Володимир Гайдар про архітектурні жертви Франківська

Колишній головний архітектор Івано-Франківська Володимир Гайдар переконує, що відгуки більшості туристів тішать, адже вони стверджують, що в нас усе гарно збережене, зокрема, відчувається атмосфера не надто “зацивілізованого” історичного міста. Хоча насправді архітектурних втрат є багато. Принаймні, привабити сюди ЮНЕСКО тепер буде дуже складно і навряд чи взагалі реально.

Площа Ринок

Через нові високі будинки тут втрачено ансамблевість композиції площі, периметральною забудовою якої автентично були 2-3-поверхові історичні споруди з висотною домінантою по центру площі – міською ратушею, і з дотичними до ринку висотними і планувальними домінантами – храмовими спорудами й комплексами. І це те, що буде дуже важко повернути, практично неможливо. Якщо заїжджати з Галицької, то ратуші, головної окраси міста, вже майже не видно – через хаотично і абсолютно безлико, дисгармонійно понаставлювані будинки на вул. Станіславській.

 

Кірха

Йдеться про Євангелістську Церкву, до якої наприкінці ХІХ століття належали здебільшого станіславські німці. Тож костел у народі називали на німецький лад – кірхою.

Він був збудований у 1885 році. Ззовні храм мав ознаки неоготики, але всередині мало нагадував пишні середньовічні церкви. Споруда стояла приблизно навпроти нинішнього пам’ятника Іванові Франку, що на вулиці Незалежності.

Перші совіти кірху закрили. Після війни у храмі розмістили спортивну школу. Праворуч від неї був великий спортмайданчик із баскетбольними щитами, а позаду – фруктовий сад.

У 1971 році кірху підірвали. Вочевидь, через пам’ятник Леніну, який постав тут у 1975-му. Перед встановленням монумента архітектори дивились, як він впишеться у простір. Напевно, хтось із партійних начальників вирішив, що храм тут зайвий.

Як на мене, це дуже велика втрата, – каже Володимир Гайдар. – Кірха могла би стати цінною частиною сакральної архітектурної спадщини міста.

 

Пивоварний завод

Одна з найдавніших пам’яток промислового будівництва в Україні. Пивоварний завод спорудили в Станиславові у 1767 році. Тоді звели дві будови (варильний і солодовий цехи) для виробництва пива.

В 1787 році пивоварнею володів граф Петро Потоцький, а в 1801 році вона перейшла у власність Австро-Угорської держави за борги. У ті роки в місті працювало п’ять пивоварень, але завод Потоцького був найбільшим. Згодом він перейшов у власність братів Лінднерів.

В середині XIX століття у броварні працювало 40 осіб. Разом із пивоварнею на західній околиці міста, в селі Княгинин, завод виготовляв щорічно 12 тисяч відер пива, а також пивні дріжджі.

У 1905 році бізнес викупив Пьотр Зедельмайєр. Він, а потім його родина займалася ним аж до приходу перших совітів у 1939 році. Броварню назвали “Станіславський пивзавод”.

Її будівлі були рідкісним зразком промислової архітектури України другої половини XVIII століття, які, до того ж, використовувалися за первісним призначенням. Комплекс будівель пивзаводу було занесено до Державного реєстру пам’яток архітектури національного значення у 1979 році.

Варити пиво на Івано-Франківському пивзаводі перестали на початку 2000-х, а остаточно виробництво зупинилося в 2002 році. Пам’ятку було виставлено на приватизаційний аукціон, де її придбав підприємець. Фірма викупила територію й взяла на себе зобов’язання до 2009 року відновити пам’ятку архітектури, побудувати кафе, музей пивоваріння та міні-пивзавод. Та відбулося все зовсім по-іншому. Пам’ятку архітектури – варильний цех – просто знесли, а на тому місці збудували модернізовану копію, в якій зараз функціонує фаст-фуд “Royal Burger”.

Сподіваюся, доля солодового цеху на Новгородській складеться значно краще, – каже Володимир Гайдар.

 

Шкірфірма

Шкірфірма заснована у 1888 році євреєм Яковом Маргошесом. До 1939-го була найбільшим підприємством легкої промисловості на Галичині. Починала свою роботу з 20 працівників, а в 1939 році тут працювало вже 300 осіб. Триповерховий корпус споруджений у 1927 році за проектом німецьких інженерів. Того ж року на заводі збудували власну електростанцію.

Завод випускав звичайну шкіру та матеріали для взуттєвих підошов. Свою продукцію експортував до великих польських міст і давав неабиякий прибуток власникам. У 1949 році за радянських часів фірму перетворили на шкіряно-взуттєвий завод.

Як вважає Володимир Гайдар, наразі будівля шкірфірми втрачена безповоротно. Споруда вже розібрана, там планується житлове будівництво. Хоча перспективи були доволі непогані. Там можна було обладнати приміщення в стилі лофт, пристосувати під творчі майстерні, нетипові помешкання, офісні площі чи коворкінги.

 

Садиба Гриневичів

Цю садибу “Союзу українок” подарувала на початку минулого століття родина відомої української письменниці Катрі Гриневичевої. При цьому будинок так і не був внесений до переліку архітектурних пам’яток. Проте громада Франківська неодноразово виявляла інтерес до садиби Гриневичів та просила міську владу зберегти її. Однак споруду знесли в 2016 році. На її місці, за погодженням із головними союзянками області та міста Івано-Франківська, запланували будувати багатоповерхівку.

Історія зі збереженням родинної садиби Гриневичів розпочалася ще у 2012 році. Музей родини Гриневичів заснувала громадська організація “Союз українок”, вона ж ним і опікувалась. У 2012 році експонати вивезли, а сам музей закрили, мотивуючи це аварійністю споруди.

Дуже шкода цієї втрати, – вважає Володимир Гайдар. – Садиба Гриневичів – це швидше важлива пам’ятка історії, ніж архітектури. Думаю, тоді громадськість просто не дотиснула. Попередньо йшлося про збереження й інтеграцію в нову споруду головного і бічного фасадів колишньої садиби. Очевидно, технічний стан несучих конструкцій будівлі та складність виконання такої інтеграції не залишили шансів на реалізацію ідеї… Надіюсь, в нових приміщеннях музею будуть заекспоновані хоча би автентичні фрагменти й деталі фасадів.

Як усі ці об’єкти виглядають нині дивіться у нашому відео.

Автор: Наталя МОСТОВА

Стаття опублікована в журналі МІСТО № 19.

*Передрук матеріалу дозволяється тільки за погодженням з редакцією.

 

Відтепер читайте найважливіші новини МІСТА у Telegram

Схожі записи:

Загрузка...
Loading...