раніше інфіковані отримували негативний результат, нових випадків ставало все менше, кількість летальних випадків – одиниці. Паніки в країні і містах не було. В аптеках та супермаркетах було все необхідне та потрібне за звичною ціною, дефіциту не було взагалі.

18 березня Ухань вийшов на показники 0, але уряд все одно не поспішав з висновками. Карантин рівня 1 зберігається досі. Люди сидять в помешканнях, не виходять з дому або за межі гардену. Виїзд з комюніті можливий за перепустками. Їжу та інші замовлення привозять волонтери та служба доставки.

Зазвичай для зняття або послаблення карантину місто має бути на показниках 0 більше 20 днів, розповідає Марія. Такий алгоритм відкриття інших міст, тому жителям Уханя залишається тільки чекати.

Навчальні заклади працюють віддалено, заробітні плати виплачуються в нормальному режимі. Тим, хто не працює за умовами договорів, пояснює, виплачується “мінімалка” або 50-80% з/п. В Ухані постійно працює гаряча лінія, з десятками телефонів, які в будь-якій ситуації надають допомогу (навіть фінансову або проблему з житлом, їжею тощо).

Медіа-простір в Китаї, розповідає, відрізняється від нашого, українського. В КНР забороняється поширювати чутки і вигадані факти про епідемію. Це строго контролюється і карається на законодавчому рівні. Тому паніка відсутня, і завжди була відсутня, на відміну від України і Європи.

“У підсумку можу додати, що багато країн в Європі вважали, що правила карантину Китаю були занадто “драконівськими”, перебільшеними і проти свобод слова/пересування. Говорили, що відповідь Китаю на епідемію була занадто агресивна. Так, в Ухані був і досі діє жорсткий карантин. Але тим не менш всі ці дії виправдали себе.

Особисто я повністю підтримую карантин в Україні. Потрібно пережити цей період і зрозуміти масштаб ситуації. Шкода, що Україна, як і вся Європа, до сих пір знаходяться в павутині фейкових даних засобів масової інформації, бюрократії у вигляді підвищення цін на маски та продуктів харчування і в атмосфері нерозуміння того, що значить карантин. Я намагаюся пояснити всім рідним і друзям з України, що вони повинні робити, щоб уберегти себе. Дуже сподіваюсь, що вони не будуть вести себе так, як люди в Європі і США – ходити і робити вигляд, що це «китайський вірус”.

Багато хто не хоче носити маски, розсіюють новини про «трупи на вулицях Ухань», скуповують масово продукти в супермаркетах, піднімають ціни на медикаменти та маски, і головне вірять DW, the New York Times та Трампу про те, що все це китайська пропаганда, китайський вірус , і що китайці “жеруть все, що потрапило під руку, в тому числі кажанів (як теорія виникнення вірусу теж так собі)”. Тому я прошу про фільтрації трешу з ваших телевізорів і інтернету.

Зміцнюйте свій імунітет, намагайтеся уникати натовпів людей, носіть маски, часто мийте руки спиртовими розчинами, намагайтеся залишатися вдома та провітрювати приміщення. Якщо ваша держава не дбає про ваше здоров’я, то ви подбайте.”