Втрати окупанта станом на 281 день війни

89440
Особовий склад
280
Літаків
261
Гелікоптерів
2915
Танків
5877
ББМ
1904
Артилерія
210
Засоби ППО
395
РСЗВ
4441
Автомобільна техніка та цистерни з ПММ
1562
БПЛА
16
Кораблі та катери
Купити квартиру в Івано-Франківськ

Юрій Запісоцький. Розмова про український футбол

Франківець Юрій Запісоцький з грудня 2015 року є генеральним секретарем Федерації футболу України. До цього у 2005–2007 роках він працював головою департаменту правової роботи та внутрішньої політики Івано-Франківської ОДА, а потім був партнером у відомій юридичній компанії «Moris Group».

Розмовляємо про український футбол, нове життя збірної, роботу на відповідальній посаді та секрети успіху.

Пане Юрію, розкажіть, як ви потрапили до Федерації футболу України?

Це сталося доволі просто. До цієї роботи у футболі я був виключно вболівальником нашої національної збірної, деколи бував за нею на виїздах, намагався відвідувати домашні матчі. Ми спілкувалися з нинішнім президентом Федерації футболу України Андрієм Павелком, ще коли я був юристом. Перед конгресом, на якому його мали обирати президентом Федерації, він запросив мене допомогти з юридичними аспектами, прослідкувати, щоб захід відбувся згідно із законодавством. Коли ж усе минуло успішно, Андрій запросив мене очолити юридичну службу Федерації. У цій ролі я пропрацював майже рік, а потім він запропонував мені новий виклик – посаду генерального секретаря. Довго я не вагався, вирішив прийняти новий челендж і не жалкую про це. Керуючи юридичним департаментом, я мав достатньо часу, щоби втягнутися в роботу у ФФУ. Тому плавно увійшов у роль генерального секретаря. І наразі робота триває без особливих проблем.

Наскільки обов’язки генерального секретаря відрізняються від того, що ви робили як юрист? Як змінився ритм вашого життя?

Коли працював керівником юридичного департаменту ФФУ, то займався тією ж юриспруденцією, тільки з футбольним нахилом. А оскільки посада генерального секретаря передбачає певну міжнародну діяльність, то зараз це можна назвати життям у літаках. Це постійні візити в штаб-квартири УЄФА, ФІФА, до інших національних федерацій. Генеральні секретарі, виконавчі директори – це своєрідні «робочі конячки», на їхніх плечах лежить оперативне управління, фінанси тощо. Зараз мій режим роботи передбачає дуже мало дозвілля. Грубо кажучи, це стадіон, матч, переговори з представниками інших федерацій, спонсорами, зустрічі, спілкування. Я вже звик до цього, навіть навчився відпочивати протягом довгих перельотів.

З цього сезону Українська прем’єр-ліга змінила формат змагань. Кількість команд зменшилась до 12, сам чемпіонат розділили на два етапи. Що це означає для нашого футболу?

Одразу зроблю ремарку, що Прем’єр-ліга – це самостійна і саморегулююча організація. Це була їхня ідея, вони добре знають ситуацію в клубах – тоді багато команд було на грані виживання, потрібно було щось робити, тому ми теж підтримали такі зміни. Адже якби стартувало 16 команд, а до фінішу змогли б дійти не всі, це б поламало календар і лише додало усім проблем. Але ми не маємо сумніву, що це тимчасове явище, ситуація покращиться і ми повернемось до чемпіонату з мінімум 16 командами.

До теми виживання професійних клубів. Минулого року івано-франківський «Тепловик-Прикарпаття» почав виступи в Другій лізі. Проте наразі основним джерелом фінансування команди залишається місцевий бюджет. Наскільки це ефективно?

На мою думку, професійний футбольний клуб не може функціонувати тільки за кошти бюджетів будь-якого рівня. Я противник такого «муніципального утриманства», бо вважаю, що це не ефективно. Як показує досвід, такий процес триває недовго. Коли приходить будь-яка економічна криза, починаються невиплати зарплати – і команда розпускає футболістів вільними агентами. Коли є велике перевиконання бюджету, то можна підтримувати будь-який спорт, але це скоріше має бути якийсь невеликий бонус для клубу, своєрідний маркетинг території, честь якої представляє команда. Але це моя особиста думка, яку інші люди в ФФУ можуть не поділяти.

У цьому контексті, чи організовує ФФУ якісь збори, конференції, тренінги, майстер-класи з пошуку спонсорів, маркетингової діяльності для таких маленьких команд, щоб допомогти їм комерційно розвиватися?

Є спеціальна програма УЄФА «Grow 2020», зосереджена саме на маркетингу. Вони працюють із Прем’єр-лігою і Професійною футбольною лігою. ФФУ тут виступає як посередник, тобто, ми надаємо майданчик для зустрічей фахівців УЄФА з представниками українських клубів, на яких навчають, як продати ТБ-права, залучити технічного спонсора, підписати вдалі маркетингові угоди.

Треба сказати, що європейська і українська маркетингові моделі не завжди збігаються. Донедавна в Україні футбольні клуби часто були забавкою для великого бізнесу. Мало хто думав про маркетинг, бо титульний і решта спонсорів переважно були представниками однієї фінансової групи. Але коли економічна ситуація погіршилася, клуби задумалися про реальний стан свого маркетингу. Це стимулювало їх розвиватися у правильному руслі. А розвиток клубу насамперед залежить від його керівництва.

Як зараз працює збірна України? Що змінилось у команді з новим тренерським штабом?

Для себе я відмітив, що докорінно змінилась атмосфера в команді. До честі Андрія Шевченка і його штабу, серед хлопців зараз фантастичний мікроклімат, здорова конкуренція. Кидається в очі, як головний тренер і всі помічники під час тренувань перебувають безпосередньо на майданчику разом із футболістами. Тренерський штаб контролює кожен етап роботи, від розминки до тактики. Зараз у плані режиму і тренувального процесу збірна – як своєрідний маленький «Мілан».

Поговорімо про аматорський футбол. До календаря ФФУ внесли Кубок героїв АТО, минулого року в Конча-Заспі організували цікавий фінальний матч. Чи означає це, що змагання отримали підтримку Федерації і стануть традиційними?

Ви знаєте, не хочеться, щоб традиція, пов’язана з АТО, якось затягувалась у часі. Війна на Сході має якнайшвидше закінчуватись. Краще, щоб це переросло в гарний ветеранський турнір. Серед бійців, які пройшли війну, є багато футболістів, і зараз такий турнір для них – це чудовий відпочинок, своєрідний ковток свіжого повітря. Ми всіляко сприяли у проведенні цих змагань і будемо їх надалі підтримувати. Всі розуміють, що це дуже важливо. Турнір хороший, і він буде продовжуватись.

Що робиться для розвитку аматорського футболу в Україні? Адже всі професіонали виростають саме з аматорів.

Для розвитку аматорського футболу перш за все потрібні футбольні поля. А в Україні абсолютно зношена інфраструктура. Зараз закінчується будівництво заводу з виробництва штучного покриття. Це великий об’єкт із трьома виробничими лініями. Ми плануємо стелити маленькі як шкільні, дворові майданчики, так і великі повнорозмірні футбольні поля по всій Україні, це завдання номер один. Крім того, маємо програму щодо футбольних м’ячів, екіпіровки. Також організовуємо турніри, де обдаровані діти можуть проявити себе. Масовий футбол для Федерації – це головне.

До Івано-Франківська восени 2015 року приїжджав Президент України разом із президентом ФФУ, вони закладали капсулу під спорудження стадіону зі штучним покриттям. Проте об’єкт все ще на стадії будівництва…

В Івано-Франківську все ніяк не можуть зробити основу для того стадіону. Штучне покриття для нього вже давно готове і чекає на складах. Затримка через «подушку», на яку, власне, стелиться штучне покриття. Дуже сподіваюся, що роботи пришвидшаться. Мені дуже прикро, адже тут моя мала батьківщина.

Щодо малої батьківщини. Ви не сумуєте за Івано-Франківськом, за провінційним спокоєм, повільнішим ритмом життя?

Людина схильна до розвитку, і скажу відверто, що зараз я насолоджуюсь тим, чим займаюся. Щодо ритму життя, то я вже не перелаштуюсь назад. Хіба помру з нудьги. Дуже радий, що свого часу не побоявся відповідальності і прийняв цей виклик. Але підтримую тісний зв’язок із Франківськом. Приїжджаю на Різдво, Великдень, влітку беру з собою сім’ю. Сумую лише за батьками, друзями, з якими вчився в Українській гімназії №1. Насправді я досі залишаюся звичайним хлопцем із Франика.

На закінчення поділіться, якщо ваша ласка, своїм секретом успіху.

Найперше – не боятись. Якби мені два роки тому хтось сказав, що я буду генеральним секретарем ФФУ, я б не повірив. Будь-які виклики, що виникають на шляху, треба приймати. Друга річ, без якої зараз складно – знання іноземних мов. Хоча б однієї, але на хорошому рівні. Для мене зараз це англійська, пробую відновити французьку, яку вчив ще в гімназійні роки. І третє – постійно вчитися. Я особисто скористався можливостями УЄФА і зараз здобуваю Executive Master у спортивному управлінні. Поєдную роботу і виснажливе навчання. Вчитися ніколи не пізно!

Автор: Микола Волков

Інтерв`ю опубліковане в журналі МІСТО №5

Відтепер читайте найважливіші новини МІСТА у Telegram

Loading...