Мед Атлант

Дубатовк проти зла, або Священик, який уміє стріляти

Він знав, що Україну розриватиме війна, і попереджав про це ще років з 10 тому. Ніхто і слухати не хотів – думали, що в монаха, певно, розум потьмарився. Калуський ієромонах, бойовий капелан “Східного Корпусу”, поет, громадський діяч, отець Савва Дубатовк живе лише за покликом серця, пише вірші, що закликають до боротьби проти зрадницького режиму, і мріє про відродження козацького духу та кодексу честі.

У червні 2014-го Бог привів його на гору Карачун. Капелан був на тренуваннях, пройшов полігон, вміє влучно стріляти, але скористатися зброєю йому так і не довелося. Основним щитом залишалася молитва. Вона рятувала десятки життів і робила дива, а язичників надихала змінити Перуна на Ісуса Христа.

Зараз священство втратило козацький дух. Раніше священики не були такими інфільтрованими, як тепер. Років 10 тому я закликав прокинутися, попереджав, що буде війна. А на мене дивилися і не розуміли, “як ти, отець, говориш такі речі”. Але я народився на калуській землі. Коли її поневолили євреї і поляки, тоді піднявся отець Іван на козацьке прізвисько “Муха” і очолив повстання, й у кожному селі кожен священик став отаманом. Коли козаки відступили, то на калуській площі Івана Муху четвертували, священиків замордували. Також на цій площі не раз страчували наших борців за волю і за часів УПА, тут же народився і виріс Степан Бандера, чиїм духом я з дитинства просякнутий. Мої дід і баба, які також родом звідси, розповідали, що брат мого діда живим не здався. Рвонув під собою гранату. До речі, мій позивний “Дубатовк” – прізвище мого прадіда, і воно теж не випадкове – козацьке.

Де родився, там і пригодився

Отець Савва Дубатовк ще змалку відчував поклик до боротьби зі злом. Закінчив енергетичний технікум у Бурштині, під час армії був на першому з’їзді Народного Руху України. Після строкової служби навіть думав стати журналістом, аби викривати неправду. Але, побачивши велику залежність від матеріального світу, відмовився.

Бог подарував мені зустріч із таким монахом, який у радянські часи нічого не боявся, і це мене найбільше вразило. Після революції, коли того монаха спробували шантажувати, він сказав: “Заберете в мене майно – а я дав обітницю нічого не збирати. Будете мордувати мене, відбирати життя – послугу мені зробите. Тому що я не знаю, чи попаду в Царство Небесне, а якщо ви мене за віру замучите, то рай гарантований.

Колись старі діди розповідали, що під час Другої світової війни саме 90-й псалом рятував життя солдатів. Хто його мав біля себе, того куля не брала, осколки оминали

Історія цього чоловіка стала калушанину прикладом для наслідування, тож після армії він утвердився в рішенні стати монахом.

Пригадую, коли я підійшов до однієї блаженної людини в Києві, вона мені мовила: “Перехрести мене!”. А я відповідаю: “Як?! Я ж з армії прийшов, ще й у погонах, як я можу вас перехрестити?”. У відповідь почув: “Така воля Божа!” Я її і перехрестив. Аж тоді та особа сказала: “Тепер будеш ієромонахом”.

Отець Савва вчився у Київській семінарії, а потім його запросили на навчання в Америці, де чоловік закінчив Нью-Йоркський університет, факультет теології.

Отримавши диплом, отець прослужив у Єрусалимі чотири роки. Але його мрією була свята гора Афон, дуже хотів жити там. Та місцеві старці сказали: “Де родився, там і пригодився”. Савва відповів, що в рідному краї в нього нічогісінько немає. На що почув благословення: “А ти не шукай чогось великого. Знайди глухе місце для душі і спробуй осісти”. Так монах вибрав хатину неподалік від села Зелений Яр.

Бути садівником

За рік до Майдану священик читав лекцію в Українському католицькому університеті, що у Львові. Отець Савва тоді казав студентам-п’ятикурсникам:

У Києві буде Майдан. Вся Україна дивитиметься на вас, на Львів… Від того, як ви себе поведете, залежатиме майбутнє нашої країни.

Також приблизно у той самий час Дубатовк розмовляв з монахом із Києва, який мав пророче видіння. Уві сні одна зі святих показувала йому, як горить Майдан, а також додала, що після цього буде війна, довга і важка, а закінчиться вона на велике церковне свято.

У червні 2014-го Бог привів чоловіка на гору Карачун. Був на тренуваннях, пройшов полігон, вміє обходитися зі зброєю, але скористатися нею так і не довелося. Основним щитом залишалися молитва і хрест. Жоден із побратимів, які були поруч із цим капеланом, не поліг. Хлопці казали, що отець Савва дає їм духовний бронежилет, і називали його “бронежилетом п’ятого покоління” (якого в реальності ще не існує). До речі, священик ніколи не надягав свого бронежилета, віддав його комусь із побратимів.

Мені траплялися вояки, які шанували Перуна, – розповідає Дубатовк. – Дорогою на передову один побратим каже: “В мене – Перун, я Ісуса Христа не визнаю”. Я ні в чому не переконував, а через тиждень зустрічаємося, і я чую: “Слава Ісусу Христу!” – “Як так?!” – “На війні невіруючих немає. Я відчуваю і бачу, від кого йде Божа поміч”.

Кожному бійцю капелан давав хрестик і 90-й псалом. “Мені колись старі діди розповідали, що під час Другої світової війни саме 90-й псалом рятував життя солдатів, – каже Дубатовк. – Хто його мав біля себе, того куля не брала, осколки оминали”.

Чи не найдужче на передовій священика вразили жінки, справжні українські амазонки. Коли треба вийти з окопу і подати набої до кулемета, а навколо люті обстріли, хлопці нерідко “очкують”, а дівчата – ніколи!

Капелан пригадує випадок, який трапився на горі Карачун. Уночі вояків терміново підняли, був рейд. Всі хутко посідали в БТРи. Калуський солдат взяв вісім іконок з 90-м псалмом, роздав побратимам… Так вийшло, що двом не вистачило. І лише вони в тій операції загинули.

Старі монахи вчили, що священик-духівник має бути садівником, який відчуває прагнення кожного дерева, – продовжує капелан. – Відчувати те, що йому Бог дав, а не підлаштовувати під себе. Найголовніша проповідь – це твоє життя. Коли побратими бачать, що ти несеш ту ж службу, що й вони, тоді з’являється довіра. Нав’язувати віру неможливо, і цього робити не потрібно.

Не раз бувало, що вояки посідають разом із капеланом навколо багаття, гомонять про все на світі… Атмосфера – неймовірна, така може бути лише на першій лінії – коли є пряма загроза життю. Дуже часто хлопці запитували: “Для чого я живу?”.

Бог сотворив людину для щастя, – відповідав священик. – І воно живе в глибині душі кожного. У щирій молитві Господь відкриває людині свою волю, її призначення у цьому житті. Чому люди втрачають жагу до життя? Бо почувають себе кільцем, яке випало з ланцюжка. Достоєвський казав: якщо хочете вбити людину, скажіть, що вона або її заняття нікому не потрібні. Відчувати власну непотрібність – найстрашніше. Коли людина знаходить зміст буття, тоді в неї очі починають світитися. Для мене це найбільша радість.

Чи не найдужче на передовій священика вразили жінки, справжні українські амазонки. Коли треба вийти з окопу і подати набої до кулемета, а навколо люті обстріли, хлопці нерідко “очкують”, а дівчата – ніколи!

Коли ти бачиш таку українську берегиню, – каже отець Савва, – то совість не дозволяє проявити слабкість ні на полі бою, ані навіть у побуті. Якщо москаль ступить на нашу землю як окупант, то хай не жде милосердя від наших жінок.

За Україну – не вмирати. А вбивати

Отець Савва вільний у всьому: може поїхати на передову, може бути капеланом, час від часу його ще запрошують і в Єрусалим, і в Грецію на гору Афон. А ще монах пише вірші, які закликають до боротьби проти зрадницького режиму:

От посудіть самі, – пояснює священик, – після Іловайської трагедії Гелетей, який керував цією операцією, купив дім в Англії. Гонтарева, що кинула весь український народ, так само купує маєток в Англії. Так, влада дійсно помінялася – вона почала ще більше красти.

Як вважає капелан, нинішня влада пішла шляхом Винниченка і Грушевського. Адже Перший Універсал – автономія України у складі Росії. Це закладена бомба, яка підриває наш дім. І саме тому варто пам’ятати: якщо йтимемо тим шляхом, який описаний у книзі Дмитра Донцова “Дух нашої давнини”, то з Божою допомогою у нас все налагодиться. Він казав: “Досить плодити скигліїв. Ми нація переможців”. А найбільш миролюбний філософ Григорій Сковорода говорив так: “За Україну – не вмирати. А вбивати”.

Найголовніша проповідь – це твоє життя. Коли побратими бачать, що ти несеш ту ж службу, що й вони, тоді з’являється довіра

Ми повинні йти безкомпромісним шляхом, – продовжує ієромонах. – Зараз нам слід увести такий воєнний стан, як за Хмельницького. Тому що одні свою кров проливають, а інші – по барах сидять. І тому, коли хлопці приходять, у них страшне розчарування. Але йдеться про такий воєнний стан, який був за Хмельницького, коли кожна людина зможе сказати “отаману”: “Ти забрехався!” – висипати попіл на голову, болото на груди і прогнати. І коли житимемо за козацьким звичаєм, якого дотримувались і в армії УПА, коли пам’ятатимемо Романа Шухевича і тих, хто йшов цим шляхом, коли відновимо кодекс честі”.

Як зазначає священик, толерантність, про яку так часто кажуть українці, насправді ні до чого доброго не приведе.

Якщо ваш організм стає толерантним до вірусу, тоді що відбувається? Ви починаєте хворіти. Те саме і з країною.

 

Автор: Наталя МОСТОВА

Стаття опублікована в журналі МІСТО № 22.

*Передрук матеріалу дозволяється тільки за погодженням з редакцією.

Відтепер читайте найважливіші новини МІСТА.у Telegram

Loading...