Мед Атлант

Де зустрічаються франківці?

— Ну все, бувай, зустрінемося завтра о п‘ятій біля Зернятка… — юнак, що сидів поряд зі мною в автобусі, закінчив розмову, сховав телефон у кишеню і почав розглядати щось за вікном. А у мене одразу ввімкнулася фантазія: ось він із квіткою в руці нетерпляче тупцює, виглядаючи серед перехожих постать своєї дівчини і раз по раз перевіряючи час на мобільному. Хвилюється, хоч і намагається вдавати спокій, і все частіше ревниво поглядає на такого ж, як і він, закоханого, що стоїть з протилежного боку фонтану з подібною квіткою…

І навіть трохи захотілося прийти наступного дня на місце зустрічі й непомітно простежити за тим, як усе відбуватиметься насправді і чи моя уява все правильно змалювала.

А розмріялась я через те, що дуже вже зачепило мене слово “зернятко”, адже далеко не всі франківці називають так фонтан під Ратушею. Альтернативна назва є більш популярною, але зовсім не такою поетичною. Не кожен знає,щоцей фонтан дійсно задуманий як зернятко, що ось-ось проросте тонким пагінцем. Він — символ зародженнячогось нового і прекрасного, і можливо, саме тому тут так часто призначають зустрічі мешканці міста — адже цілком вірогідно, що стосунки, розпочаті під “зернятком”, з часом виростуть у серйозніпочуття, розквітнуть і дадуть коштовні плоди.

А ще часто зустрічаються біля афіш. Так повелося здавна, і відколи я себе пам‘ятаю в Івано-Франківську, завжди домовлялася про зустрічі з подругами саме тут. Це вже “наше місце”, хоча, думаю, кожен третій містянин теж може сміливо вважати його своїм. Принаймні, сумніваюся, що можна знайти когось, хто хоча б раз та й не зустрічався зі знайомими саме під афішами. У наш динамічний час, коли будь-яка інформація за секунди видобувається з ґаджетів, доцільність наклеювання тих афіш під великим питанням, але ми продовжуємо їх клеїти, бо це традиція, хороша звичка, і, крім того, своєрідне означення місця для зустрічей.


Старше покоління знає, що означає “зустрітися біля “Молочки”. Якщо спитаєте когось, молодшого за тридцятьроків, де це – дуже ймовірно, відповіді не отримаєте. А між тим, кафе “Молочне” було шалено популярним у 80-90-ті. Скільки тонн вершків і морозива з‘їли тут закохані, скільки молочних коктейлів випили! І навіть якщо не збиралися розкошувати в кафе, а просто планували пройтися “стометрівкою”, все одно зустрічалися біля “Молочки”. Це кафе вже давно не діє, його приміщення довгі роки простояло пусткою, і мода на зустрічі у цьому місці потрохи відійшла, але, я впевнена, не одна сімейна пара згадує про здибанкипід “Молочкою”.

Ще колись часто зустрічалися біля Міцкевича. Не знаю, як тепер, чи популярний він серед молоді, і чи так само часто усі лавочки навколо зайняті закоханими парами. Хоча… Звісно,зайняті! Як і колись, щовечора там обов‘язково хтось цілується у м‘якому світлі ліхтарів, і ті перехожі, що в цей час крокують сквером, змушені сором‘язливо відводити погляди і вдавати, щопонад усе в ці миті їх хвилює, чи всі квіти розцвіли на клумбах і чи все листя розпустилося на деревах. А сам Міцкевич погляду не відводить. За довгі десятиліття він уже звик до романтики і не уявляє, що може бути інакше.


Усе змінюється — наші вподобання, звички, одяг, зачіски, навітьмова… Але люди зустрічалися і будуть зустрічатися, закохувались і будуть закохуватись. Люди призначатимуть зустрічі одне одному, щоб потеревенити за філіжанкою кави, пройтись разом магазинами, поговорити про справи або просто побачитись після розлуки. Як і сто років назад, вибиратимуть місця для зустрічей переважно в центрі. І не важливо, що колись чекали одне одного на початку Сапєжинського біля кам‘яниці Гаусвальда, а зараз — на початку «сотки» біля ювелірного магазину. Зрештою, це та ж точка на карті, просто змінила свою назву. Важливо, щоб люди хотіли бачити одне одного. І не тільки на світлинах у Фейсбуці, а вживу, щоб можна було відчути тепло щирої посмішки і зігрітися сяйвом доброзичливих очей.

Зрештою, зараз весна — час, коли сама природа витягує людей на вулицю. І з‘являєтьсябільшеімовірностіпочути в автобусі:

То де зустрінемось? Біля “зернятка”? Чи біля афіш?.

І може, навіть хтось, по старій пам‘яті, прийде у перший день травня під “Молочку”, згадавши свою давню традицію. Принесе в подарунок гілку бузку або кілька нарцисів і дочекається кохану, що, як завжди, спізнюється — все, як і колись…
Звісно, кожен має свої улюблені точки на мапі міста, планує зустрічі там, де йому зручно саме зараз. Але дуже добре, що є місцинки, де всі зустрічаються найчастіше — це ще одна спільна для всіх франківців точка дотику, ще одне нагадування, що ми дихаємо спільним повітрям.
Впевнена, з‘являтимуться якісь нові традиційні місця. Скажімо, біля Художника. Думаю, Заливаха має усі шанси з часом зібрати більше любовних історій, ніж сам Міцкевич. Нехай змагаються. Це змагання — одне з найпрекрасніших, а наше завдання — додати їм роботи.

Тож давайте згадувати давніх друзів, знайомитися з новими, закохуватись, призначати побачення і ділові зустрічі… Давайте виходити на вулиці рідного міста, придивлятися до нього, помічати зміни на рідному обличчі, посміхатися сонцю і вдихати аромат сподівань і кохання…

Автор: Лариса МОНЧАК

Стаття опублікована в журналі МІСТО № 16

*Передрук матеріалу дозволяється тільки за погодженням з редакцією.

Відтепер читайте найважливіші новини МІСТА.у Telegram

Loading...