Волонтерство в крові: як франківка Ганна Паляниця вже 10 років допомагає іншим

Франківка Ганна Паляниця вже понад 10 років свого життя присвятила волонтерству. А бажання допомагати потребуючим, за її словами, відчувала завжди.

Все почалося з Революції Гідності
Волонтерські якості Ганна проявила ще 16-річною школяркою. Розповідає, що почалось все в 2013 з Революції Гідності. Дівчинка важко переживала події на Майдані і розуміла, що хоче бути корисною для людей.

«В 16 я вже усвідомлювала і розуміла, що відбувається. Ночами дивилась трансляції в інтернеті з Києва і плакала, а на ранок думала, “як я можу допомогти?”. Оскільки на Майдан мене не пускали батьки, я завжди після уроків бігла у Франківську на мітинги. Робила бутерброди, наливала чай і відчувала, що роблю щось корисне», – пригадує франківка.

Після того як події на Майдані завершилися, дівчина зрозуміла, що не зупиниться, тож вирішила піти волонтерити в громадську організацію.

«Тоді я пішла волонтеркою до ГО «Самооборона». Там на мене одразу хотіли «повісити » жіночу роботу – плести сітки, займатись документацією. Але в мене був такий бойовий запал, що сидяча робота його згасила б. Я ходила з хлопцями на тренування і покращувала свої фізичні якості і коли керівник впевнився в тому, що я готова – відправив у патруль. Кожне моє досягнення та завдання було як галочка, я хотіла більше і більше. Це не просто захоплення – це залежність», – розповідає Ганна.

Спілка Волонтерів Прикарпаття
В Спілку Волонтерів Ганну запросили допомогти фасувати посилки на фронт, тоді її зустрів волонтер Андрій, який пізніше став її чоловіком.

«Довгий проміжок часу ми спілкувались на «ви». Але згодом я зрозуміла, що всі люди, які оточували мене в спілці стали моєю сім’єю. Про те, що Андрій зразу мав до мене трохи інше ставлення ніж до інших здогадалася одразу, але не придавала цьому значення. Запрошення на побачення завжди мали відмову, але він знав де я і був поряд», – зізнається Ганна.

Пригадує, що 16 лютого чоловік запросив її в кіно і вона вирішила дати йому шанс, так і розпочалась їхня історія.

В 2020 році розпочався період ковіду, тоді Ганна з чоловіком залишились без роботи. Центральний ринок на якому вони працювали закрили.

“Пам’ятаю всі овочі, фрукти які в нас були просто почали гнити. Ми нічого не могли із цим зробити. На той час активісти збирали на “швидкій” воду, ми вирішили долучитись продуктами”, – зазначила Ганна.

Спочатку подружжя роздавало такі пакунки сусідам та багатодітним сім’ям, згодом – всім потребуючим. Вони створили свою гарячу лінію до них почали долучатись великі підприємтсва, голови сільських рад та інші.

“Спочатку було страшно підходити до людей, всі в масках. Мені запам’яталась історія про одну літню жінку, яка була без ноги. За нею практично ніхто не доглядав, тільки сусіди. Коли ми привезли їй пакунки з продуктами вона дуже плакала та молилась. Я думаю, ці молитви “спрацювали”, бо жоден з нас так і не захворів на ковід, хоча контактували з багатьма. Кожна така історія щемить у серці, бо всі ці люди потребували допомоги, їхня поведінка, емоції зовсім інші…”- пригадує волонтерка.

Напередодні повномасштабного втогнення подружжя думало про те, що буде, якщо розпочнеться війна. Але ніхто до цього не може бути готовим. 24 лютого жінка згадує наче сон, з якого вона ще не прокинулась.

Вже 25 лютого жінка була на волонтерському центрі, де близько тисячі людей згуртувалось та допомагали укріплювати адмінбудівлю, пам’ятники. Люди масово приносили допомогу для ВПО, для військових. Ганна разом з волонтерами почала складати списки речей, яких найбільше потребують. Люди приносили у штаб все: від закруток та пледів до дронів та металошукачів.
Працюючи день у день та від перевтоми жінка схудла на 12 кілограм. Тоді зрозуміла – “потрібно відпочити”.

“Це був початок квітня, я вийшла за чимось на вулицю і усвідомила “ого, люди живуть, гуляють, як так? найгірше було чути російську мову в україномовному Франківську.”

Подружжя прийняло у свою маленьку (58 м.Кв) квартиру 12 біженців з Чернігівщини

“Думок про те, щоб не допомогти взагалі не було. Це все одна сім’я. Раніше вони проживали в Криму, але в 2014 вимушено переїхали. Тож ми розуміли, що маємо їм допомогти”

Перша поїздка на фронт

В свою першу поїздку на фронт Ганна їхала з цікавістю та страхом.

“Страх невідомості всередині перепонював. Коли ми вийшли у Краматорську біля госпіталю все було наче у фільмі. Повітряна тривога, ноші приперті до стін у крові, прильоти, всі бігають… Відчуття, що земля іде з-під ніг, а в голові “ти сама цього хотіла”.

Коли жінка виїхала із зони бойових дій зрозуміла, що ще більше хоче допомагати.

“В цій поїздці я відчула, що хочу допомагати ще більше, хочу відчувати емоції кожного військового, який не очікував побачити жінку-волонтера на передовій. Наша дорога приблизко 3 тисячі кілометрів, важко, з недосипами, але того варта. Повернувшись до Франківська було дико бачити людей, які спокійно гуляють, не реагують на тривоги”

Тепер Ганна з чоловіком та мамою часто організовують благодійні поїздки до військових та мирного населення під окупацією. Зазвичай сім’я везе військовим посилки від родичів, амуніцію, медикамента й автомобілі. Вдалося також підписати договір про співпрацю з міжнародним благодійним фондом “Україна Відкрите серце”.
Після війни Ганна продовжить волонтерити, каже, що це вже в крові.

“Після перемоги ми не зупинимось, бо волонтерство тече вже у нас в крові. Я думаю ми надалі будемо допомагати малозабепеченим сім’я. Будемо відбудовувати нашу державу. Не забуваємо також про притулки та дитбудинки.”

Волонтерство для мене це життя. Я дякую, всім хто не опускає руки та продовжує допомагати. Ми єднаємось і стаємо сильнішими. Для людей, котрі опускають руки, хочу сказати – держава сама не впорається. Всі донати, гривня до гривні будують велику перемогу! Хочаб раз на тиждень, жертвуйте філіжанкою кави для будь якого доната. Доєднуйтеся до волонтерських центрів, допомагаєте військовим, дякуйте їм коли зустрічаєте!