Десять незручних запитань до директора департаменту культури Надії Загурської

Надія Загурська директоркою міського департаменту культури стала у 2016 році через патронатну службу міського голови. За понад три роки, що пані Надія очолює департамент, трапилося багато подій – як позитивних, так і  скандальних. «МІСТО» розпитало Загурську про вже давно забуті й свіжі історії та цікаві факти із її життя.

1. У нас чимало закладів культури необхідно ремонтувати. Під час звітів на засіданнях виконавчого комітету часто наголошують, що це одна із найгостріших проблем, постійно треба щось замінювати і лагодити… Чому так?

У наших закладах культури дуже довго не проводились взагалі ремонти. Якщо і були, то поточні. Але зараз ми виправляємо ситуацію. Останні три-чотири роки активно взялися ремонтувати наші заклади та установи. Уже вдалося відремонтувати практично всі естетичні школи міста, наприклад художні та хореографічні. Залишилося вирішити тільки незначні проблеми: десь із фасадом, десь із теплом чи водопостачанням. Проте там, де займаються дітки, все добре. Нам важливо створювати комфортні умови для дітей, викладачів і батьків.

Зараз найнеобхідніше відремонтувати Центральний народний дім. Обіцяли нам це багато років, і нарешті цього роботи почались… Також важливо оновити Муніципальний центр дозвілля. Спортзал там уже майже завершений, і сподіваємось, що наступного року будемо робити концертний зал.

2. Пані Надіє, Народний дім «Княгинин» ремонтують ще від 2017 року. Чому так довго? Скільки коштів на цей ремонт витратило місто? Знаю, що тільки на 2019 рік 13 мільйонів спрямували на його реконструкцію.

«Княгинин» колись був узагалі в аварійному стані, там всюди були тріщини. А це все треба ж довести до пуття. Також там базуватиметься наш «Новий театр». Відповідно, потрібне ще технічне оснащення …

Через це все ремонт трохи затягнувся. Але я вважаю, що краще довше робити, але до ладу.

У скільки обійдеться реконструкція, я не знаю. Департамент до цього стосунку не має, це робить управління капітального будівництва.

3. У 2015 році на департамент відкрили кримінальну справу за розкрадання грантових коштів Європейського Союзу. Тоді для Народного дому мали купити новенький рояль, але отримав заклад зовсім не те, що очікував. Зараз справа вже закрита? Що сталось із тим роялем?

Я до цього не маю стосунку, тоді я ще не працювала директором департаменту. Але про цю ситуацію чула.

Що там закупили, як закупили, чи закрита кримінальна справа, не знаю. Але рояль є, він робочий, на ньому грають. Зараз він зберігається у належному стані.

4. Директором департаменту Ви стали через патронатну службу міського голови. Стажувалися там з 8 по 23 лютого, а потім Вас перевели. Як думаєте, отримали посаду, бо близькі до «Свободи» чи через те, що професіонал?

Я не є членом партії «Свобода», та я її ярий симпатик. До того, як стати директором департаменту, я працювала у сфері культури: була акторкою у ляльковому театрі, потім художнім керівником, згодом – керівником драматичного колективу. Я сама себе створила… От за 38 років стажу в культурі я заслужила стати директором?

До свого призначення я мала великий багаж, тому мені не соромно. Я не прийшла з вулиці, мене не взяли по блату, я тут знаю весь колектив і чим він дихає. Не варто ставити під сумніви моє призначення. Це моя професія, це мій хліб і моє життя.

Не пам’ятаю, чи були в мене тоді конкуренти. Але повірте, це не такий вже ласий шматок роботи. Мені люди тоді співчували і казали, що я сама собі належати не буду. Й іноді я справді більше часу проводжу на роботі, ніж удома.

5. У 2016 році директора Центру сучасного мистецтва міняли зі скандалом. Тоді між колишнім керівником Анатолієм Звіжинським і художницею Іриною Клицюк обрали другий варіант. Потім директор знову змінився. Чи не шкодуєте про тодішній вибір? Як оціните роботу центру зараз?

Ну, Іринка (Ірина Клицюк – ред.) у нас не працює, бо звільнилась через особисті питання. Але вона дуже креативна, дуже толерантна творча особистість. Тому про тодішню зміну директора не шкодую ні краплі. Іра створила свій імідж. І тепер його підхопив наступний директор Андрій Шнайдер. Разом їм вдалося налагодити стосунки із різними містами та провести багато виставок. Були й заходи міжнародного значення. Тому ні, не шкодую. Тепер же Центр сучасного мистецтва тримає напрямок на роботу з дітьми.

Звичайно, колись були свої переваги у його роботі, а тепер є свої. Проте не можу порівняти, бо не працювала зі Звіжинським. Але мені зараз подобається робота центру. Там у працівників є багато гарних ідей, тому чекаємо на хороший ріст.

6. Недавно виконавчий комітет прийняв положення про преміювання директорів закладів культури. За що їм видаватимуть премії? А Вам їх також дають?

На виконкомі треба було прийняти відповідне положення, щоб ми мали право преміювати керівників закладів культури. Ось у нас на День міста заплановано 49 заходів. Люди зараз працюють без вихідних.  Розумію, що потім хтось візьме відгул. Але за відпрацьований день має бути відповідна оплата. Тому будемо преміювати людей за те, що вони працюють не вісім годин, а 12. Це треба робити…

Ми ж, наприклад, у Різдвяні, Великодні чи інші свята працюємо у режимі нон-стоп. Тому такі речі повинні бути обов’язковими.

Сума преміювання має бути також прописана, наприклад, у контракті. Вона може дорівнювати сумі окладу. Також питання про премії може вирішувати керівник. От я бачу, що хтось активніше працював, то можу дати йому більшу доплату.

Мене особисто преміює міський голова, а не я сама себе. Але секрет, які саме у мене премії, бо нам дають їх залежно від місяця.

Загалом, зарплати у наших людей взагалі невисокі, особливо у клубних працівників. Тому добре, що хоч надбавки якісь дають. От у нас є Об’єднання муніципальних мистецьких колективів Івано-Франківська. Там люди мають по 1500 гривень на місяць, а колись платня була ще нижча. Звичайно, вони мають ще одну, основну, роботу. Але зрозумійте, їм за ці гроші треба ж постійно приходити на репетиції, брати участь у концертах…

7. При культурних закладах міста є багато гуртків. Але здебільшого вони платні. Як так сталося? Куди йдуть виручені кошти?

Гуртки у нас платні навіть не через рішення виконкому, а згідно із Законом України. Гуртки мають право бути і навіть повинні бути платними. Кожен заклад культури може на себе заробляти гроші. Кошти йдуть їм, і вони можуть використовувати їх на власні потреби. Наприклад, у якомусь закладі потрібно купити фарбу і помалювати двері чи пошити костюми. Вони роблять це самі.

До речі, у наших естетичних школах оплата за навчання, мабуть, найнижча в Україні. А ще у нас майже 50% пільговиків… Сюди якось приїхали колеги з Вінниці і питали, як ми взагалі виживаємо з такою кількістю пільговиків.

8. До нас у місто іноді запрошують Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка. Проте потрапити на виставу, за яку, до речі, платять з місцевого бюджету, може не кожен охочий франківець, бо вхід для «обраних» за запрошеннями. Чому так?

Остання вистава «Всі мої сини» була присвячена Дню соборності. Тому на неї запрошували воїнів АТО, матерів загиблих, певну категорію людей тощо. Я запрошеннями не займалась, але повірте, там випадкових людей не було, як і не було якихось мажорів.

Те, що не можуть всіх пустити, – даруйте, але ж немає стільки місць. У театрі їх 800 тільки, а у філармонії – понад 400. Але чому, коли був виступ театру на площі Ринок, де може поміститись багато людей, їх не було стільки? Та як тільки у нас захід у закритому просторі, то зразу всі обурюються, що хочуть, а не попадають. Але навіть у такому випадку, повірте, знайти для себе місце можливо. Треба почекати хвилин п’ять, бо дехто бере запрошення, а не може прийти. Зрештою, знаю, що одного разу спеціально доносили додаткові стільці, щоб люди могли сісти. А взагалі, поміщається стільки осіб, скільки може поміститись. Мусить бути якийсь диференційований підхід до цього. Тому і роблять запрошення.

9. Незабаром Івано-Франківськ святкуватиме День міста. На нас знову очікують десятки фестивалів, заходів та концертів. Розважатимуть франківців і відомі на всю Україну зірки. Але чи потрібне місту цього року таке гучне святкування, зважаючи на те, що у нас дефіцитний бюджет?

Виступи зірок оплачують не з бюджету міста. У нас є меценати, які допомагають. Але вони не хочуть, щоб їхні імена називали. Це конфіденційна інформація. Я не дотична до запрошення зірок, це не на моєму рівні домовляються. Це подарунок від міського голови Руслана Марцінківа.

Зокрема фестиваль «Карпатський простір» фінансується з Києва, а ми просто дофінансовуємо незначну частину видатків. А якщо порівнювати Івано-Франківськ із Тернополем, Львовом, Хмельницьким, то, повірте, ми ще дуже скромно святкуємо… Тому і бюджет міста не сильно страждає.

Але вважаю, що навіть у важкі часи люди повинні відчувати свято. Бо що буде, якщо ми заберемо у них і це… У наших людей також має бути позитив, бо ми всі одна родина – франківська.

10. Колись Випрацювали тамадою на весіллях. Розкажіть про цей досвід. Досі ведете весілля?

Ні. Я не маю часу і сил на це.

Коли мене хтось питав, чи мені зручно тамадувати, завжди відповідала, що так, бо це мій хліб і я його заробляю чесно. Працювати тоді доводилось по 12 годин, із 17 години вечора до 5 ранку. А потім через дві години треба було ще й іти на основну роботу. Та я просто розуміла, що не виживу на зарплату директора Муніципального центру дозвілля, а це три-чотири тисячі гривень.

Сподіваюсь, що вела весілля добре, бо замовлення були і на півроку, і на рік наперед. Тому я не шкодую про це.

Чи мені подобалась така робота? Так! Робила це із задоволенням. Деколи бувала дуже втомлена, але коли приходила на роботу, то ніби друге дихання відкривалося. Гарно, коли люди щасливі і в них світяться очі. Правда, їм абсолютно не важливо, що в тебе на душі, – ти маєш приносити радість, хай який у тебе настрій. Якщо хтось скаже, що це легкий хліб, я відповім, що ні. Спробуйте ви змусити 250 людей слухати себе протягом цілого вечора й усієї ночі!

Для мене це була дуже велика практика. Навчилась добре спілкуватися з людьми і навіть відчувати їх. Інколи взагалі доводилось ставати психологом. Вже навіть дивлячись на пари, можу зрозуміти, є в них майбутнє чи немає…Я вела багато весіль, у відомих людей також. Але це конфіденційна інформація. Та дуже приємно, що десь хтось вмикає відеозапис весілля, а там є я.

Загалом, вела свята 16 років. Працювала не тільки в Івано-Франківську. Була і в Львові, Ужгороді, Києві, закордоном тощо. Лишила цю справу, коли стала директором департаменту. Я б просто фізично витримати не змогла все.

Автор: Людмила Оленюк

Стаття опублікована в журналі МІСТО № 26

*Передрук матеріалу дозволяється тільки за погодженням з редакцією.