Франківськ очима іноземців

Красиві люди, затори в Пасічній, неприязні касирки, натуральна їжа і пофарбовані паркани – таким видається Івано-Франківськ іноземним гостям, які вже певний час тут живуть. Більшість зазначають – місто відрізняється від решти України. Аргентинці набирають тут собі кропу, аби квасити огірки, поляки дивуються зачиненим вікнам у маршрутках, а грузини застерігають не втратити країну.

Свої на Галіції

Не розумію, чому влітку, коли надворі спека, у ваших маршрутках усі вікна зачинені, а коли хочеш це виправити – люди зчиняють ґвалт, – сміється Ела Гасьоровська, художниця з Польщі.

Кілька років тому доля занесла дівчину до Івано-Франківська, де вона вийшла заміж і народила донечку. Каже, їй тут добре живеться, місто має благодатну енергетику, а місцеві люди – з відкритими серцями. В Європі тепер таке рідко зустрінеш.

Мустафа Салім з Іраку вже п’ять років живе в Івано-Франківську, працює барбером. Вважає, що на Прикарпатті дуже красиві люди. І європеїзовані.

Крім того, більшість друзів іракця – саме корінні франківці.

Іноземець розповідає, що галицькі традиції неймовірно схожі до його рідних. В Іраку теж пишно і довго відзначають свята: столи ломляться від наїдків, люди співають, танцюють, і так може продовжуватися кілька днів.

Єдине, що не дуже подобається в місті, – це жахливі затори в мікрорайоні “Пасічна”. “Це ж очевидно, що одного моста там замало”, – каже іракець.

Аргентинка Анна Каспрук разом із сім’єю приїхала на Прикарпаття до своїх родичів. Їхні батьки були українцями, яких колись німці вивезли на роботи в табори. А звідти потрапили до Аргентини. Батько все життя мріяв приїхати до рідної України, але дуже боявся можливих репресій, навіть коли держава стала незалежною.

Якби тато зараз побачив сучасний Івано-Франківськ, упевнена, він би був щасливим, – усміхається Анна. – Дуже красивий ваш “Бастіон”. Але міжміські дороги в жахливому стані. Ми ледве доїхали в село.

Також аргентинські гості говорять про нелюб’язний сервіс. Наприклад, на автовокзалі. Тричі питали щось у касирки і жодного разу так і не отримали відповіді, лиш втомлений і неприязний погляд. До черги постійно пропихались якісь люди, котрі там узагалі не стояли. Якщо штурхали, то навіть не вибачалися.

Але я певна, що це просто наслідок радянського виховання, – каже донька Анни Мар’яна Горішна. – Молоді покоління, які прийдуть на зміну, будуть зовсім іншими.

В Іраку теж пишно і довго відзначають свята: столи ломляться від наїдків, люди співають, танцюють, і так може продовжуватися кілька днів

Переселенець з Росії, боєць АТО Олег Бутусін, який тепер живе на Калущині, каже, що на Галіції одразу став почуватися своїм. І йому, і його сім’ї тут значно легше жити, дихається вільніше. Не те що в Москві – постійно чекаєш якогось підступу від режиму. Тут зовсім не так. Принаймні поки що.

Бійцю до вподоби, що місцеві люди дотримуються християнських традицій. А ще в його дітей у школі обходиться без бійок, що в Росії траплялося чи не щотижня.

Тут менталітет такий – стараються згладити гострі кути, – пояснює Олег Бутусін. – От що погано – поля в селах починають заростати бур’яном. Люди масово повиїжджали на заробітки. Той поїхав до Польщі, інший у Чехію, третій до Москви….

Гіоргі Гугунадзе, кухар із Тбілісі, приїхав до Івано-Франківська 11 років тому. Каже, містечко дуже маленьке, але саме тут можна відчути справжній український дух. А ось південь, центр, схід України – це мала Росія. Що в Одесі, що в Києві – українську мову рідко почуєш.

Та варто лише подивитися, які в тутешніх селах хати, подвір’я – чисті, доглянуті… – продовжує Гіоргі. – Людям не байдуже, чи пофарбований їхній паркан.

І жінки тут зовсім інші. Грузин Гіоргі звертає увагу на психологію галичанок. Каже, вони мислять іншими категоріями, ніж росіянки чи навіть жительки решти регіонів України. Тутешні панянки більше прагнуть до сімейних цінностей.

Американець Джуда Окейчук любить Івано-Франківськ, бо його можна обійти пішки. До речі, завдяки цьому він навіть схуд аж на 30 кг. Коли тільки приїхав, важив 130 кг.

Американська їжа, – усміхається хлопець. – Фаст-фуд, ГМО… Незчуєшся, як погладшаєш. У вас продукти значно натуральніші.

Менше балакати – більше пити

Джуді дуже смакують вареники. Він куштував їх уже з усіма можливими начинками. А коли американець хворіє застудою, то лікується гарячим борщем. Запевняє, що йому дійсно допомагає.

Анна Каспрук каже, що найбільше їй до душі українська калина. Вона якась магічно красива. В Південній Америці ця красуня не росте. І кріп такий пухнастий теж не родить. А про хрін годі навіть казати.

Перед від’їздом з України наберу собі кропу цілий оберемок, – каже жінка. – Висушу і буду мати, щоб квасити огірки.

Шеф-кухар Дарвін Седеньо з Еквадору вважає, що багато страв української кухні вимагають великих фізичних зусиль, але при цьому не оцінюються відповідно. Наприклад, деруни. Аби натерти картоплю, треба добряче намордуватися. А добрі деруни вдаються лише з картоплі, натертої на тертці. При цьому ця страва в кафе коштує зовсім недорого, а в неї стільки праці вкладено.

Гіоргі любить українську кухню, але йому дуже бракує приправ. А ще він терпіти не може, коли маринують шашлик. У Грузії ніхто не маринує шашлик.

Елу Гасьоровську дивує культура смаження шашлика на природі. Вона багато подорожувала, але такого ніде не бачила. Барбекю – так, але не шашлик на шампурах.

Чого я й досі не можу зрозуміти, – усміхається Гіоргі, – це того, як можна святкувати три дні поспіль. З глузду з’їхати. І ще мене вразило українське застілля. У Грузії це ціла наука: тамада підбирає і виголошує тости, навіть діти слухають. Кожен тост різний, має свою чергу, значення… А у вас геть по-іншому – весь час “Будьмо!” і третій “За любов!”. Я лише потім зрозумів тактику – менше балакати і більше пити.

 Ще й хмизу підкладуть

Джуда Окейчук каже, що Івано-Франківськ у принципі толерантний до іноземців, але все одно він уже звик, що, коли йде вулицею, то люди витріщаються, мабуть, тому що чорношкірий. А якщо поруч ще й місцева дівчина, то й поготів.

Але я не ображаюся, – сміється Джуда. – Я все розумію.

Американець Хаді Амін Рад вважає, що у Франківську люди більш безтурботні, ніж у великих містах. Він також помітив, що більшість місцевих не можуть спілкуватися англійською або ж соромляться, і це стає перевагою міста, бо тоді іноземні студенти мотивовані вивчати українську. Іванофранківці дуже пишаються своєю культурною спадщиною, як зазначає американець, – вони відмовляються говорити російською і годинами можуть розповідати історію України.

Гуцули дуже схожі до наших кахетинців, – каже Гіоргі. – Це люди жорсткі, не дадуть собі в кашу плюнути. Ви не ображайтеся, але я вже не раз казав – у гуцулів навіть прапор має бути інший. На ньому треба зобразити жабу. Ставлення до сусідів якесь викривлене, я не звик до такого. У Тбілісі ми завжди всі тримаємося купи. Сусід – це найперша близька людина, яка подасть тобі руку допомоги, поки брат їхатиме з іншого міста. А на Галичині, коли хата горить, то сусіди ще й хмизу підкладуть. Коли я оселився в одному з будинків Івано-Франківська, то першим ділом пішов знайомитися з сусідами. На мене дивилися, як на йолопа.

Найважче – відмінки

Знайомство з Україною в Мустафи Саліма почалося з Харкова. Він тоді не розумів ні української, ні російської. В аеропорту його зустрів координатор від університету і сказав затямити єдину фразу та всюди її повторювати: “Я не понимаю по-русски”.

Хлопцю знадобилося аж півгодини, аби нарешті запам’ятати вислів. Однак не так сталось, як гадалось. Щойно Мустафа комусь відповідав завченою фразою, люди дивувалися: “Але ж ти говориш російською…”.

Найважче було в перший день у гуртожитку. Іноземець дуже зголоднів. Вийшов надвір. Поруч був якийсь злиденний магазинчик радянського штибу. Мустафа постукав у віконце, відчинила продавчиня і десь хвилин десять не могла второпати, що хлопчина хоче купити яєць. Він називав слово “яйце” різними мовами, інтерпретував його, малював у повітрі, але без результату. Жінка нічогісінько не розуміла. Аж поки Мустафа не почав показувати курку і кудкудакати. Продавчиня ще довго реготала, а хлопцю туди більше не хотілося заходити.

Немає значення, хто ти: мусульманин чи християнин. Люди завжди діляться лише на хороших і поганих

Джуда Окейчук чудово володіє українською мовою і навіть співає українських пісень. Улюблені – з репертуару “Океану Ельзи”.

Якось вибирав собі гітару в одному з місцевих магазинів, – розповідає юнак. – Почав бринькати першу-ліпшу мелодію, яку вигадав у голові. Раптом якась дівчина підспівала в такт пісню, яка починалася: “Холодно…”. Композиція мене дуже вразила, але я запам’ятав лише це слово. Тому, прийшовши додому, почав шукати в інтернеті пісню з такою назвою. Так і почалося моє захоплення “Океаном Ельзи”.

Українську мову хлопець почав вивчати, щойно приїхав до Івано-Франківська, адже в перший день не міг собі навіть води купити. Каже, що це дуже складна мова, найважче давалися відмінки і вимова слів із м’яким знаком. А ще траплялися різні курйози через наголоси.

Аргентинка розповідає, що кілька років тому бувала і в Одесі, але там ніде не чутно української мови. Коли вона запитала місцевих, чому так, ті відповіли, що то не модно, люди соромляться говорити українською.

Бракує згуртованості

Саме в Україні Мустафа зрозумів дуже важливу річ – немає значення, хто ти: мусульманин чи християнин. Люди завжди діляться лише на хороших і поганих. А релігія часто стає знаряддям у нечестивих руках, аби сіяти розбрат.

Любов Данилів кілька років тому переїхала з Казахстану до Івано-Франківська – втілила дідусеву мрію повернутися на історичну батьківщину, він був репресованим українцем. Дівчина каже, що їй тут дуже бракує згуртованості, яка панує в українській спільноті в Казахстані. По приїзді вона навіть трохи розчарувалася.

Я завжди відчував, що українці мені ближчі, ніж росіяни, – замислено каже грузин Гіоргі. – Хоча я і навчався в Росії. Але життя довело моє внутрішнє чуття: спершу нас різали, а тепер “старший брат” і ваших убиває. Коли почалася війна на Донбасі, я теж хотів піти воювати. Але мене не взяли, сказали, що вже застарий. Хіба 40 років це запізно, аби воювати?.

Україні незалежність подарували задарма, – продовжує грузин, тут не було кровопролить, як у Грузії, наприклад: “Я от тільки не можу второпати, чому люди не знають, кому довіритися. Один уряд поганий, інший такий самий, третій ще гірший… Є таке жартівливе прислів’я: “Якщо четвертий чоловік б’є по пиці, то, може, щось не так із пикою?”. Куди люди дивляться, коли щоразу обирають уряд? Що з народом? Ну неможливо ж весь час помилятися. Або їм уже просто байдуже… Пам’ятаю, ще при Ющенку люди в селах казали: “Хай буде так – лиш би не гірше”. Це нищівна позиція. Такими темпами ви всю країну втратите. Порвуть на клапті”.

Автор: Наталя МОСТОВА

Стаття опублікована в журналі МІСТО № 19.

*Передрук матеріалу дозволяється тільки за погодженням з редакцією.