Втрати окупанта станом на 218 день війни

58580
Особовий склад
261
Літаків
224
Гелікоптерів
2325
Танків
4909
ББМ
1385
Артилерія
175
Засоби ППО
331
РСЗВ
3751
Автомобільна техніка та цистерни з ПММ
995
БПЛА
15
Кораблі та катери
Купити квартиру Івано-Франківськ

Титан, що не здався (Історія Олега Івахнюка – бійця батальйону “Донбас”)

Це історія гіркого болю одного хлопця, який дуже хоче жити. Воїн батальйону «Донбас», він за життя пройшов чистилище і при цьому не втратив надію в серці та усмішку на вустах. Часом було так гірко, що здавалося – кінець. Параліч, 22 операції, недбалі медики, ніж у спину від тих, кому довіряв і сотня тисяч євро на лікування, що триває вже два з половиною роки. Нині Олег Івахнюк мріє стати на ноги і знову рушити в бій.

Дві смерті

31-літній професійний футболіст із Калуша Олег Івахнюк міг загинути двічі. Першого разу – на Інститутській під час Революції гідності. Куля влучила майже в серце. Бронежилет урятував. Оговтався, коли побачив дірку в куртці та трупи навколо.

«На Майдан поїхав одразу після побиття студентів, коли по телевізору побачив, як їх тлумлять, наче шолудивих псів, – розповідає боєць. – А коли з вікна другого поверху КМДА викинули жінку років 50-ти, мені аж волосся дибки стало».

Олег потім ще часто ставав свідком огидних подій: людей викрадали просто на вулиці серед білого дня, каналізації Маріїнського парку були набиті трупами, деякі з них не мали рук, голови. Він також бачив, як декотрі «майданівці», що донедавна мало не клялися у вірності українському народові, тягли з «Межигір’я» все, що під руку траплялося.

Другого разу смерть чигала на Івахнюка у зоні АТО. 17 липня 2014 року – саме з цього дня його життя розпочало новий відлік. Тоді Олег із місяць воював у складі батальйону «Донбас». Виїхали на світанку на зачистку м. Попасна. Наказали будь-що викурити ворога. Проте сили були нерівні: українські вояки мали іржаві пістолети, один БТР і автобус, а дехто навіть мусив іти пішки позаду.

Зрештою виявилося, що вороги вже чекали наших хлопців. Засідка! На блокпості при в’їзді в місто стояли… манекени. Незважаючи на це, наказ не змінився: дійти до точки призначення – Попасна. Підтримки не надали, хоча й обіцяли. Невже зрада?

16 поранених і п’ятеро загиблих. Ворожі кулі поранили ліву ногу Олега. Він подумав, що побратими його залишили, й, аби не потрапити в полон, уже готовий був потягнути чеку гранати

Люті обстріли, кулі закінчилися, не було де сховатися – зусібіч поля. 16 поранених і п’ятеро загиблих. Ворожі кулі поранили ліву ногу Олега. Він подумав, що побратими його залишили, й, аби не потрапити в полон, уже готовий був потягнути чеку гранати. Раптом відчув на обличчі два ляпаси – товариші вернулися. «Справжні друзі», – з усмішкою пригадує Івахнюк. А потім почалося пекло.

Пекло

Вояка доправили в артемівський госпіталь, де лікар, витягнувши одну кулю, радісно заявив: «Ну ось і все, вояче! Через місяць-два знову до бою!». Олег дуже втішився, але вже наступного дня став значно гірше почуватися. А потім ще гірше, і ще…

Його привезли в харківський госпіталь. Рентген. Лікар, наче очманілий, заверещав: «Хутко на операційний стіл! У нього в нозі заліза хоч відбавляй». Виявилося, в Артемівську хлопцеві забули видалити ще дві кулі. Вранці після операції медик приніс Олегові «подарунок» – цілий пакет із кулями й осколками з його ноги. Калушанин не вірив: «Ви що, жартуєте? То не моє!».

Івахнюк пересуватися не міг, але ноги відчував: на лівій рухав великим пальцем, а права взагалі цілковито здоровою була. Тому, коли бійцю дали підписати згоду на ампутацію лівої ноги, він ні секунди не вагався: «Ви що з глузду з’їхали? Нізащо! Я вірю, що все буде добре». Медики не вгавали переконувати, мовляв, навіть до Києва живим не доїдеш. Та він доїхав.

Щоправда, за «доставку» на кареті швидкої допомоги довелося заплатити вісім тисяч гривень. Футбольні фанати, які тоді прийшли провідати бійця, що лежав у палаті разом із Олегом, швидко зібрали потрібну суму, адже в прикарпатця в кишені була лиш обдерта двадцятка.

У столиці в «Головному військовому клінічному госпіталі» Івахнюка майже цілий тиждень щодня оперували. Потім – через кожних п’ять днів. Одинадцята операція стала фатальною для воїна. Коли він відійшов від наркозу, то більше не відчував свого тіла від ділянки грудей і аж до пальців обох ніг.

Спершу лікарі заспокоювали, що це нормальна реакція і все минеться через чотири дні. Потім запевняли, що через вісім. Тоді – через півмісяця. Але параліч не зникав. Солдат второпав – тут щось не так. Знавіснів не на жарт. Почав скандалити, вимагати пояснень. Однак виявилося, що хірург, який оперував чоловіка, і анестезіолог раптово пішли у відпустку аж на чотири місяці! Дивний збіг, чи не так?

Непокірного пацієнта перевели в одиночну палату – аби лише інші солдати не бачили, як Івахнюк гримає на лікарів. Адже деякі вояки після його випадку відмовлялися йти на пункцію. Медики навіть казали Олегові: «Як хочеш, можеш курити тут, пиячити, але тільки не кричи».

Якось намагалися запхнути його до психлікарні, спираючи все на посттравматичний стресовий розлад. Та воїн не дався. Одразу зателефонував до побратимів, а вони миттю приїхали.

Так лікарі водили Олега за носа два місяці. На всі запитання стосовно причин паралічу і подальшого лікування лише знизували плечима або й просто відмовчувалися. Невідомість з’їдала вояка. «Лежав тоді й думав: уже би краще здох, – пригадує. – Жити не хотілося. Якби таке сталося зі мною на війні – це одна справа, а з недбальством лікарів змиритися не міг».

«Я гнию!»

Стан здоров’я хлопця стрімко погіршувався. Утворилися пролежні, нога дуже гноїлася. Коли боєць заявив лікарям, що подасть до суду, медики відрізали, щоб забирався геть. Цікаво, що під час виписки в історії хвороби калушанина чомусь і словом не згадали про зловісну 11-ту операцію.

Коли боєць заявив лікарям, що подасть до суду, медики відрізали, щоб забирався геть. Цікаво, що під час виписки в історії хвороби калушанина чомусь і словом не згадали про зловісну 11-ту операцію

Івахнюк «переїхав» до приватної столичної лікарні. Але там виявилося не краще. Ось тільки за перебування здерли 65 тисяч гривень. Олег лише лежав цілими днями в палаті, іноді йому ставили недешеві крапельниці. І знову жодного покращення. Надія танула на очах.

До речі, з грошима весь час допомагали волонтери. Часом незнайомі люди приносили кошти просто в палату до Олега.

Потім Івахнюк почав лікуватися в Інституті травматології і ортопедії НАМН України, де вперше за виснажливі довгі місяці лікарі добре ставилися до бійця. Чоловікові одразу пояснили, що в київському військовому госпіталі йому недобре прикріпили апарат Ілізарова, призначений для тривалої фіксації фрагментів кісткової тканини. Гній витікав із його ноги, як з водопровідного крану.

Вже незабаром з’явилася можливість полікуватися в Кракові, де була необхідна апаратура, аби принаймні припинити гниття. Для цього волонтери зібрали 35 тисяч доларів США.

На жаль, у Польщі Олегові теж не пощастило. Український медичний посередник Ірина Принкевич, яка організовувала лікування бійців АТО, просто надурила чоловіка. І не тільки його, але й решту трьох вояків, які там теж сподівалися на ефективне лікування. Спритна панянка, яка, до речі, вишиванки з себе практично не знімала, регулярно брала гроші, а натомість бійцеві протягом двох місяців лише міряли температуру, давали якісь пігулки і водили на реабілітацію, після якої одного ранку нога так розпухла, що стала схожою на боксерську грушу.

«Давайте щось робіть нарешті! – обурювався Олег, звертаючись до польського лікаря, який за нього відповідав. – Я вже не можу ось так просто лежати. Я гнию!». – «Я не знаю, що з тобою робити», – спромігся сказати медик.

Івахнюк психонув, зателефонував до побратимів і все розповів. Хлопці взяли карету швидкої допомоги і привезли його з Кракова додому. До речі, в польській клініці навіть «людської» виписки не дали – там не було жодної печатки.

Знову розчарування

Олег знову повернувся в Інститут травматології і ортопедії. Фахівці не могли втямити, що далі робити з вояком. Відрізати ногу?

Зробивши МРТ, можна було б точно розуміти подальший план дій. Але це був шалений ризик, адже в нозі лишилося чимало осколків, і магнітний томограф міг просто спалити хлопцеві шкіру і м’язи. Олег вирішив ризикнути – терпіти більше сил не було.

Щойно Івахнюка поклали у «саркофаг» та увімкнули апарат, воїн почав верещати від болю – страшенно пекло. Так варіант з МРТ відпав. Що далі? Гниття не припинялося. У величезні пролежні можна було запхати цілий кулак. Медики сказали, що треба шукати лікування десь за кордоном.

На обрії визріла можливість переміщення до клініки Барселони, хоча Олегу було вкрай важко зважитися знову кудись їхати. Після безперервних розчарувань боєць геть занепав духом. Казав мамі: «Здавай мене в якийсь пансіонат, аби я там дожив останні дні».

Для поїздки волонтери зібрали 11 тисяч євро. В іспанській клініці за перші два тижні вдалося вбити інфекцію, від якої інші медики не могли Олега позбавити півтора року. Окрім цього, параліч грудної клітки теж зняли. Таке оздоровлення коштувало немало – 18 тисяч євро. Але на тому прогрес закінчився і на хлопця чекало чергове розчарування. Лікар, який обіцяв золоті гори, кудись зник. Як потім виявилося, його вигнали із закладу.

Олег знову просто лежав цілими днями, його тільки годували і приносили таблетку. Про промивання пролежнів згадували раз на три дні. А доба перебування в тій клініці коштувала 342 євро.

«Якби до мене тоді не приходили представники української діаспори і зрештою не поставили всіх медиків на місце, то з мене би вкотре «викачали» гроші й відправили додому ні з чим», – каже Івахнюк.

Земляки забрали бійця звідтіля. Оскільки у воїна ліва нога тепер була коротша на 8 см від правої, то найперше йому потрібно було вставити імплант. Проте задля такої операції вояка спочатку мусили правильно реабілітувати.

Жартома кажуть, якщо пацієнт дуже хоче одужати, то медицина безсила. Так і з Олегом: у реабілітаційному центрі почали відбуватися дива. Через півроку регулярних тренувань він урочисто в присутності всіх медиків порухав лівою ногою

«Скоро в бій!»

Олег залишився в Барселоні, його оселили в геріатричному пансіонаті, бо саме там якісно лікували пролежні. Медики обіцяли позбавити тієї напасті, але попередили одразу – знадобиться близько року. Солдат тоді дуже розлютився. «Мабуть, треба їхати додому, – казав він своєму товаришеві. – Який рік? Місяць перебування тут коштує 3800 євро! Як починаю переводити на гривні, то жити не хочеться».
Але якимсь чином на подив усіх ескулапів рани почали загоюватися феноменально швидко. Медики щодня приходили дивитися – не могли повірити власним очам. Лікар лікує, а зцілює Господь. Олег Івахнюк довго чекав на ту благодать.

Вже через чотири місяці боєць переїхав на орендовану квартиру. Щодня діставався до реабілітаційного центру на таксі, адже у метро він фізично б не зміг пересуватися.

Жартома кажуть, якщо пацієнт дуже хоче одужати, то медицина безсила. Так і з Олегом: у реабілітаційному центрі почали відбуватися дива. Через півроку регулярних тренувань він урочисто в присутності всіх медиків порухав лівою ногою, щоправда в ортезі. Захоплені лікарі вибухнули оплесками і топили щасливого чоловіка в обіймах. Перші слова, які тоді мовив Івахнюк: «Скоро в бій!».

Сліпа віра

Попереду ще операція і подальша реабілітація. Скільки на це знадобиться часу? На все воля Господа.
Місцевий реабілітолог Давид, який став братом для прикарпатця, повсякчас наголошував на важливості психосоматики: жодних негативних думок, лише сліпа віра в одужання. Медик дуже помагав вояку, слідкував, аби Олег щодня їв рибу, банани і чорний шоколад, бо то дуже корисно в його випадку. Навіть подарував інвалідний візок, вартість якого біля 3000 євро.

Взагалі в Барселоні Івахнюк знайшов багато справжніх друзів, які не полишили земляка сам на сам із горем, адже в голові воїна іноді мигтіли темні думки, аби все покинути, зачинитися вдома в Калуші й тихо собі вмерти.

Хоча великою мірою і Олег їм допоміг – здійснити свій християнський обов’язок і можливість протягнути руку стражденному.

Солдат запевняє – не тримає зла на світ за те, що зазнав такої біди у своєму житті: «На що мені скаржитися? Багато хлопців уже давно в землі лежать…».

Автор: Наталя Мостова

Стаття опублікована в журнал МІСТО №5

Відтепер читайте найважливіші новини МІСТА у Telegram

Loading...