Мексика: Смертоносна війна під носом у Трампа

За кількістю жертв ця неоголошена війна стала однією з найкривавіших у ХХІ столітті. Братські могили з десятками понівечених тіл, убивства цілих родин включно з немовлятами, набиті невпізнаними трупами вантажівки – все це відбувається всередині країни, яка не виступає воюючою стороною в жодному із військових конфліктів.

У 2016 році за кількістю загиблих під час збройних сутичок Мексика поступилася тільки Сирії. Минулого року, за даними статистики, тут в середньому гинуло понад 60 осіб у день! Загалом у цій безжалісній масакрі, яка триває у північних штатах Мексики вже 12 років, загинуло понад 100 тисяч людей. Ще 27 тисяч осіб, тіла яких не знайдено, вважаються зниклими безвісти.

У цій війні жодна зі сторін не бореться за якісь високі політичні або релігійні ідеали. Масові вбивства найчастіше стають наслідком кримінальних розбірок тутешніх злочинних угруповань (картелів), які в такий жорстокий спосіб конкурують за контроль над поставкою до США наркотиків. Проти ворогуючих між собою наркокартелів виступає поліція, збройні сили Мексики і американська служба боротьби з наркоторгівлею (DEA). Останнім часом тут з’явилися ще й загони самооборони з місцевих жителів, котрі намагаються протистояти озброєним бойовикам наркомафії, не надто сподіваючись на допомогу поліції та військових, які часто перебувають у корумпованому зв’язку з картелями.

kinopoisk.ru

Під час збройних нападів здебільшого гинуть самі ж члени наркокартелів, поліцейські або ті, хто пішли на співпрацю з поліцією. Однак разом з ними жертвами бойовиків часом стають і цілком безневинні люди, які випадково опинилися не в тому місці і не в той час. Скажімо, як у відомій ситуації, коли пострілами з автоматів під час вечірки було вбито 16 школярів, оскільки мафіозі запідозрили, що один з них був поліцейським інформатором. Можлива втрата величезних прибутків від наркотрафіку через загрозу втручання поліції не давала часу на роздуми: бойовики не стали довго шукати винуватця і розстріляли цілий клас.

Ще одна категорія жертв – нелегальні мігранти. Їх викрадають просто з автобусів, якими вони намагаються дістатися до США, і змушують працювати на картелі. Тих, хто відмовляється від співпраці, – убивають. Братські могили з десятками та навіть сотнями тіл, серед яких цілі родини з дітьми, досить часто виявляють тепер на півночі Мексики.

Із самої Мексики наркомафія доставляє в США переважно вирощену тут марихуану та амфетамін. Синтетичний наркотик виготовляють у підпільних лабораторіях, розташованих у важкодоступних гірських районах, або у спеціально обладнаних великих фурах, які постійно змінюють місце дислокації під виглядом “далекобійних” вантажних рейсів.

Але головне джерело прибутків – колумбійський кокаїн. За його транзит мексиканські картелі отримують від постачальників 35-50 відсотків доставленого до США товару, який дуже добре там продається. Способи доставки бувають дуже різні та надзвичайно винахідливі. Картель Тіхуани, наприклад, використовував величезний транспортний літак “Геркулес”, щоб привезти наркотики із Південної Америки. А біля берегів мексиканського штату Оахака військові моряки свого часу  захопили саморобного підводного човна, яким контрабандисти перевозили близько 6 тонн колумбійського кокаїну.

Під час збройних нападів здебільшого гинуть самі ж члени наркокартелів, поліцейські або ті, хто пішли на співпрацю з поліцією. А разом з ними жертвами бойовиків часом стають і цілком безневинні люди

Окрім того, для наркотрафіку існують спеціальні підземні тунелі довжиною в цілу милю – від, скажімо, підсобки якогось супермаркету у прикордонному мексиканському місті до приватного будинку в США. Наркотики також ховають у шинах автобусів чи вантажівок. Або в дошках для серфінгу: такі “наркосерфери” висаджуються з кораблів далеко від берегової лінії, а виходять на американський берег разом з іншими спортсменами. У фурах далекобійників влаштовують тайники у стелі, над легальним вантажем. А в порожнинах всередині легковиків висококваліфіковані механіки облаштовують цілі склади.

Jun 10, 2009 – Mexico City, Mexico – Federal Secretary of Public Safety presented Sinaloa Drug Cartel Members JOSE ALFONSO SANCHEZ GUTIERREZ and MIGUEL ANGEL GALLARDO PIEDRA (R) who were arrested during the clash between elements of the Mexican Army and Federal Police against an armed group, yesterday in the Las Brisas in Durango. 50 caliber rifle, hand guns, ammo and marijuana drugs.(Credit Image: © David de la Paz/ZUMA Press/Global Look Press)

Мексиканські наркокартелі налагодили технологію упаковки брикетів з кокаїном або марихуаною: в сім шарів різних пакувальних матеріалів – від харчової фольги, яка не пропускає запахи, до металізованої поліетиленової плівки, яка відбиває рентген-промені.

Зі США у схожий спосіб мексиканські картелі привозять американські долари. Щоб не “світити” шалений рух коштів від продажу наркотиків, мафія не користується банківськими рахунками – готівку транспортують у машинах, пачками. Кілограм кокаїну коштує близько 35 тисяч доларів – це фактично такий самий обсяг вантажу у стодоларових купюрах. Зважаючи на те, що в Колумбії кілограм кокаїну коштує всього півтори тисячі доларів, прибутки наркомафії надзвичайні. Загалом нелегальний бізнес приносить картелям від 14 до 48 мільярдів доларів щороку.

Щороку 10 відсотків банкнот, які зберігалися у таємній скарбниці Ескобара, доводилося знищувати, бо їх псували пацюки, які пробиралися в ці комори ночами

У 1980-90-х роках головним експортером кокаїну з Колумбії був знаменитий тутешній наркобарон та терорист Пабло Ескобар. У 1989 році журнал “Forbes” оцінив статки колумбійського мафіозі в 9 мільярдів доларів. Він був власником дорогих маєтків та яхт, оскільки змушений був вкладати зароблені на продажу наркотиків кошти в нерухомість, щоб хоч якось легалізувати тонни готівки, які стосами лежали в нього на складах. Щороку 10 відсотків банкнот, які зберігалися у таємній скарбниці Ескобара, доводилося знищувати, бо їх псували пацюки, які пробиралися в ці комори ночами. Існує легенда про те, як, переховуючись із донькою від поліції в якомусь високогірному укритті, Пабло Ескобар спалив за ніч близько двох мільйонів доларів готівкою, щоб розпалити вогонь для приготування їжі та обігріву.

Справжнє полювання на Пабло Ескобара поліція влаштувала після того, як один з його бойовиків убив міністра юстиції Колумбії, розстрілявши його автомобіль, яким той повертався з роботи. Це вбивство було помстою міністрові, котрий став на заваді президентським амбіціям Ескобара. Публічні звинувачення у використанні брудних грошей від наркобізнесу поклали край політичній кар’єрі колумбійського кокаїнового магната. Після цього теракту Пабло Ескобар переховувався від поліції, поки його не запеленгували під час телефонного дзвінка синові. Місце сховку оточили спецпризначенці, наступного дня їхні фото із застреленим наркобароном прикрасили перші шпальти місцевих газет.

Засновником мексиканської наркомафії вважається давній партнер Ескобара – Міґель Ґальярдо, котрого називали Хрещеним батьком. У 1985 році на вимогу американського уряду офіційна влада Мексики спершу арештувала соратників Міґеля, а згодом відправила за ґрати і його самого. Якийсь час Ґальярдо ще керував своєю гігантською кримінальною мережею через мобільний телефон, але на початку 1990-х його перевели у щойно збудовану супернадійну тюрму “Альтіплано”.

Стіни “Альтіплано” завтовшки понад метр, щоб важче було їх підірвати. Поруч немає станцій мобільного зв’язку, щоби в’язні не могли розмовляти з поплічниками. Тюрму охороняють навіть бронетраспортери на випадок, якщо якийсь наркокартель раптом спробує її атакувати. Такі побоювання цілком резонні: картель “Лос Зетас”, скажімо, мав на озброєнні навіть саморобні танки – укріплені броньованими листами вантажівки зі встановленими на турелях крупнокаліберними кулеметами.

Ще перед ув’язненням Ґальярдо роздав своїм підлеглим так звані плази, тобто території транзиту наркотиків, поклавши таким чином початок діяльності картелів. Однак тривала відсутність авторитетного ватажка спричинила конфлікти: картелі почали претендувати на контроль над сусідніми “плазами”, влаштовуючи при цьому криваві розбірки.

Загалом у Мексиці діє десяток картелів, серед яких основними вважають картель Сіналоа (за назвою мексиканського штату), який контролює транзит уздовж тихоокеанського узбережжя, та картель Затоки, діяльність якого поширена на заході і охоплює побережжя Мексиканської затоки (штат Тамауліпас на кордоні з Техасом). Власне, сутичка цих двох угруповань породила нинішню ворожнечу картелів.

Від картелю Затоки з часом відкололося його бойове крило – приватна армія “Лос Зетас”, яка діє тепер як окреме угруповання. Цей картель вважають символом цієї химерної нарковійни, оскільки його членами є ті, хто сам мав би боротися з мафією. В “Лос Зетас” входить кілька десятків бійців мексиканського спецназу (Аеромобільна група спеціальних сил) і десантників (Стрілецька парашутна бригада). Це не просто бандити, а справжні військові, які, приваблені значно більшими доходами (оголошення з набором на специфічну роботу картелі відкрито розвішували у прикордонних штатах Мексики), стали кримінальною армією. Вони використовують армійські знання і методи, а також відповідні спецзасоби – рації, гранатомети, прилади нічного бачення, кевларові бронежилети і шоломи.

Але не тільки навченість добре озброєних бойовиків (зброю, до речі, мексиканські картелі купують через підставних осіб у США) заважає місцевим прикордонникам перекрити шлях торговцям наркотиками. Мексиканці не особливо активно обшукують на кордоні машини контрабандистів, оскільки стоять перед вибором “plata o plomo” (срібло або свинець). Багато хто вирішує брати хабарі та закривати очі на контрабанду. Ті, хто відмовляється від “срібла”, зазвичай довго не живуть.

Завдяки негласному договору із владою про невтручання у справи картелів, масштабного насильства в країні не було, допоки на президентських виборах 2006 року не переміг Феліпе Кальдерон. Новий глава держави мав декілька підстав для оголошення війни наркокартелям. По-перше, йому потрібно було почати якусь популярну кампанію, щоб зміцнити свої позиції після неоднозначних підсумків виборів (відрив Кальдерона від найближчого суперника склав менше 0,6%). По-друге, новий президент усвідомив соціальну небезпеку існування картелів: з кожним роком мафіозі все глибше проникали в державні інститути, перш за все в поліцію.

Формальним приводом для наступу на наркомафію стали мало не ритуальні вбивства, які здійснювали бойовики картелю Фамілія, засновник котрого створив власний релігійний культ – суміш християнства із “робінгудівськими” ідеями соціальної справедливості і чоловічої сили. Здійснювані з середньовічною жорстокістю екзекуції (скажімо, поліцейським інформаторам відрізали голови, а потім викидали їх посеред бару в центрі міста) вважалися “божественним правосуддям”.

У грудні 2006 року Кальдерон послав у Мічоакан (осередок картелю Фамілія) 6,5 тисяч солдатів федеральних військ, щоб покінчити з насильством. Цей момент і вважається початком нарковійни, в якій тепер задіяні десятки тисяч військових разом із тисячами службовців місцевої і загальнонаціональної поліцій.

За перші два роки Кальдерону вдалося завдати певної шкоди наркомафії: у картелів було вилучено 70 тонн кокаїну, 370 тонн марихуани, 28 тисяч стволів, 2000 гранат, 3 мільйони патронів і 304 мільйони доларів. У США це вилилося в інші показники: ціни на кокаїн злетіли в півтора раза, при цьому середня чистота скоротилася з 67,8 до 56,7%, а вартість амфетаміну на американських вулицях зросла на 73%.

У відповідь на обшуки та арешти наркокартелі оголосили вендету представникам влади. У грудні 2006 року мери 150 мексиканських міст отримали погрози від наркокартелів. З них 26 було вбито того ж року. Убили також губернатора штату Тамауліпас (аналог нашого голови ОДА) і одного народного депутата.

Загальні витрати на “стіну Трампа” перевищать $33 млрд протягом наступного десятиліття

Відтоді ось уже 12 років мексиканський уряд безуспішно бореться із наркокартелями. При цьому час від часу відбуваються показові арешти корумпованих наркомафією високопосадовців, виявляють цілі поліцейські підрозділи, які покривають діяльність картелів, викривають схеми, завдяки яким вигороджується діяльність мафії. Але це все, на думку самих мексиканців, робиться, зокрема, для замилювання очей новій адміністрації США.

Як відомо, американський президент Дональд Трамп у своїй передвиборній програмі пообіцяв спорудити непрохідну стіну на кордоні з Мексикою, яка мала би слугувати перепоною як для неконтрольованої нелегальної міграції, так і для наркотрафіку. За попередніми підрахунками, загальні витрати на “стіну Трампа” перевищать $33 млрд протягом наступного десятиліття. Після інавгурації Трамп заявив, що для початку будівництва будуть використовуватися кошти американських платників податків, а згодом Мексика сама все відшкодує.

Однак американському президенту досі не вдалося знайти порозуміння з Конгресом щодо перерозподілу фінансування для того, щоб виділити із бюджету кошти на таке будівництво. Американське суспільство ще не сприймає як загрозу існування поблизу свого кордону держави із устроєм, який через необмежену владу наркобаронів над місцевим збіднілим та малоосвіченим населенням вже охрестили “новітнім феодалізмом”.

Відомий американський геополітик, старший науковий співробітник Центру нової американської безпеки Роберт Каплан у своїй книзі “Помста географії” зауважив, що в останні десятиліття США занадто захопилися проблемами географічно далекого від них Близького Сходу і зовсім запустили Мексику, втративши вплив на процеси, що відбуваються в ній. Тим часом, з точки зору національної безпеки США Мексика є набагато важливішою, ніж Сирія, Ірак, Афганістан та навіть Північна Корея. На думку Р. Каплана, падаючи в соціально-політичну прірву, Мексика може потягнути за собою і США.

Чи зможе влада США і Мексики вирішити проблему наркокартелів, і яким буде це рішення – поки ніхто не знає. Але очевидно, що суто військовими і поліцейськими методами досі розв’язати цю проблему не вдалося.

Автор: Богдан СКАВРОН

Стаття опублікована в журналі МІСТО № 22.

*Передрук матеріалу дозволяється тільки за погодженням з редакцією.