Мед Атлант

Лікувальні джерела Східниці, які одразу не визнавали вищі керманичі, сьогодні теж під загрозою зникнення

Всього 2-3 години в дорозі з Івано-Франківська – і ми на курорті. Щоправда, картинки, котрі одразу спливають у голові, почувши це слово, насправді добряче відрізняються від того, що побачимо насправді. Адже у маленькій Східниці немає, наприклад, пляжу з пісочком і пальмами, на якому можна позасмагати, чи бірюзового кольору водойми, в якій можна поплавати. Зате є кілька 4- й навіть 5-зіркових готелів, неймовірної краси краєвиди та неоціненні природні скарби.

Східниця – селище міського типу на сусідній Львівщині. За легендою, у часи Київської Русі на місці сьогоднішньої Східниці існувало поселення Золота Баня, а неподалік стояла фортеця Тустань (сьогодні це частина Державного історико-культурного заповідника з однойменною назвою). Після нападу монгольського хана Батия і Золота Баня, і Тустань, і всі довколишні села були зруйновані, а з часом люди, які вціліли, заснували нове поселення, котре й отримало назву від слова «сходитися».

Втім, найцікавіша історія цього містечка починається з відкриття у ньому родовищ нафти 1858 року. Тут працювали люди з різних країн – Німеччини, Бельгії, Франції й навіть США. Східниця була першою в Галичині за кількістю видобутої на її території нафти, а загалом до 1935 року тут викачали 2 млн 150 тисяч тонн чорного золота.

Його життя перевернулося догори дриґом одного дня, коли, під час прогулянки лісом чоловік помітив джерело із запахом сірководню, що било з-під землі.

У Східниці, зокрема, жив працівник Бориславнафти Омелян Стоцький, котрий вийшов на пенсію. Та чоловік не був схожим на пересічного сільського пенсіонера: закінчивши 3 курси консерваторії та факультет німецької філології Львівського університету, він кохався у класичній музиці, пробував навіть сам її писати, знав кілька іноземних мов, любив читати улюблених авторів в оригіналі, обожнював подорожі. Його життя перевернулося догори дриґом одного дня, коли, під час прогулянки лісом чоловік помітив джерело із запахом сірководню, що било з-під землі. Думка про те, що це може бути вода, схожа за властивостями на трускавецьку «Нафтусю», не покидала Омеляна (треба сказати, на той час Трускавець уже був визнаним бальнеологічним курортом). Спершу Стоцький поділився своїм відкриттям із місцевим шкільним учителем хімії, сподіваючись на допомогу з реактивами, аби дослідити склад води зі знайденого джерела. Та, на жаль, у школі відповідних засобів не було. Омелян Стоцький почав оббивати пороги різних установ, і у Бориславському нафтогазовому управлінні дослідили склад води й підтвердили здогади чоловіка. Але потрібні були детальніші дослідження, які могла зробити тільки спеціалізована лабораторія, що знаходилася в Трускавці. Та вона підпорядковувалася Одеському науково-дослідному інституту, і чоловік написав туди листа з проханням узяти воду на аналіз. Відповіді не було, та чоловік писав і писав – місяцями марно закидував листами бюрократів. І аж через 3 роки від імені директора Одеського НДІ отримав відповідь про те, що вивчати мінеральну воду Східниці наразі немає можливості…

Відповідно, аналізи показали високий вміст у воді нафтопродуктів і назвали її токсичною для людей. Ба більше, директор Одеського НДІ Федір Куркудим у своїх гнівних листах писав, що його колеги начебто проводили досліди на собаках, даючи їм пити східницьку воду, і через велику кількість нафти у її складі тварин атакували приступи безперервної рвоти.

Ще через кілька років до Східниці таки приїхали представники з Одеського НДІ. Та вони зважилися на ганебний вчинок – узяли проби не з джерела, відкритого Стоцьким, а зі струмка, в який стікали води з нафтової свердловини. Відповідно, аналізи показали високий вміст у воді нафтопродуктів і назвали її токсичною для людей. Ба більше, директор Одеського НДІ Федір Куркудим у своїх гнівних листах писав, що його колеги начебто проводили досліди на собаках, даючи їм пити східницьку воду, і через велику кількість нафти у її складі тварин атакували приступи безперервної рвоти.

Неймовірно, але Омелян Стоцький не здавався. Він почав атакувати Міністерство охорони здоров’я, Інститут мікробіології АН СРСР, Центральний інститут курортології і фізіотерапії. Окрім того, продовжував відкривати нові джерела: щодня проходив багато кілометрів східницькими лісами, придивляючись до найменших струмочків із мінеральною водою. Коли знаходив навіть ледь помітні джерела – набирав з них воду та ніс до лабораторії. Треба сказати, дім Стоцького вже практично нею був, адже повсюди стояли мензурки й колбочки з реактивами, а сам чоловік за цей час практично опанував професію хіміка. Неймовірно, але в такий спосіб Стоцькому вдалося відкрити аж 38 джерел із цілющою мінеральною водою!

Головний лікар Східницької лікарні, вдався до експерименту: поїхав до Львова та вмовив там близько 20 людей із хворими нирками, на котрих чекала операція, приїхати до Східниці та пити по 200 грамів теплої води зі знайденого Стоцьким джерела до їжі тричі на день.

У середині 1960-х років наполегливість освіченого пенсіонера почала приносити свої плоди. Знайомий Стоцького, головний лікар Східницької лікарні, вдався до експерименту: поїхав до Львова та вмовив там близько 20 людей із хворими нирками, на котрих чекала операція, приїхати до Східниці та пити по 200 грамів теплої води зі знайденого Стоцьким джерела до їжі тричі на день (сьогодні це джерело №1). Результат був дивовижним – через 3 тижні повторні аналізи виявили у сечі хворих велику кількість піску, у декого навіть дрібні камінці (до слова, на ці «експонати» сьогодні можна подивитися у музеї Омеляна Стоцького, що знаходиться на території санаторію «Східницькі Карпати»). Лікарі визнали, що оперувати вже не треба!

Із таким результатом Стоцький зі своїм лікарем-помічником Степаном Дудою поїхали на з’їзд Міністерства охорони здоров’я. І це, нарешті, подіяло: спеціалістам кафедри нормальної фізіології Львівського медичного інституту доручили подальше вивчення мінеральних вод Східниці. Протягом 2-х наступних років невеликий колектив науковців проводив експериментальні та клінічні дослідження хворих на базі Східницької лікарні, вивчав мінеральні води з джерел № 1, 3, 4, 5. Комісія одноголосно постановила, що східницькі води допомагають вилікувати хвороби нирок і печінки, сольовий діатез, підвищену і знижену кислотність шлунку, анемії, цукровий діабет, зміцнюють імунітет, сприяють виведенню з організму радіонуклідів та важких металів.

1972 року у Східниці почалися геологорозвідувальні роботи, спеціалісти успішно бурили нові і нові свердловини в пошуках «Нафтусі». У результаті Східницю визнали Всесоюзним бальнеологічним курортом, а Омеляну Стоцькому видали диплом першовідкривача 38-ми східницьких мінеральних джерел. Почали приїздити і успішно лікуватися люди.

Сьогодні широкому загалу доступні 10 видів східницьких вод. Вони поділяються на 3 види: з підвищеним вмістом органічних речовин (у свою чергу, ці води різняться за більш вираженою сечогінною та жовчогінною дією), з підвищеним вмістом заліза та хлоридно-натрієві води. Крім того, у Східниці тече джерело із содовою водою №2С типу «Боржомі». Якщо води типу «Нафтусі» зберігають свої властивості протягом усього 2-х годин, то вода №2С зберігається до 2-х тижнів. Очевидно, тому біля цього джерела цілодобова черга: люди беруть запаси води із собою, крім того, є навіть сайти, через які содову мають можливість придбати всі охочі, Нова Пошта у поміч.

На жаль, він недостойно оцінений державою – мінеральні джерела Східниці протягом понад 40 років з часу відкриття сьогодні мають практично первозданний і дикий вигляд – стікають тонкими цівками у землю, таблички з назвою та основними характеристиками вод похилені, вицвілі, написи на них подерті й ледь помітні.

Тож можемо собі уявити, який скарб подарувала нам природа, та ще й практично під носом. Але на жаль, він недостойно оцінений державою – мінеральні джерела Східниці протягом понад 40 років з часу відкриття сьогодні мають практично первозданний і дикий вигляд – стікають тонкими цівками у землю, таблички з назвою та основними характеристиками вод похилені, вицвілі, написи на них подерті й ледь помітні. Довкола – неприбране сміття, повалені дерева, засилля безглуздої реклами. 1998 року була зроблена єдина спроба розвитку Східницького курорту на рівні держави і тодішнім президентом Кучмою підписане відповідне розпорядження. На папері планувалося створення дитячого оздоровчого центру, та на папері й лишилося. У 2005-му тодішній заступник Міністра охорони здоров’я України Раїса Богатирьова висловилася щодо цього проекту вкрай різко, мовляв, що таке Східниця – перспективи її розвитку нульові, грошей держава, звісно ж, не має…

Активніше цікавляться бальнеологічним курортом безперечно, приватні структури. Останніми роками виросло особливо багато нових готелів, санаторіїв, садиб, що, з одного боку, добре, а з іншого – від цього неабияк страждають самі джерела. Адже вкрай важливо не порушити течію підземного русла, бо це одразу відбивається на складі та дебеті води, а отже, й на її лікувальних властивостях. А оскільки централізованого нагляду за східницькими джерелами немає, то забудовники врізаються в навколишнє середовище як заманеться, адже хочуть розмістити свої споруди поближче до джерел. Місцеві жителі кажуть, що через це вже були випадки різкого зменшення дебету кількох східницьких вод. Парадоксально, але факт: Східницьке родовище мінеральних вод – найбільше в Україні та всього 1% використовується за призначенням! Тож допомога держави Східниці життєво необхідна.

Автор: Інна СОРОКА

Стаття опублікована в журналі МІСТО №9

*Передрук матеріалу дозволяється тільки за погодженням з редакцією.

Відтепер читайте найважливіші новини МІСТА.у Telegram

Loading...