Дитина для незнайомців

Як українські жінки стають сурогатними мамами

У березні, на початку карантину, в Україні розгорівся гучний «сурогатний» скандал. Спровокувало його відео, яке виклала в мережу клініка репродуктивної медицини «BioTex». На ньому біологічним батькам-іноземцям показували 46 немовлят, які були народжені для них українками. Ці діти просто застрягли в Україні через закриті кордони. На відео одразу ж відреагувала Уповноважена Верховної Ради з прав людини Людмила Денісова, згодом Уповноважений Президента з прав дитини Микола Кулеба. Комерція, експлуатація жінки, порушення прав дитини – такі фрази фігурували у скандалі. Та попри всі дискусії очевидним став беззаперечний факт – в Україні сурогатне материнство не просто є, воно процвітає. Хто вдається до надання таких послуг, чому і скільки це коштує, розбиралося «МІСТО».

Благородство за гроші

На пошуки тих, хто виношував чужу дитину, ми пішли найпростішим шляхом. Написали пост у фейсбуці в одній з «мамських» груп, мовляв, готуємо журналістський матеріал, хто готовий поділитися своєю історією – пишіть у приват. Під постом одразу ж почався «жах на 200 коментів» з традиційними для цієї теми тезами з градацією від «продати дитину за гроші» до «здійснити чиюсь мрію». Та все ж… у приватні повідомлення таки написали дві жінки, які на правах анонімності зголосилися розповісти про свій досвід сурогатного материнства.

Історія перша

Для зручності назвемо нашу першу героїню Яна. Їй зараз 21, чоловік на рік старший, у молодої сім’ї є маленька донечка. Трохи більше ніж рік тому Яна виносила і народила хлопчика для пари з Японії.

Каже, що на думку про сурогатне материнство її наштовхнуло оголошення в газеті. «Нам було потрібне власне житло, я бачила, що чоловік багато працює і нас забезпечує, але розуміла, що на квартиру йому не заробити, а все життя їздити з дитиною по орендованих не хотілося».

«Чоловік одразу був дуже проти, він казав, що дитину ми не будемо продавати, так не можна, – продовжує Яна. – Я йому говорила, що все ж таки то буде не наша дитина. І я його вмовила, то було більше моє рішення».

Далі жінка почала шукати інформацію в мережі, знайшла клініку, заповнила анкету. Вік від 18 до 38, наявність хоча б однієї власної дитини і щоб ця дитина і сама жінка були здоровими – такими були вимоги до потенційної сурогатної матері.

Як каже Яна, з нею працювало відповідне агентство, яке уже зі свого боку взаємодіяло з клінікою. Зателефонували, запросили приїхати до Києва для огляду і здачі аналізів. Через два тижні повідомили, що все гаразд, вона підходить.

«Близько місяця тривала підготовка – препарати, уколи, далі підсадка. Перший ембріон не прижився, мені дали місяць відпочити, а потім все те ж саме. І на цей раз усе вийшло», – розповідає Яна.

Чи знала жінка, чию дитину виношує? «Ми з ними не знайомилися, знала лиш те, що це японці і вони довго не могли мати дітей, зі мною у них була не перша спроба, попередні були невдалі. Знали тільки їхні імена, бо підписувала договір разом з куратором – у нього була довіреність від батьків».

Сама вагітність проходила дуже добре – ні токсикозу, ні ускладнень, продовжує Яна, жила вдома, раз на два тижні їздили на огляди. Щоб легше морально пережити цю ситуацію, просто налаштувала себе, що це не її дитина, і весь час відволікалася на донечку. До речі, жінка каже, що ніякого супроводу психолога не було. Лиш на початку проходила стандартний огляд у психолога за місцем проживання, бо потрібна була довідка для агентства.

Про гроші. Під час вагітності агентство оплачувало всі транспортні витрати та аналізи, також давали 200 доларів на місяць – на їжу та одяг. Коли уже підтвердили вагітність – заплатили 500 доларів, а після пологів – 12 тисяч.

Під час вагітності агентство оплачувало всі транспортні витрати та аналізи, також давали 200 доларів на місяць – на їжу та одяг. Коли уже підтвердили вагітність – заплатили 500 доларів, а після пологів – 12 тисяч

«На 36-му тижні ми укладали договір з місцевою лікарнею, що я буду там народжувати, все оплачував куратор, вони знали, що я сурогатна мама, – розповідає Яна. – На 38-му тижні треба було їхати на огляд, щоб вирішувати, класти мене в лікарню чи ні, але якраз вночі перед поїздкою почалися перейми, тож поїхала зразу народжувати. Народила буквально за дві години. Хлопчика я, звісно, бачила, навіть більше – оскільки батьки не встигли на пологи, то мене попросили побути з ним. І 5 днів я була з ним у пологовому». Жінка каже, що після цього віддати дитину для неї не було проблематично. Просто весь той час вона дуже хотіла додому, до доньки.

Забирали їх з пологового біологічні батьки, вони попросили Яну про особисте знайомство, привезли подарунки.

«Знаєте, той момент, коли вони побачили свою дитину, був справді вражаючим, – всміхається Яна. – Хлопчик заплакав, і тато розплакався разом із ним, було видно, що вони дуже хотіли і чекали цієї дитини і що вони будуть її любити».

Вже наступного дня жінка у нотаріуса написала відмову від дитини і поїхала додому. Ще два тижні пішло на тест ДНК – його потрібно робити, щоб батьки могли вивезти дитину. «Після того підписала решту документів і зі мною повністю розрахувалися», – каже жінка.

Чи змогла молода пара купити власне житло? Так. Чи пішла б Яна на програму ще раз? Каже, не знає, нема зараз такої потреби.

Історія друга

Інша наша героїня – Юля, їй за 30, у 2018 році вона виносила дитину для пари з Іспанії.

«Просто якось натрапила на рекламу цього агентства, задумалася, – розповідає вона. – Ясно, що це в основному було заради грошей. Допомогти іншим – це все добре, але у нас був борг за машину, розпочате будівництво. Ми обговорили все з чоловіком, погодили, тим більше, що зі здоров’ям у мене все гаразд, своїх четверо здорових дітей, і я вирішила, що можу стати сурогатною матір’ю».

Вимоги були стандартні: мати хоча б одну власну здорову дитину, бути повністю здоровою, не палити, не вживати алкоголю, мати можливість їздити до Києва на обстеження, а на останні два місяці потрібно було переїхати до столиці. «Там вони поселяють на квартиру, оплачують житло, ти маєш бути під їхнім наглядом, бо термін великий, можна уже народити», – пояснює жінка.

Про те, що Юля буде сурогатною матір’ю, окрім неї і чоловіка, більше ніхто не знав. «Про це і не можна було розказувати, поки не народиться дитина, я підписувала відповідні документи, – каже жінка. – Працювала з дому, нікуди особливо не виходила, сама худенька, животик був невеликий, тим більше, що останні місяці припали на зиму, то ніхто зайвих питань і не ставив».

Завагітніти Юлі вдалося з першої спроби. З біологічними батьками малюка вона познайомилася на самому початку історії – при підписанні договору. Це була пара з Іспанії, років під 40. «Я не розпитувала про їхню передісторію, вважаю, що це не потрібно, бо кожна сім’я має свої проблеми. Якщо вони вже звернулися у клініку, значить, це вже був останній варіант».

Юля теж каже, що психолог з нею не працював. «Я вважаю, тут важливо, щоб жінка була морально сильна, я від початку продумувала, як це буде, налаштовувала себе, що це не моя дитина, – ділиться вона. – Мені от найважче було розлучатися зі своїми чотирма дітьми. Коли я приїхала в Київ, то просто тиждень плакала. А коли народила, було таке полегшення! В голові одна думка – щоб встигнути до дітей на новорічні свята».

Юлі робили кесарів розтин, оскільки плід лежав сідничками донизу. Після операції хлопчика одразу ж повезли у палату до біологічних батьків, які прилетіли на пологи. «Коли я прийшла до них, вони і дякували, і плакали, дуже емоційно було. Ми, до речі, до цих пір спілкуємося у фейсбуці, вони мені висилають фото, я от їх вітала з першим днем народження сина».

І про гроші. Юля каже, що за участь у програмі отримала 15 тисяч євро. «Кожного місяця платять 200 євро, частина суми на шостому місяці, а остаточний розрахунок був у нотаріуса, коли написала відмову від дитини. Ага, і ще 2 тисячі доплатили за кесарів розтин».

Чи пішла б у програму вдруге? Можливо, здоров’я дозволяє. Але шукала б агентство з більшою оплатою. «Тепер знаю, які там є нюанси, біологічні батьки оплачують за ці послуги 50-60 тисяч євро. Хай би на ці всі процедури й аналізи клініка витрачала 20 тисяч, а все решту – це їхній чистий прибуток».

Дірка в законі

«Дитина – як товар, жінка – як інкубатор» – на таких тезах наполягали омбудсмени Денісова і Кулеба, коли розгорівся згаданий вище скандал. Денісова тоді наголосила, що «ситуація із наданням послуг сурогатного материнства є масовою та системною, а держава не вживає всіх належних заходів щодо захисту прав дітей та гідного ставлення до них. Тож у результаті Україна стає країною-донором народження для іноземців дітей, долю яких вона не може проконтролювати».

Кулеба висловився ще жорсткіше, він прирівняв сурогатне материнство до рабства. «Адже по суті це експлуатація жінки, – заявив він. – Рабство, на яке вона погоджується через бідність. І ніколи б не погодилася, якби не заробіток».

Позиція обох омбудсменів: сурогатне материнство, як мінімум, треба врегулювати на законодавчому рівні, як максимум, – заборонити надавати такі послуги іноземним громадянам.

Сурогатне материнство – це допоміжна репродуктивна технологія, при застосуванні якої жінка добровільно погоджується завагітніти з метою виносити та народити біологічно чужу їй дитину, яка буде потім віддана на виховання іншим особам – генетичним батькам.

Як воно зараз? Сурогатне материнство на комерційній основі в Україні цілком законне. Воно регулюється лиш кількома законодавчими актами. Так, ст. 123 Сімейного кодексу встановлює, що в разі перенесення в організм іншої жінки ембріона людини, зачатого подружжям у результаті застосування допоміжних репродуктивних технологій, батьками дитини є подружжя.

Крім того, українське законодавство дозволяє іноземцям користуватися послугами сурогатних матерів. Згідно з наказом МОЗ № 744, якщо батьками дитини, народженої сурогатною матір’ю, є іноземними громадянами, вони повідомляють адресу тимчасового проживання до моменту оформлення документів та виїзду з країни для здійснення патронажу спеціалістами з педіатрії та спостереження. Наступним суб’єктом правовідносин є сурогатна матір. Відповідно до наказу МОЗ № 774, нею може бути виключно повнолітня дієздатна жінка, яка має власну здорову дитину, за наявності добровільної письмово оформленої згоди, а також за відсутності медичних протипоказань.

Третім суб’єктом є медичний заклад, відповідальний за здійснення всіх необхідних процедур. Згідно з наказами МОЗ № 24 та 774, методики допоміжних репродуктивних технологій здійснюють лише спеціалісти, які мають необхідні професійні навички, виключно в акредитованих закладах охорони здоров’я за вибором пацієнтів.

Як бачимо, все доволі просто і поле для такої діяльності мало чим обмежене. Тож обидва омбудсмени наполягають на прийнятті закону про сурогатне материнство або хоча б на внесенні змін до чинного законодавства, запровадження більш жорстких умов ліцензування клінік та відповідальності за порушення. І у Верховній Раді вже зареєстрували відповідний проєкт. Але от теза про пряму заборону залишилася лиш словами. Як не крути – бізнес там таки масштабний.

До речі, більшість діток, які були на відео, що спровокувало скандал, нині уже за кордоном – їхні батьки за допомогою омбудсмена та МЗС отримали дозвіл на в’їзд у країну.

А як у них

Німеччина

У Німеччині заборонено штучне запліднення шляхом відбору гамет з найкращими показниками. Правопорушникам загрожує рік позбавлення волі або ж штраф. Так само покарання несуть всі, хто брав участь з медичної сторони, безкарною залишається лише сурогатна мати.

США

Сурогатне материнство в США офіційно дозволено тільки у восьми штатах. Однак чотири штати (Арізона, Нью-Йорк, Юта і Вашингтон), а також федеральний округ Колумбія вважають сурогатне материнство незаконним. В інших штатах рішення приймають залежно від обставин.

Грузія

У Грузії з 1997 року «донація яйцеклітин, сперми і сурогатне материнство» є законними. Згідно з цим законом донор яйцеклітин або сурогатна мама не можуть стати батьками дитини.

 Індія
Індія вже встигла отримати негласну назву «світового центру сурогатного материнства». Згідно з місцевими законами новонароджене немовля відразу ж віддають генетичним батькам, і сурогатна мама не має на нього жодних прав.

Іспанія

Сурогатне материнство в Іспанії заборонено, хоча не є кримінально караним.

Франція
Сурогатне материнство у Франції заборонено. І навіть якщо французи проводять подібну процедуру за межами Франції, громадянства дитині не надають.

Велика Британія

Законодавство Великої Британії ставиться терпимо до сурогатного материнства.
У 1990 році парламент Сполученого Королівства прийняв закон про сурогатне материнство. Цим же законом було створено Департамент штучного запліднення й ембріології, який повинен контролювати і регулювати процес запліднення invitro.

Італія
Законодавство Італії передбачає позбавлення волі на строк від трьох місяців до двох років і штраф у розмірі від 600 000 до 1 млн євро тим особам, які в будь-якій формі надають послуги з донорства або сурогатного материнства, організують і рекламують їх на території Італії. Однак італійським громадянам не заборонено користуватися такими послугами за кордоном.

Ізраїль
Сурогатне материнство допускається лише щодо гетеросексуальних подружніх пар і тільки в тому випадку, коли сурогатна мати, яка є громадянкою Ізраїлю, не має генетичного споріднення з дитиною, не пов’язана спорідненістю ні з одним з названих (генетичних) батьків і належить до тієї ж релігії, що і названа мати. Необхідно також отримати схвалення комітету, що складається з соціальних працівників, лікарів і релігійних діячів.

Автор: Євгенія Ступ’як

Стаття опублікована в журналі МІСТО № 32

*Передрук матеріалу дозволяється тільки за погодженням з редакцією.