У період з 12 грудня 2022 до 11 січня 2023 року бойовий медик врятував 35 побратимів. Грек евакуйовував поранених з “нуля” у Донецькій та Запорізькій областях. Свою історію військовий розповів Суспільному.
Бойовий медик на позивний Грек на фронті — півтора року.
“Якщо я їду на евакуацію — росіяни вже можуть чекати. У них висить “пташка”. Вони прослуховують всі рації — так як ми їх, так і вони нас. Головне, щоб ніхто не казав, що йде “евакуація”. Тільки чують це слово — і мені важко заїхати. Там “прильоти”: міни, танки, кулемети”, — розповідає військовослужбовець.
“Головне — не дати людині стекти кров’ю”
З його слів, весь час доводиться працювати під обстрілами, ризикуючи життям.
“Захід на позицію, забір пораненого і повернення до “стабіка”. Ми надаємо допомогу відразу на місці, якщо є масивні кровотечі. Головне — не дати людині стекти кров’ю, бо більше нічого ти там не зробиш. Там — стрільба, кулемети, міни прилітають”, — говорить Грек.
Бойовий медик каже: навіть ідеально виконана робота не дає гарантій, що людина виживе.
“Постійно ти говориш з пораненим. Тому що поки він говорить — він дихає. Ти маєш розмовляти з ним на будь-які теми. Чіпати можна найболючіше — тільки б він говорив. Бо якщо людина знепритомніє, це вже набагато складніше”, — пояснює військовий.
Не падати духом допомагають рідні
На війні Грек отримав декілька контузій. Найважча для нього — перша.
“Була контузія 28 грудня. Йшли інтенсивні бої. Ми виїхали на евакуацію. Наші хлопці вийшли навпроти нас, бо неможливо було заїхати на точку евакуації — дуже сильно “крили”. Тоді мене з моїм водієм обстріляли з артилерії”, — пригадує бойовий медик.
Не падати духом на фронті військовому допомагає його сім’я.
“У мене — дві доньки та чудова дружина, які постійно підтримують, чекають. Дружинам військових справді треба ставити пам’ятники за те, що вони переживають, коли ти можеш тиждень не виходити на зв’язок. Мами — так само”, — каже Грек.
Зі слів військового, останнім часом люди згадують про війну тільки тоді, коли неподалік “прилітає”.
“Просто хай люди зустрічають трішки тепліше. От я їду додому, заїжджаю за Запоріжжя — там уже війни немає. Хотілося б й зараз, щоб хлопці йшли допомагати. Тому що ми закінчуємося. Ми не можемо там довго стояти”, — говорить бойовий медик.
