Закрути зі мною!

У перші дні весни ти завжди виглядаєш беззахисним і трохи розгубленим. Оголені скелети дерев, незатишна сірість неба і будинків, пусті...

11 Серпня 2019 Ступ'як Женя

У перші дні весни ти завжди виглядаєш беззахисним і трохи розгубленим. Оголені скелети дерев, незатишна сірість неба і будинків, пусті клумби… Я намагаюся переконати себе, що ти просто на кілька тижнів примірив на себе нині модний образ у стилі нюд, коли косметика зовсім не помітна, а напоказ виставляється неприкрашена природність. Але я не дуже люблю тебе в нюдовому макіяжі, і знаю, ти й сам розумієш, що це не зовсім твоє. І як тільки сонячне проміння стане трохи наполегливішим, одразу скинеш із себе сонні обійми зими і зазвучиш, як стоголосий оркестр — радісно й урочисто.
 Франківську! Не барися! Весна вже тут, не проґав її. Прокидайся і вдягайся в найяскравіший одяг. Не зважай на жодні модні тенденції — будь несподіваним, будь зухвалим, будь собою!


Я так сумувала за весною! Справжньою, сонячною, дзвінкою. Чомусь зима завжди видається найдовшою порою року. І ніби й нема в тому біди — кожен сезон має свої принади, але весну, погодьтеся, завжди чекаєш особливо трепетно.
Тож я її чекала! Чекала, коли можна буде зняти з себе набридливі куртку і шапку і не думати, чи не забула десь рукавиці. Чекала, коли сонце гладитиме променями руки і шию, а вітер лоскотатиме волоссям щоки. Чекала, коли запахне свіжою землею і молодою зеленню, зникнуть останні острівці брудного снігу і нарешті впаде дощ. Так, я скучила за дощем! Хочу, щоб раптово посіріло, здійнявся вітер і закрутив на асфальті пилюку, щоб у повітрі забриніло небезпекою, а потім полилося на дахи і вулиці як з лійки — рівно і рясно. І це б виглядало, ніби хтось пришиває землю до неба міцними прозорими нитками. Хочу отакого щедрого весняного дощу, хай навіть він буде холодним і після нього в місті буде вогко і незатишно. Зате буде зрозуміло — уже порядкує весна!


Скоро буде зовсім тепло. На клумбах порозцвітають нарциси і тюльпани, заквітують яблуні і вишні, з‘явиться листя на деревах — молоде і ніжне, аж напівпрозоре. У тій зелені защебечуть невидимі пташки. Не знаю, чи то вони навмисне ховаються, чи просто ми, люди, такі неуважні, що рідко помічаємо їх у кронах дерев. А може, просто звикли до їхнього співу, як до фонової музики, і не крутимо головами у пошуках цих вуличних вокалістів. Погодьтеся, ми ж не звертаємо уваги на цвірінькання горобців. І воркування голубів майже не помічаємо. А уявіть, що ці співи раптом зникли. Одразу стало б зрозуміло, що щось не так, насувається щось моторошне. Спів пташок і весняний день — явища нероздільні, абсолютно гармонійні і звичні для нашого сприйняття.


А весна рухатиметься далі. Жінки одягнуть легенькі плащики і згадають про підбори. Зараз у моді зручне спортивне взуття. Але… Чомусь саме навесні найбільше хочеться взутися в елегантні туфельки, зав‘язати на шию невагомий шалик і пробігтися Соткою, вистукуючи підборами свою внутрішню музику, ту, що звучить нечутно для інших, але надзвичайно голосно в жіночій душі. І щоб обов‘язково все навкруги було затоплене сонцем, щебетало, пахло і дзвеніло від радості — в унісон із твоїм особистим весняним ритмом.


Запрацюють фонтани. І знову дітей потягне до них, мов магнітом, будуть пхати свої рученята у воду і реготати від захвату. А дали б мами волю, то позалазили б туди з головами і таляпались, мов каченята. Дорослі — істоти вельми помірковані і передбачливі — близько до води не підходитимуть. Ще холодно, нема чого. Але зачекайте, хай прийде літо, хай добряче припече, то й дорослим аж засвербить: от би забути всі правила пристойності і шубовснути в фонтан просто в одязі!
Застрибають сонячні зайчики по шибах, і ґаздині одразу згадають, що вікна в квартирах не миті, а Великдень на носі. Та пилюка на шибах — і де вона береться? І хотілося б не звертати увагу, а не виходить. Одразу починаєш планувати, як викроїти час і помити. Взагалі, миття вікон — то особливий ритуал. Це остаточне визнання, що весна вже перемогла і тепло настільки, що можна в самій лише футболці вилізти на підвіконня і завзято шурувати чистою шматкою шибу, натираючи до абсолютної прозорості, щоб помешкання не втратило жодного променя. Поправляючи при цьому кокетливо підібране пов’язкою волосся, позирати на вулицю — чи бачать перехожі, що в цій квартирі дбають про порядки?.. А сонячні зайчики скачуть собі, їм байдуже до клопоту станіславських ґаздинь…


І буде все наповнюватися любов’ю! Місто фліртуватиме із сонцем, підставлятиме йому для поцілунків черепицю дахів, блискучі куполи церков і плеса озер. Місто звучатиме, воно співатиме до неба словами Вів‘єн Морт: «Полюбись зі мною, закрути зі мною, я з тобою закручу…».  І небо відповідатиме тією ж мелодією: «Не соромся і впусти мене в свій дім!»


Хай буде весна! Хай місто наповниться сонцем, співом пташок, квітами і любов‘ю. Хай потоне у тій любові! І це я, я йтиму Стометрівкою на високих підборах, притримуючи легкий шалик, що вибиватиметься з-під плаща. Буду посміхатися вам, перехожі, і чекатиму у відповідь посмішки. Я не дивитимусь під ноги, я ловитиму ваші погляди, бо мені дуже важливо знати, що ми на одній хвилі, що ви так само відчуваєте цю весну і вже розчахнули свою душу для сонця і радості. Бо ви ж таки помітили, що місто закохалося, що воно вже по-справжньому закрутило з весною?..
Впевнена, помітили!

Автор: Лариса Мончак

Стаття опублікована в журналі МІСТО № 26

*Передрук матеріалу дозволяється тільки за погодженням з редакцією.

Автори

Відтепер читайте найважливіші новини МІСТА у Telegram

Схожі записи

Загрузка...
Loading...